Розділ 2 Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності

2.1. Зовнішньоекономічні відносини як об'єкт правового регулювання
2.2. Зовнішньоекономічний договір (контракт)
2.3.  Право країни, що визначає права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного контракту
2.4.  Платіжні умови та джерела їх правового регулювання
2.5.  Базисні умови поставок та правова природа ІНКОТЕРМС
2.6. Договір міжнародної купівлі-продажу товарів
2.7.  Посередницькі та інші договори, що сприяють збуту товарів у сфері зовнішньоекономічної діяльності
2.8.  Франчайзингові та ліцензійні зовнішньоекономічні угоди
2.9. Договори перевезення вантажівта пасажирів у зовнішньоекономічній діяльності
2.10.  Поняття міжнародного комерційного арбітражу та його різновидів. Правова регламентація його діяльності та порядок розгляду спорів
2.11. Арбітражна угода та її різновиди. Структура арбітражного застереження
2.12.  Виконання іноземних арбітражних рішень
2.13. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Спеціальні правові режими зовнішньоекономічної діяльності




2.1. Зовнішньоекономічні відносини як об'єкт правового регулювання



Зовнішньоекономічна діяльність є одним з найважливіших об’єктів господарсько-правового впливу. Чинне законодавство ви­суває два кваліфікаційних критерії цього виду господарської діяль­ності:
1. Перетинання під час здійснення господарської діяльності майном (у широкому значенні слова) та/або робочою силою митного кордону України.
Згідно зі ст. 377 ГК України зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, яка є процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у ч. 1 ст. 139 ГК України (тобто речей та інших цінностей, включаючи нематеріальні активи, які мають вартісне визначення, ви­робляються чи використовуються в діяльності суб’єктів господарюван­ня та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передба­чених законом формах обліку майна цих суб’єктів), та/або робочою силою.
2. Здійснення господарської діяльності за участю іноземного суб’єкта господарювання.
Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»1 від 16 квітня 1991 р. зовнішньоекономічною є діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.
Вітчизняними (українськими) суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності є:
-   фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та осо­би без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно із законами України і постійно проживають[1] в України, та заре­єстровані на її території як суб’єкти підприємницької діяльності;
-    юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають по­стійне місцезнаходження[2] на території України (підприємства, органі­зації та об’єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об’єднання, організації та інші), у тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є по­вністю у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності;
-спільні підприємства за участю суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;
-     інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.
Фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на тери­торії України, та іноземні юридичні особи мають право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності, якщо вони є суб’єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце про­живання (місцезнаходження) або громадянами якої вони є (такі суб'єкти є іноземними суб'єктами господарювання).
Зовнішньоекономічними є відносини, що виникають між суб’єктами господарювання з різних країн під час провадження зовнішньоеконо­мічної діяльності, та набувають таких форм:
експорту товарів — продаж товарів суб’єктами зовнішньоеконо­мічної діяльності однієї країни іноземним суб’єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон, включаючи ре­експорт товарів. При цьому термін «реекспорт» (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб’єктам господарської діяльності та ви­везення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на те­риторію України;
імпорту товарів — купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності однієї країни в іно­земних суб’єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію своєї країни, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та органі­заціями цієї країни, розташованими за її межами;
експорту (імпорту) капіталу — вивезення за межі однієї країни капіталу в будь-якій формі (валютних коштів, продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших немайнових прав) з метою одержання прибутків від виробничої та інших форм господарської ді­яльності;
надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб’єктами гос­подарської діяльності суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України;
наукової, науково-технічної, науково-виробничої, виробничої та іншої кооперації з іноземними суб’єктами господарської діяльності;
міжнародних фінансових операцій та операцій з цінними папера­ми у випадках, передбачених законами України;
кредитних та розрахункових операцій між суб’єктами зовнішньо­економічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяль­ності; створення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності банків­ських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб’єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;
спільної підприємницької діяльності між суб’єктами зовнішньо­економічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяль­ності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;
діяльності, пов’язаної з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, тор­говельних марок та інших нематеріальних об’єктів власності з боку іноземних суб’єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;
організації та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подіб­них заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;
організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту в передбачених за­конами України випадках;
