РОЗДІЛ 3 Суб'єкти кримінального процесу - Страница 6
§ 6. Учасники кримінального процесу
Учасниками кримінального процесу є особи, що мають особистий інтерес у ході та результатах кримінального судочинства, а також особи, які їм надають у цьому відповідну допомогу.
Підозрюваним є особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину відповідно до статей 106 і 115 КПК; або до якої застосовано запобіжний захід відповідно до ст. 148 КПК до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого (ч. 1 ст. 431 КПК). Ніякі інші обставини не можуть бути підставою для визнання особи підозрюваним.
Для визнання особи підозрюваним необхідна наявність доказів, що дають підставу підозрювати особу у вчиненні злочину; підстав і умов, передбачених законом для затримання її (частини 1 і 2 ст. 106 КПК), або для обрання запобіжного заходу. Процесуальним актом визнання особи підозрюваним, залежно від підстав прийняття цього рішення, є протокол затримання або постанова про обрання запобіжного заходу відповідно до ст. 148 КПК до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.
Підозрюваний є необов'язковим учасником кримінального судочинства. Якщо запобіжні заходи до винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого або затримання за підозрою у вчиненні злочину не застосовувалися, підозрюваний у процесі взагалі не з'являється.
У положенні підозрюваного особа може перебувати: при затриманні у порядку, передбаченому ст. 106 КПК, — не більше 72 годин з моменту затримання (частини 5 і 9 ст. 106 КПК). При наявності підстав, передбачених ч. 8 ст. 106 КПК, затримання може бути продовжено суддею до десяти діб, а за клопотанням підозрюваного — до п'ятнадцяти діб. Рішення про затримання підозрюваного може бути оскаржено ним до суду у порядку й у строки, встановлені частинами 7, 8 і 9 ст. 106 КПК.
Якщо до підозрюваного обрано запобіжний захід, то він діє протягом 10 діб з моменту його обрання. Якщо після закінчення цього строку йому не буде пред'явлене обвинувачення, запобіжний захід повинен бути скасований (ч. 4 ст. 148 КПК).
Негайно після затримання або обрання запобіжного заходу підозрюваному повинні бути роз'яснені його процесуальні права, передбачені ч. 2 ст. 431 КПК.
Обвинувачений — це особа, щодо якої у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку винесена постанова про притягнення її як обвинуваченого (ч. 1 ст. 43 КПК). Після призначення справи до судового розгляду обвинувачений називається підсудним (ч. 1 ст. 43 КПК).
Постанову про притягнення як обвинуваченого виносить слідчий, якщо є досить доказів, які вказують на вчинення злочину цією особою (ст. 131 КПК). Постанова про притягнення як обвинуваченого викликає певні процесуальні наслідки: обвинувачений має право знати, у чому його обвинувачують, і набуває права, реалізуючи які він захищає свої законні інтереси; на обвинуваченого покладають певні обов'язки. Слідчий зобов'язаний у ході провадження у справі роз'ясняти обвинуваченому його права і забезпечувати їх здійснення; до обвинуваченого у встановленому законом порядку можуть бути застосовані запобіжні заходи та інші примусові заходи. Пред'явлення обвинувачення регулюється ст. 140 КПК.
Обвинувачений є учасником процесу, що здійснює функцію захисту (ч. 4 ст. 161 КПК). Для успішного захисту обвинуваченому надається можливість захищатися як самостійно, встановленими законом засобами (ч. 2 ст. 21 КПК), так і користуватися послугами захисника. Право мати захисника роз'ясняється обвинуваченому до першого допиту, про що складається протокол (ч. 2 ст. 21 КПК). Обвинуваченому також у ході досудового слідства повинні бути роз'яснені і забезпечені права, передбачені статтями 19, 43, 142, 197, 202, 218 КПК.
Верховна Рада України 11 червня 2009 року прийняла Закон України № 1507-VI «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень»1. Цей Закон відповідно до Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції, Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією та Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції»2 встановлює відповідальність юридичних осіб за вчинення їх уповноваженими особами корупційних правопорушень, а також визначає порядок притягнення їх до відповідальності3.
Згідно зі ст. 2 вказаного Закону України юридична особа несе відповідальність, встановлену цим Законом, за вчинення від її імені та в її інтересах керівником такої юридичної особи, її засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою самостійно або у співучасті будь-якого із таких злочинів: легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК); комерційний підкуп (частина 1 або 2 ст. 2354 КК); підкуп особи, яка надає публічні послуги (2355 КК); зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК); перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК); одержання хабара (ст. 368 КК), давання хабара (ст. 369 КК); втручання в діяльність судових органів (ст. 376 КК).
