Глава 25 Франція - § 9. Держава і право Франції від режиму Реставрації до Другої імперії PDF Печать
История государства и права - Історія держави і права зар. країн (Маймескулов)

§ 9. Держава і право Франції від режиму Реставрації до Другої імперії

Багатовікова історія явно визначає один із цікавих її уроків: будь- яке надмірне порушення рівноваги у світі врешті-решт усувається. Безумовно, у світобудові є щось більш фундаментальне, ніж блискучі перемоги полководців і створені цим імперії. Доля імператора Напо- леона - яскравий тому приклад. Наполеон, завершивши революцію і надавши її підсумкам незворотного характеру, перейшов межі своєї історичної місії і став важким тягарем для Європи і самої Франції. Реставрація була неминуча як відновлення політичної рівноваги в Єв­ропі, але не як повернення до феодальних порядків. Це досить яскраво продемонструвала історія Франції між Першою та Другою імперіями, у тому числі - знаменні «100 днів» Наполеона Бонапарта. Про Бурбо­нів і натовпи емігрантів-дворян, що поверенулися до Франції, можна впевнено сказати, що вони нічого не забули і нічому не навчилися. Колишніх утікачів від революції роздирала жадоба реваншу.

Монархія, відновлена у Франції в 1814 році, суттєво відрізнялася від передреволюційної. Монархом став брат страченого Людовика XVI - Людовик XVIII. Ця монархія одержала назву «легітимної» мо­нархії, основи якої закріплювалися в королевській Хартії від 4 червня 1814 року. Монарх дарував (октроював) цю Хартію французькому на­родові, перетворюючи себе, а не народ, як це було за Конституцією 1791 року, на джерело влади.

Королівська Хартія 1814 року мала суперечливий характер. З одно­го боку, вона проголошувала низку ліберальних ідей (рівність перед законом, гарантії особистої свободи, свободи слова і друку, неприпус­тимість переслідування за колишню політичнув діяльність), а з друго­го - повертала титули старому дворянству, яке вимагало компенсації за свої втрати у роки революції. В організації влади у країні прогляда­лися риси абсолютизму.

Хартія 1814 року передбачала сильну виконавчу владу в особі коро­ля. Він був главою держави і головнокомандувачем збройних сил, мав право укладати міжнародні договори, оголошувати війну, видавати по­станови та ордонанси. Законодавча влада здійснювалася сукупно коро­лем та двопалатним законодавчим органом. Право призначення на вищі державні посади і формування уряду належало королеві. Хартія не пе­редбачала відповідальності уряду перед представницьким органом. Легітимна монархія зберегла у загальних рисах судову та адміністратив­ну системи Першої імперії, обмежившись другорядними реформами.

Законодавча влада довірялася двопалатному парламенту. До пала­ти депутатів обиралися особи, які досягли 30 років і сплачували по­датки не менше 300 франків. Обраними могли бути особи не молодше 40 років і такі, що сплачували податки в 1000 франків. По всій Фран­ції набралося 50 тис. виборців і 15 тис. «кандидатів». Палата перів призначалася королем, який мав право розпустити парламент. Прав­ління Бурбонів було настільки непопулярним, що у червні 1815 року Наполеон, втікши з Ельби, де він перебував у почесномуі засланні, без жодного пострілу зайняв Париж. Лише поразка під Ватерлоо остаточ­но вирішила його долю.

Ще більш реакційною стала політика за правління (з 1824 року) брата Людовика XVIII - Карла Х. Для задоволення емігрантів на Фран­цію було накладено контрибуцію в 1 млрд франків. Було розпущено Палату депутатів, встановлено виборчий земельний ценз. 27 липня 1830 року Париж повстав, Карлу Х довелося втікати.

У перебігу революції королівська влада була збережена, але пере­йшла до рук Луї Філіппа - представника Орлеанської династії. Видана ним у 1830 році конституційна Хартія підтверджувала конституційо- монархічний устрій Франції, але ще більшою мірою відповідала по­требам капіталістичного розвитку. На відміну від Хартії 1814 року вона не була октроюрованою, замість королівського суверенітету вводило­ся положення про суверенітет народу. Але відносна політична стабіль­ність, яка виникла в результаті Липневої революції 1830 року, мала тимчасовий характер. Режим Липневої монархії перестав існувати внаслідок революційних подій 1847-1848 років. Їхні учасники вима­гали не тільки відновлення Республіки, а й проведення соціальних реформ.

У результаті революції у Франції встановилася Друга республіка, легітимно закріплена в Конституції від 4 листопада 1848 року. Вона відновлювала принцип поділу влади, віддаючи пріоритет виконавчій владі. Уперше вводилася посада президента. Президентом став родич Наполеона Бонапарта - Луї Бонапарт. Влада делегувалася президенто­ві від імені французького народу. Голова виконавчої влади обирався населенням на чотири роки і наділявся широкими повноваженнями: правом внесення законопроектів, правом безвідкладного вето, правом помилування, а також правом призначення і зміщення міністрів та інших посадових осіб.

Законодавча влада за Конституцією вручалася Національним збо­рам, у розпорядженні яких не було механізму впливу на виконавчу владу. Позиції Національних зборів послаблювалися Державною радою, передбаченою Конституцією для попереднього розгляду законопроек­тів. Їй належали і функції адміністративної юстиції. Хоча революції 1830 та 1848 років не мали глибокого характеру, їхнє реальне значення по­лягало в тому, що вони остаточно передвинули політичну владу від феодалів до буржуазії. Слабкість республіканських устоїв, продемон­стрована вже в перебігу виборів 1848 року, призвела до нового дер­жавного перевороту і встановлення у 1851 році режиму Другої імперії. Таким чином, Друга республіка проіснувала всього три роки. Нова Конституція від 14 січня 1852 року була промульгована Луї Бонапартом

і нагадувала Конституцію 1799 року. Вся повнота влади концентрува­лася в руках президента, який обирався на 10 років. Він контролював законодавчий процес, який здійснювався Державною радою, Законо­давчим корпусом і Сенатом. Режим Другої імперії остаточно оформив­ся після плебісциту, який відновив імператорську владу. Луї Бонапарт став новим імператором під іменем Наполеона ІІІ. Створена ним сис­тема була різновидом бонапартистського (цезаритського) режиму, який мав тоталітарний характер.