товарообмінних (бартерних) операцій та іншої діяльності, побу­дованої на формах зустрічної торгівлі між суб’єктами зовнішньоеконо­мічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності;
орендних, у тому числі лізингових операцій між суб’єктами зо­внішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності;
операцій по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;
в інших формах, не заборонених прямо і у виключній формі за­конами України.
Джерелами регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Укра­їні є:
1. Конституція України як головний закон держави.
2. Міжнародні конвенції (договори, угоди), які набирають чинність для України після надання нею згоди на їх обов’язковість згідно із За­коном України «Про міжнародні договори України»: Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.; Конвенція про транснаціональні корпорації; Конвенція, якою запроваджено Уніфіко­ваний закон про переказні векселі та прості векселі; Конвенція про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі; Конвенція про гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів; міжурядові угоди про торговельне та економічне співробітництво; двосторонні угоди про вільну торгівлю; транспортні конвенції тощо.
3. Господарській кодекс України, Цивільний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства тощо.
4. Нормативно-правові акти України, повністю або частково при­свячені впорядкуванню зовнішньоекономічної діяльності як такої та окремих зовнішньоекономічних операцій:
Закони України: «Про зовнішньоекономічну діяльність»[3] від 16 квітня 1991 р., «Про міжнародне приватне право»[4] від 23 червня 2005 р.; «Про режим іноземного інвестування»3 Лід 19 березня 1996 р,; «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у сфері зо­внішньоекономічної діяльності»[5] від 23 грудня 1999 р.; «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах»[6] від 15 вересня 1995 р.
Підзаконні нормативні акти:
-    якими санкціоновані міжнародні звичаї: Міжнародні правила інтер­претації комерційних термінів (Інкотермс), санкціоновані Указом Пре­зидента України «Про застосування міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів»[7] від 4 жовтня 1994 р. № 567; Уніфіковані правила по інкасо та Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, санкціоновані Указом Президента України «Про заходи щодо упорядку­вання розрахунків за договорами, що укладаються суб 'єктами підпри- ЄМНСІЦЬК&С діяїьшсті України»1 дід 4 жовтня } 99Л р. Л£ 566;
-    які регулюють питання, пов’язані з формокл реєстрацією окремих зовнішньоекономічних договорів: Положення гіро форму зовнішньо­економічних договорів (контрактів)*, затверджена наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. № 201, Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземно­го інвестора4, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 1997 р. № 112 тощо.
Звичаї ділового обороту (торговельні звичаї), узвичаєння, заве­дений порядок.
Торговим звичаєм (звичаєм ділового обороту) є правило поведінки, яке не регламентовано чинним законодавством, однак склалося в певній сфері підприємницької діяльності внаслідок його багаторазового по­вторення суб'єктами такої діяльності. Прикладами найбільш відомих міжнародних звичаїв, узагальнених відомими міжнародними організа- діями, є: Міжнародний кодекс рекламної діяльності МТГІ; Міжнарод­ний кодекс поведінки у сфері передання технологій, підготовлений Конференцією ООН з торгівлі та розвитку; Уніфіковані правила пове­дінки під час міжнародного передання торговельних відомостей засо­бами комп 'ютерного зв 'язку МТП; Кодекси МТП, у числі яких Кодекс маркетингових досліджень, Кодекс діяльності зі стимулювання про­дажів, Кодекс прямого розсилання поштою та торгівлі з каталогів, кодекс безпосередніх (прямих) продажів тощо; Принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА; Принципи Європейського договірного права; модельні (типові) договори, розроблені Міжнародною торговель­ною палатою (МТП): про комерційне представництво, про реалізацію товарів дистриб'юторами, про міжнародну комерційну концесію (франчайзинг), про придбання товарів для подальшого перепродажу; «Правові поради» Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСТТРАЛ): для міжнародних зустрічних торговельних угод, про укладання між­народних контрактів на будівництво промислових об'єктів; про елек­тронний переказ коштів; «Поради» Міжнародного інституту з уніфі­кації приватного права (УНІДРДУА) щодо організації міжнародної мережі комерційної концесії (франчайзингу) тощо.
Міжнародні договори та звичаї утворюють транснаціональне ко­мерційне право (Ьех тегсаіогіа).
Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.
Самостійним регулятором зовнішньоекономічних відносин є узви­чаєння як правило поведінки, яке склалося у відповідній сфері підпри­ємницької діяльності (у відповідній місцевості), і стосується технічної (процедурної) сторони договірної діяльності та є настільки відомим, що розглядається як складник змістової частини договору, якщо тільки його сторони (одна із сторін) у категоричній формі не відмовилися від його дії. Головна відмінність звичаю від узвичаєння полягає в тому, що за допомогою першого визначаються права та обов’язки сторін дого­вору, а за допомогою другого — порядок та деталі їх реалізації, тобто технічні (процедурні) аспекти договірної діяльності.
Заведений порядок — практика взаємовідносин між постійними партнерами, що склалася між ними в попередніх взаємозв’язках, та хоча не завжди прямо закріплена у договорі, однак така, що мається на увазі внаслідок відсутності будь-яких заперечень з цього приводу. Заведе­ний порядок «наповнює» своїм особливим змістом ту чи іншу умову конкретного договору, як правило, відміняючи при цьому у відповідній частині дію диспозитивних норм.
6. Зовнішньоекономічні договори як локальні джерела.
7.  Закони інших країн застосовуються у випадках, коли до них від­силають колізійні норми національного законодавства або у конкрет­ному зовнішньоекономічному договорі міститься умова щодо права, яке має бути застосоване до відносин, що випливають з нього.