Провадження у справах стосовно юридичних осіб ведеться прокурором, який направляв кримінальну справу до суду чи здійснював нагляд за законністю відмови в порушенні кримінальної справи або закриття справи стосовно керівника такої юридичної особи, її засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою самостійно або у співучасті.
Провадження порушується за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, яким установлено винуватість фізичної особи у вчиненні будь-якого із вищевказаних злочинів, передбачених ст. 209, частиною 1 або 2 ст. 2354; статтями 2355; 364; 365; 368; 369; 376 КК.
Провадження у справі стосовно юридичних осіб також може бути порушене у разі відмови в порушенні кримінальної справи щодо керівника такої юридичної особи, її засновника, учасника чи іншої уповноваженої особи у зв'язку із актом амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку із помилуванням, або у зв'язку із їх смертю (пп. 4, 8 ст. 6 КПК).
Провадження у справі починається з моменту складення прокурором відповідного протоколу. Такий протокол складається протягом п'яти робочих днів, але не пізніше шести місяців після виникнення підстав для притягнення до відповідальності юридичної особи. У протоколі зазначаються: дата і місце його складення; прізвище, ім'я, по батькові, посада особи, яка його склала; назва юридичної особи, щодо якої складено протокол, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації; підстави для порушення провадження у справі; дата, місце та обставини вчинення корупційного злочину; сума доходів та/або вартість майна, отриманих юридичною особою внаслідок вчинення злочину; характер та розмір заподіяної шкоди, якщо така мала місце; заходи щодо забезпечення можливої конфіскації, які необхідно застосувати до юридичної особи.
До протоколу додаються матеріали, необхідні для об'єктивного розгляду справи. Він підписується особою, яка його склала, та направляється до суду, а також до юридичної особи, яка несе відповідальність за вчинення корупційного правопорушення1.
Захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі (ч. 1 ст. 44 КПК). Захисник у кримінальному процесі зобов'язаний використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про адвокатуру»), які є його підзахисними. Таким чином, захисник у кримінальному процесі захищає права та законні інтереси свого клієнта. Як захисники допускаються: 1) особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні, та 2) інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи (ч. 2 ст. 44 КПК)1. Як захисники також можуть допускатися близькі родичі (п. 11 ст. 32 КПК) обвинуваченого, підсудного, засудженого та виправданого, його опікуни і піклувальники (ч. 4 ст. 44 КПК)2. Однак якщо захисники адвокати допускаються до участі в справі до першого допиту обвинуваченого, то особи, перераховані у ч. 4 ст. 44 КПК, можуть бути допущені до участі в справі як захисники тільки з моменту пред'явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства. Якщо участь захисника у справі є обов'язковою (ст. 45 КПК), близькі родичі як захисники можуть брати участь у справі лише одночасно з адвокатом-захисником або фахівцем у галузі права.
Підозрюваний або обвинувачений вправі вибрати захисника самостійно. Свобода вибору захисника з числа осіб, перерахованих у ч. 2 ст. 44 КПК, нічим не обмежена. Підозрюваний і обвинувачений можуть як самі укласти угоду з обраним захисником, так і заявити клопотання особі, що здійснює провадження у справі, про призначення захисника. Порядок запрошення і призначення захисника передбачений ст. 47 КПК.
Беручи участь у кримінальній справі, захисник зобов'язаний використовувати передбачені законом засоби захисту для з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, та надавати їм необхідну юридичну допомогу (ч. 1 ст. 48 КПК). Виходячи із цієї вимоги захисник зобов'язаний вчасно й ефективно реалізовувати свої права та обов'язки, передбачені ст. 48 КПК.
За загальним правилом, користуватися послугами захисника чи не користуватися вирішують самі підозрюваний чи обвинувачений. Однак законодавець, маючи на увазі, що деяким особам, які притягуються до кримінальної відповідальності, захищатися самостійно доволі важко, встановлює випадки обов'язкової участі захисника у справі. Так, відповідно до ст. 45 КПК участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою:
1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, — з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення;
2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на
захист, — з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;
3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство, — з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;
4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення, — з моменту затримання особи чи пред'явлення
їй обвинувачення;
5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру — з моменту встановлення факту наявності в
особи душевної хвороби;
6) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру — з моменту першого допиту неповнолітнього
або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника.
У суді апеляційної інстанції участь захисника у випадках, передбачених ч. 1 цієї статті, є обов'язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.
