Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного вироб­ництва, який покликаний задовольняти потреби населення та суспіль­ного виробництва у перевезеннях. Згідно зі ст. 21 Закону України «Про транспорт»1 від 10 листопада 1994 р., єдина транспортна система Укра­їни охоплює: транспорт загального користування (залізничний, мор­ський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електро­транспорт, у тому числі метрополітен); промисловий залізничний тран­спорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполу­чення загального користування.
За допомогою транспортних засобів суб'єкти господарювання на­дають два різновиди послуг: 1) перевезення вантажу, пасажирів та їх багажу; 2) транспортування нафти, природного газу, електроенергії тощо.
Зовнішньоекономічні договори перевезення мають істотну відмін­ність від інших зовнішньоекономічних договорів. Як із нормативного, так і з наукових визначень зовнішньоекономічного договору випливає, що його суб'єктами (сторонами) є суб'єкти господарювання у різних
країнах. Проте зазначена ознака для договорів міжнародного переве­зення не має суттєвого значення, а вирішальним є факт укладення договору перевезення, який передбачає перетинання кордонів не менше ніж двох країн та відповідно до положень якого пункт відправлення та пункт призначення знаходяться на території різних країн, та/або передбачається транзитна зупинка на території іншої країни. Для визнання перевезення міжнародним не має юридичного значення фак­тичне здійснення перевезення (останнього за різними причинами вза­галі може не відбутися), достатньо самого факту укладення договору перевезення1.
Міжнародні перевезення можуть бути класифіковані за рядом кри­теріїв:
-    за різновидами транспорту: морські, повітряні, залізничні, авто­мобільні, водні, а також змішані перевезення;
-    за предметом транспортних операцій: міжнародні перевезення пасажирів, їх багажу, міжнародні перевезення вантажів;
-    за періодичністю транспортних операцій: регулярні перевезення (лінійні) та нерегулярні;
-    за порядком проходження вантажами та пасажирами прикордон­них пунктів — перевезення безперевантажні (безпересадочні) та пере­везення вантажні (пересадочні);
-    за правовим оформленням та можливістю використання одного або декількох видів транспорту під час перевезень: перевезення прямо­го сповіщення, перевезення непрямого (ламаного) сполучення.
Перевезення вантажів та пасажирів на територію іноземної країни може мати місце у двох різних за своїми юридичними умовами ситуа­ціях: а) за відсутності угоди про міжнародне сполучення; б) за наявнос­ті двосторонньої або багатосторонньої угоди про міжнародне сполу­чення. Від цих обставин залежить правовий режим перевезень за до­помогою різних видів транспорту. На залізничному транспорті за від­сутності угоди про міжнародне залізничне сполучення перевезення за кордон оформлюються укладенням декількох договорів перевезення за правилами законодавства країн — учасниць перевезень. На інших видах транспорту (автомобільному, морському, повітряному) транспортні за-
2 Більшість транспортних конвенцій, які присвячено міжнародному перевезен­ню вантажу тим чи іншим видом транспорту, не поширюють свою дію на відноси­ни, які випливають з укладення договорів перевезення обладнання, меблі з метою переїзду і т. ін.
соби однієї країни можуть перетинати державший кордон лише за на­явності відповідного дозволу компетентних органів іншої держави'. Однак для усунення можливих непорозумінь та ускладнень під час міжнародних перевезень активізувалася діяльність країн щодо укладен­ня міжнародних угод для міжнародних перевезень різними видами транспорту.
Усі міжнародні акти, які стосуються питань міжнародної транспорт­ної політики, можна поділити на два масиви:
1)  міжнародні акти загального характеру, в яких передбачено за­гальні напрямки щодо співробітництва у галузі транспортної політики, закріплено статус міжнародних транспортних організацій, врегульова­но правила руху тощо;
2)  міжнародні акти, які безпосередньо спрямовані на гармонізацію національного законодавства у галузі міжнародних перевезень пасажи­рів, їх багажу та вантажів за допомогою різних видів транспорту: мор­ського, повітряного, залізничного, автомобільного, водного, а також змішаних перевезень.
Головною метою всіх транспортних конвенцій, міжнародних до­говорів, які стосуються міжнародного транспортного сповіщення, є створення безпеки перевезень та спрощення формальностей, а також захист державних інтересів та інтересів осіб, які безпосередньо беруть участь у транспортній операції.
Одним з міжнародних актів загального характеру у сфері міжнарод­ної транспортної політики є Угода про принципи формування спільно­го транспортного простору і взаємодії держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі транспортної політики від 1997 р., метою якої є створення умов для функціонування спільного транспортного простору та вироблення скоординованої транспортної політики (Угоду ратифіковано Законом України2 від 6 жовтня 1999 р.).
