§ 13. П’ята республіка

За умов післявоєнної кризи Четверта республіка виявилася недо­статньо міцною конструкцією. Уряд, відповідальний перед парламен­том, був нездатний здійснювати ефективне управління країною. Фран­цію потрясали постійні урядові кризи, деякі кабінети не змогли проіс­нувати і двох тижнів, як відправлялися у відставку. За 12 років зміни­лося 45 урядів. Франція втратила статус великої європейської держави, її зовнішня політика цілком залежала від Сполучених Штатів Америки, країна потрапила у складне економічне становище. Франція потребу­вала твердої і сильної влади. З ідеєю об’єднання народу під керівни­цтвом сильної влади виступала голлістська партія «Об’єднання фран­цузького народу», яка сформувалася у 1947 році. Вона виступала за скасування Конституції 1946 року і концентрацію влади в руках силь­ної особистості, яку вона вбачала в генералі Шарлі де Голлі.

Тенденція до посилення виконавчої влади позначилася після роз­паду в 1947 році тристоронньої коаліції. Вже до 1951 року було від­новлено мажоритарну виборчу систему. Стала широко застосовувати­ся практика делегованого законодавства. Відповідно до конституційної реформи 1954 року прем’єр-міністр наділявся додатковими повнова­женнями щодо розпуску парламенту.

13 травня 1958 року в Алжирі розгорнувся національно-визвольний рух. Посланий туди експедиційний корпус підняв заколот, вимагаючи встановлення у Франції твердої військової диктатури. За цих умов всі погляди обернулися до генерала Шарля де Голля, який в очах фран­цузького народу уособлював патріотичні сили і був відомий як при­хильник сильної президентської влади. 1 червня 1958 року Національ­ні збори поставили його на чолі уряду. Але генерал висунув інші умови. Він погодився взяти на себе відповідальність тільки у тому разі, якщо французький народ прийме його Конституцію.

28 вересня 1958 року проект Конституції Шарля де Голля було схвалено всенародним референдумом, за нього проголосували 80 % французьких громадян. Конституція набрала чинності 5 жовтня того ж року, оформивши у Франції П’яту республіку, для якої характерна сильна президентська влада. Парламент за Конституцією, як і раніше, складався з двох палат, які тепер називалися Національними зборами і Сенатом, президент тепер міг розпустити парламент і не відповідав перед ним. Він керував урядом, головував на його засіданнях, за реко­мендаціями прем’єр-міністра усував міністрів. Президент мав широкі повноваження в галузі зовнішньої політики, командував збройними силами і навіть міг видавати нормативні акти (ордонанси), які мали силу закону. Встановлена Конституцією міцна президентська влада виявилася значно ефективнішим інструменом за умов кризи, ніж уряд, відповідальний перед парламентом, який сам був полем жорстоких битв різних політичних партій і блоків. Франція у цьому плані надала добрий урок усім політикам. Конституція Франції 1958 року діє з не­значними змінами й на сьогодні.