Відмова від захисника у випадках, зазначених у ст. 45 КПК, може бути прийнята, лише коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений чи виправданий обґрунтовують її мотивами, які особа, що провадить дізнання, слідчий, суд визнають такими, що заслуговують на увагу. У цьому випадку захисник замінюється іншим у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 46 КПК. Слід звернути увагу, що законодавець допускає фактично не відмову від захисника, а заміну захисника, який не влаштовує особу, іншим захисником.
Потерпілий. Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду (ч. 1 ст. 49 КПК).
Для того щоб особа набула процесуального статусу потерпілого, необхідна наявність двох видів підстав — фактичної та формальної. Фактичною підставою є факт заподіяння потерпілому того або іншого виду шкоди, формальною — наявність постанови слідчого, прокурора, судді або ухвали суду про визнання особи потерпілим. При відсутності хоча б однієї з підстав особа не може бути визнана потерпілим.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 КПК потерпілим може бути визнана лише фізична особа. Для визнання особи потерпілим не потрібно її бажання — досить встановити наявність прямого причинного зв'язку між злочинними діями та шкодою, заподіяною особі злочином. Однак у справах про злочини, у результаті яких сталася смерть потерпілого, його права мають його близькі родичі. Для визнання потерпілим близького родича загиблого необхідна його (родича) заява, тому що встановити, чи заподіяна йому шкода смертю потерпілого, без його волевиявлення неможливо. Адже й між близькими родичами можуть бути неприязні стосунки.
Права потерпілого передбачені ч. 3 ст. 49 КПК. Вони повинні бути роз'яснені особі, визнаній потерпілим. Варто звернути увагу на те, що потерпілий має право, але не зобов'язаний давати показання. Тому перед допитом він попереджається про кримінальну відповідальність тільки за дачу завідомо неправдивих показань.
Цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до ст. 28 КПК (ч. 1 ст. 50 КПК). Таким чином, цивільним позивачем може бути як фізична, так і юридична особа.
Фактичною підставою визнання особи цивільним позивачем при провадженні по кримінальній справі є факт заподіяння їй злочином майнової або моральної шкоди, яка може бути обчислена у майновому еквіваленті. Крім того, повинен бути присутнім прямий причинно-на-слідковий зв'язок між вчиненим діянням і наслідками, що настали, у вигляді вищевказаної шкоди.
Формальною підставою появи в кримінальній справі процесуальної фігури цивільного позивача є відповідна ухвала суду або постанова судді, прокурора, слідчого, дізнавача.
Часові рамки визнання цивільним позивачем обмежені періодом з моменту порушення кримінальної справи і до початку судового слідства.
До переваг розгляду цивільного позову в рамках кримінальної справи можна віднести звільнення цивільного позивача від сплати державного мита, а також покладання обов'язку доведення характеру та розміру заподіяної йому шкоди на посадових осіб, що здійснюють кримінальне судочинство, хоча цивільний позивач зобов'язаний надати всі необхідні документи, пов'язані із заявленим позовом (ч. 3 ст. 50 КПК).
Права цивільного позивача закріплені у ч. 2 ст. 50 КПК.
Цивільний відповідач. Як цивільних відповідачів може бути притягнуто батьків, опікунів, піклувальників або інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого (ч. 1 ст. 51 КПК, статті 1179-1183, 1187-1188 ЦК України). З цього формулювання закону випливає, що цивільний відповідач і обвинувачений — абсолютно різні процесуальні фігури. Обвинувачуваний несе матеріальну відповідальність уже тому, що він притягнутий до участі в справі як обвинувачений і повинен нести всю повноту юридичної відповідальності за вчинене. Цивільний відповідач залучається до участі в справі, якщо обвинувачений відповідно до закону сам не може нести матеріальну відповідальність.
Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу. Права, якими користується цивільний відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 51 КПК та інших статей КПК дозволяють йому брати активну участь у кримінальному судочинстві.
Представники. У кримінальному процесі можуть брати участь як 1) законні представники (п. 10 ст. 32 КПК), так і 2) представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача (ст. 52 КПК). Якщо в першу групу представників входять батьки, опікуни і піклувальники неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, потерпілого або представники тих установ чи організацій, під опікою або піклуванням яких ці особи перебувають, то у другу групу входять, як правило, професійні юристи. Ними можуть бути адвокати, фахівці у галузі права, хоча закон не виключає залучення як представників близьких родичів, законних представників, а також інших осіб. Представники користуються процесуальними правами особи, яку вони представляють. Мета їх участі в кримінальному процесі — захист прав і законних інтересів осіб, яких вони представляють.