Міжнародні морські перевезення
Традиційно перевезення товарів морем може здійснюватися двома засобами: шляхом фрахтування місткості усього судна, яке оформлюється договором морського чартеру (у такій спосіб, як правило, перевозяться зерно, вугілля або нафта); шляхом укладення договору перевезення окре­мої партії товарів, який супроводжується видачею коносаменту (якщо виникає необхідність перевезення окремих партій вантажів, які не займа­ють усю місткість судна та вкладаються у трюм або на палубі судна). Якщо товари перевозяться на палубі судна та не вкладаються у контейнери, ко­носаменти мають назву «бортові». Контейнерні коносаменти видаються контейнерними лініями для перевезення вантажів у контейнерах.
Окрім названих, існують й інші різновиди коносаментів:
1)  чистий коносамент та коносамент із застереженням. Чистий ко­носамент є документом, що не містить жодних додаткових застережень, які прямо констатують дефектний стан товару або упаковки;
2) ордерні та на пред’явника (коносаменти можуть виписуватися як на пред’явника, так і на конкретну особу або за її наказом).
Найбільш відомими конвенціями, які присвячено врегулюванню міжнародного перевезення морем, є:
1.  Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про коно­самент, яку було розроблено під егідою Міжнародного морського ко­мітету 25 серпня 1924 р.
2. Конвенція про полегшення міжнародного морського судноплав­ства від 5 квітня 1965 р., прийнята Україною з поправками 1975 р. до неї, та з поправками 1969, 1977, 1986, 1990 рр. до її додатків (Постано­ва Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1993 р. № 775 «Про при­йняття Україною Конвенції про полегшення міжнародного морського судноплавства 1965 р.»).
3. Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх ба - гажу від 13 грудня 1974 р., яка є чинною для України на підставі За­кону України «Про приєднання України до Конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 р. і Протоколу 1976 р. до неї»2 від 15 липня 1994 р.
4. Конвенція ООН щодо морського перевезення вантажів від 1 січня 1978 р., яка є чинною для України (\у\у\у.паи.кіеу.иа).
Міжнародні повітряні перевезення
ЯК І перевезення морем, міжнародні повітряні перевезення можуть здійснюватися двома способами: шляхом фрахтування місткості усього повітряного судна чи укладення повітряного договору, який супрово­джується видачею авіанакладної (якщо йдеться не про всю місткість судна, а про її окрему частину).
З метою уніфікації правил міжнародних повітряних перевезень прийнято цілу низку договорів (конвенцій), серед яких:
1.  Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил, що стосу­ються міжнародних повітряних перевезень від 12 жовтня 1929 р.
2.  Конвенція, додаткова до Варшавської конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, що здійснюються особами, які не є перевізниками за договором від 18 вересня 1961 р.
3. Конвенція для Уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень від 28 травня 1999 р. модернізує вищезазначені міжнародні акти та є чинною для України (\у\у\у.паи.кіеу.иа).
4. Конвенція про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1944 р., є чинною для України (\уш\у.паи.кіеу.иа).
Урядові двосторонні договори про міжнародне повітряне спо­лучення. За деякими договорами Україна є правонаступницею СРСР, а низку договорів вона уклала вже в період своєї незалежності (між урядом України та урядом Латвії, Лівану, Бразилії, Угорщини, Австрії, Кореї, Лівії та ін.). Зазначені договори не є ідентичними, однак у ціло­му встановлюють схожий порядок врегулювання відносин у цій сфері. Положеннями цих угод встановлюється правовий режим регулярних міжнародних повітряних перевезень за маршрутами, зазначеними у до­датках до цих угод.
6.  Угода про транзит при міжнародних повітряних сполученнях від 7 грудня 1944 р. діє для України відповідно до указу Президента Укра­їни «Про приєднання до Угоди про транзит при міжнародних повітряних сполученнях»' від 4 червня 1997 р. № 490/97.
Міжнародні залізничні перевезення
Залізничне перевезення, порівняно з перевезеннями за допомогою інших видів транспорту, за своєю вартістю та безпекою є найбільш привабливим для громадян та суб'єктів господарювання. На сьогодні розроблено значну кількість договорів (конвенцій), головною метою яких є уніфікація правил міжнародного залізничного перевезення.
1.  Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 9 травня 1980 р., яка для України діє на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про міжнародні залізничні переве­зення (КОТІФ)»2 від 5 червня 2003 р. із застереженнями.
2.  Угода про міжнародне залізничне вантажне сповіщення (УМВС) діє з 1 листопада 1951 р. (нова редакція з 01.01. 1998 р.), є чинною для України.
3.  Угода між: залізничними адміністраціями держав-учасниць СНД, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки про особливості застосування окремих норм Угоди про міжнародне залізничне вантажне сповіщення2 від 1 жовтня 1997 р.
4.  Угода про міжнародне пасажирське сповіщення (УМПС) діє з 1 листопада 1951 р., є чинною для України.
