Глава 25 Франція - § 10. Третя республіка PDF Печать
История государства и права - Історія держави і права зар. країн (Маймескулов)

§ 10. Третя республіка

Авантюристична політика Наполеона ІІІ, який розв’язав (не без допомоги Бісмарка) франко-прусську війну, завершилася провалом.

2  вересня 1870 року 100-тисячна армія на чолі з імператором капітулю­вала. Прусська армія маршем ішла на Париж. Для оборони Парижа ще 11  серпня 1870 р. постановою Національних зборів було створено На­ціональну гвардію. 4 вересня 1870 р. Законодавчий корпус скинув Наполеона ІІІ і на вимогу народних мас проголосив у Франції респу­бліку. Влада вручалася уряду Національної оборони на чолі з Гамбет- тою (парижани називали його «урядом національної зради»). Основною турботою цього уряду було укладання перемир’ я з пруссаками і ви­вільнення військ для наведення ладу в Парижі. У цей час у Парижі активізувалися революційні елементи на чолі з Огюстом Бланкі, які захопили ратушу і намагалися усунути уряд Гамбетти від влади. У від­повідь на це уряд провів у Парижі плебісцит довіри. За уряд вислови­лося 360 тис., проти - 62 тис. чоловік. У цей час у Парижі, крім уряду, було створено ще два центри влади: Центральний комітет Національ­ної гвардії і Комітет 20 округів. Виникло своєрідне тривладдя.

У лютому 1871 році відбулися вибори до Національних зборів. Більшість з 750 депутатів становили монархісти. Збори засідали у міс­ті Бордо з 12 лютого по 20 березня 1871 року. Вони сформували уряд на чолі з Адольфом Тьєром (відомий історик, жорсткий політик, кон­сервативний республіканець). Резиденцією уряду було обрано Версаль. Одночасно з цим у Парижі за постановою центрального комітету На­ціональної гвардії пройшли вибори до Паризької комуни. Спроби Тьєра роззброїти робітників Парижа завершилися невдачею. 26 берез­ня 1871 року відбулися вибори до Комуни. Було створено Генеральну раду Комуни у складі 90 чоловік (28 березня відбулися вибори).

19 квітня 1871 року було прийнято Декларацію французького на­роду, в якій ставилося завдання зробити Францію свого роду кому­ністичною республікою - «зробити владу і власність суспільним на­бутком». Генеральна рада утворила для управління Парижем дев’ять функціональних комісій: військову, продовольства, фінансів, юстиції, громадської безпеки, громадських служб, освіти, праці, промисловос­ті та обміну. Координацію діяльності цих комісій і контроль за вико­нанням законів здійснювала виконавча комісія. За умов воєнних дій проти Версальського уряду Тьєра було створено Комітет громадського порятунку (Комуна явно наслідувала якобінців 1793 року).

Між Комуною і версальцями розгорнулися запеклі бої, і жорсто­кість була виявлена з обох боків. Комунари розстрілювали заручників з числа духівництва і буржуазії, версальці - всіх захоплених зі зброєю в руках. 28 березня 1871 року Комуну придушено, залишки комунарів були розстріляні біля стіни комунарів на кладовищі Пер-Лашез. Усьо­го загинуло близько 20 тис. комунарів, потім до суду було передано ще 36 300 чоловік.

Досвід Паризької комуни було широко використано надалі марксис­тами й більшовиками як основу для розроблення теорії держави дикта­тури пролетаріату. Разом з тим придушення Комуни і масові репресії засвідчили, що буржуазія, не коливаючись, без сантиментів, готова «практично» захищати свої інтереси. Це переконливо довели розстріли робітників Кавеньяком у 1848 році і Тьєром у 1871 році. Ф. Енгельс слушно писав: «Стіна комунарів на кладовищі Пер Лашез й досі є мов­чазним, але виразним свідком того, на яке безумство здатна буржуазія, коли робітники наважуються виступити на захист своїх прав».

Третя республіка зароджувалася в обстановці політичної кризи. Розстріли паризьких робітників скоротили число робочих рук. Змен­шилася кількість робітників: мулярів - на 62 %, шкірярів - на 48 %, склодувів - на 57 %. Майже не стало кровельників. Невдала війна по­збавила Францію Ельзасу та Лотарінгії, на Францію було накладено контрибуцію в 5 млрд франків.

У таборі переможців Комуни не було єдності, у тому числі серед монархістів-легітимістів (прихильників старших Бурбонів), бонапар­тистів та орлеаністів. Тьєр наполягав на республіції. За цих умов за­мість єдиної Конституції було прийнято три окремі закони, і в жодно­му з них не було слова «республіка»: 24 лютого 1875 року - закон про організацію Сенату, 25 лютого 1875 року - закон про організацію дер­жавної влади, 16 червня 1875 року - закон про взаємостосунки різних гілок державної влади. Ця «триглава» Конституція передбачала ство­рення двопалатного парламенту з палати депутатів і Сенату.

До палати депутатів на основі всезагального чоловічого виборчого права обиралися 750 депутатів. Сенат складався з 300 членів, 225 з яких обиралися особливими колегіями в департаментах, а 75 - на спільному засіданні обох палат (Національними зборами). Члени обох палат ко­ристувалися депутатською недоторканністю. Національні збори на сім років обирали президента, який призначав уряд, у тому числі міністра внутрішніх справ. Останній призначав префекта в департаменті, су- префекта - в окрузі. В комунах обиралися мери. Президент був наді­лений дуже широкими повноваженнями, розрахованими на перетво­рення його на монарха. Він, як і члени обох палат парламенту, мав право законодавчої ініціативи, оприлюднював закони і стежив за їхнім виконанням, керував збройними силами, призначав на найвищі цивіль­ні та військові посади, акредитував представників і послів іноземних держав, за згодою Сенату міг достроково розпустити палату депутатів. Конституція передбачала інститут контрасигнатури: кожен акт пре­зидента республіки мав бути сріплений підписом відповідного про­фільного міністра.

Невдала спроба президента Мак Магона здійснити переворот при­звела до його відставки. У 1884 році було ухвалено так звані Органіч­ні закони, які встановили:

1)  республіканська форма правління не може переглядатися;

2)   члени королівських будинків не можуть обиратися на посаду президента Франції;

3)   дозволяється діяльність політичних партій і профспілок.

Конституційні закони Франції за всієї їхньої недосконалісті діяли до 1940 року включно, до її окупації фашистською Німеччиною.