Розділ 2 Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності - 2.2. Зовнішньоекономічний договір (контракт)
2.2. Зовнішньоекономічний договір (контракт)
Згідно із Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Договір не буде вважатися зовнішньоекономічним, якщо його укладено між сторонами, які мають різну національність (наприклад, іноземними громадянами) та при цьому є суб’єктами господарювання однієї країни. У той же час договір, укладений між суб’єктами однієї національності, які проте є суб’єктами господарювання різних країн, є зовнішньоекономічним. Критерій перетинання митного кордону товаром у процесі провадження зовнішньоекономічної діяльності може застосовуватись тільки якщо таким товаром є майно. Під час надання послуг за зовнішньоекономічним договором відбувається або переміщення іноземного виробника послуги на територію країни, де знаходиться одержувач послуги, або навпаки переміщення іноземного споживача послуги на територію країни, де буде надаватися послуга.
Відомі міжнародно-правові акти для позначення міжнародної (зовнішньоекономічної) природи договору використовують критерій різного місцезнаходження комерційних підприємств сторін. Так, для застосування Віденської конвенції «Про договори міжнародної купівлі- продажу товарів»[8] 1980 р. потрібно, щоб комерційні підприємства контрагентів перебували на території різних країн. І хоча у самій Конвенції зміст терміна «комерційне підприємство» не розкривається, аналіз її окремих положень, коментарі до неї1, дають підстави стверджувати, що йдеться про «постійнемісце здійснення ділових стосунків». Виходячи з п. 2 ст. 1 Конвенції тільки одного факту знаходження комерційних підприємств сторін в різних країнах для її застосування недостатньо. Важливе значення відіграє також суб’єктивний чинник — поінформованість сторін про цей факт не пізніше ніж на момент укладення договору (така поінформованість може випливати або безпосередньо з договору, або з відносин між сторонами, або з наданої ними один одному інформації). Крім того, Конвенції не поширюються на купівлю-продаж товарів для сімейного або домашнього використання (тобто стосовно договорів, де хоча б однією зі сторін був споживач), що дає підстави виокремити ще одну істотну ознаку зовнішньоекономічного договору — його господарську мету. Зазначена ознака отримала нормативне визнання також і в інших міжнародних договорах. Так, Конвенція ООН «Про міжнародний фінансовий факторинг» 1988 р. застосовується тільки для нормування договорів, що мають підприємницьку мету, та не поширюється на передачу прав вимоги за договорами, за якими товари придбаваються для особистих, сімейних або побутових потреб2. Конвенція ООН «Про міжнародний фінансовий лізинг» 1988 р. застосовується за умови, що комерційні підприємства лізінгодавця та лізингоотримувача знаходилися на території різних країн, та виключає із сфери своєї дії угоди лізингу обладнання, що буде використовуватися здебільшого в особистих, сімейних або домашніх цілях3 (тобто короткострокову оренду (прокат) та оренду для споживчих цілей).
Принципи міжнародних комерційних договорів (УНІДРУА) виходять з широкого тлумачення поняття «міжнародні комерційні договори», щоб виключити зі сфери своєї дії, по-перше, ситуації, де іноземний елемент взагалі відсутній (коли всі елементи даного договору пов’язані тільки з однією країною), по-друге, так звані «споживчі угоди», які у різних правових системах є предметом спеціального правового регулювання 4. Стаття 45 Закону України «Про міжнародне приватне право»до договорів споживання відносить договори щодо придбання товарів та одержання послуг особою (споживачем) не для цілей підприємницької діяльності.
Вимоги до форми та змісту зовнішньоекономічних договорів, укладених за участю українських суб’єктів господарювання, містить Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів^, затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. № 201. Згідно з цим нормативно- правовим актом зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.
До умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об’єкта, мети та інших істотних умов, без погодження яких сторонами договір може вважатися таким, що неукла- дений, або його може бути визнано недійсним внаслідок недодержання форми згідно з чинним законодавством України, належать: назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення; преамбула; предмет договору (контракту); кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг); базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг); ціна та загальна вартість договору (контракту); умови платежів; умови приймання-здавання товару (робіт, послуг); упаковка та маркування; форс-мажорні обставини; санкції та рекламації; урегулювання спорів у судовому порядку; місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін.
За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть визначатися додаткові умови: страхування, гарантії якості, умови залучення субви- конавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації па товар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних примірників договору (контракту), можливість та порядок унесення змін до договору (контракту) тощо.