5.  Угода між: залізничними адміністраціями держав-учасниць СНД, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки про особливості застосування окремих норм Угоди про міжнародне пасажирське сповіщенняп1 від 28 травня 1997 р.
Європейська угода про міжнародні магістральні залізничні лінії від 31 травня 1985 р., є чинною для України.
Міжнародні автомобільні перевезення
З метою полегшення міжнародного дорожнього руху,та підвищен­ня рівня безпеки на дорогах шляхом прийняття однакових правил руху та дорожніх знаків і сигналів було розроблено:
1.  Дві Віденські конвенції: Конвенція про дорожній рух, Конвенція про дорожні знаки та сигнали від 8 листопада 1968 р., є чинними для України.
Європейська Угода про міжнародне дорожнє перевезення небез­печних вантажів (ДОПНВ) від ЗО березня 1957 р., є чинною для Укра­їни на підставі Закону України «Про приєднання України до Європей­ської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів»7 від 2 березня 2000 р.
3.  Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах від 19 травня 1956 р., зі змінами внесеними Протоколом від 5 липня 1978 р. Конвенція є чинною для України як правонаступник СРСР, який приєднався до Конвенції на підставі Указу Президії ВР СРСР8 від 1 серпня 1983 р.
4.  Європейська угода про міжнародні автомагістралі від 15 листо­пада 1975 р., є чинною для України на підставі Постанови Уряду «Про приєднання Української РСР до Європейської угоди про міжнародні авто­магістралі від 15 листопада 1975 року» від 9 листопада 1982 р. № 537.
5. Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезен­ня пасажирів та вантажу 1973 р., є чинною для України.
6.  З метою полегшення міжнародних перевезень вантажів дорож­німи шляхами прийнято цілу низку митних конвенцій, серед яких най­більш відомими є:
-    Митна конвенція про перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП 1975 р., є чинною для України на підставі Закону України «Про участь України у Митній конвенції про перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП»2 від 15 липня 1994 р. № 117/94-ВР;
-  Конвенція про карнет А.Т.А. для тимчасового ввезення товарів 1961 р., є чинною для України;
-   Конвенція, що стосується контейнерів 1956 р. Ні Україна, ні Росія не беруть участі.
7.  Прийнято цілу низку двосторонніх урядових договорів про між­народне автомобільне сполучення. У ряді випадків Україна є право­наступники) СРСР (договори між урядом СРСР та урядом Італії, Іс­панії, Норвегії тощо), більшість договорів вона уклала вже в період своєї незалежності (договори між урядом України та урядом Латвії, Естонії, Бєларусі, Литви, Молдови, Азербайджану, Вірменії, Узбекис­тану, Росії, Угорщини, Бельгії тощо). Зазначені договори, хоча не є іден­тичними, у цілому передбачають однакове врегулювання відносин у цій сфері. Так, згідно з такими угодами будуть здійснюватися регулярні і нерегулярні перевезення пасажирів автобусами, поїздки на легкових автомобілях і перевезення вантажів автотранспортними засобами (ван­тажними автомобілями з причепами і напівпричепами або без них) між обома країнами і транзитом їхніми територіями у треті країни.
Міжнародне перевезення водними шляхами
До перевезень, що здійснюються внутрішніми водними шляхами (змішаними шляхами: ріка, море), застосовується як Кодекс торговель­ного мореплавства, так і ціла низка конвенцій:
1. Конвенція про обмеження відповідальності власників суден вну­трішнього плавання 1973 р., є чинною для України.
2. Конвенція про договір міжнародного перевезення пасажирів та багажу внутрішніми водними шляхами 1976 р., є чинною для України.
3.  Європейська угода щодо найважливіших внутрішніх водних шля - хівміжнародного значення 1996 р., є чинною для України.
4.  Європейська угода про міжнародне перевезення небезпечних ван­тажів внутрішніми водними шляхами 2000 р., є чинною для України.
5. Будапештська конвенція про договір перевезення вантажів вну­трішніми водними шляхами 2001 р.
Міжнародні змішані перевезення
Положення щодо змішаних (або комбінованих) перевезень, як уже зазначалося, містяться в окремих розділах конвенцій, що присвячено перевезенню за допомогою того чи іншого виду транспорту. Разом з тим слід обов'язково згадати про конвенції, які повністю присвячено саме такому виду перевезень:
1. Конвенція ООН про міжнародні змішані перевезення вантажу 1980 р., є чинною для України.
2.  Угода про міжнародне пряме змішане залізнично-водне вантаж­не сполучення 1959 р., для СРСР набула чинності 2 серпня 1960 р.,є чинною для України як правонаступник СРСР.
3.  Європейська угода про найважливіші лінії міжнародних комбіно­ваних перевезень та відповідні об єкти 1991 р., є чинною для України6.