Суб'єкти кримінального судочинства — це державні органи та по­садові особи, які здійснюють провадження по кримінальній справі, а також інші юридичні, посадові та фізичні особи, залучені у сферу кримінального судочинства, у зв'язку з чим вони є носіями певних прав і повинні виконувати певні обов'язки.

При класифікації суб'єктів на окремі групи варто враховувати спря­мованість і характер їхньої діяльності у кримінальному процесі, а також ті цілі, які ці суб'єкти переслідують. На цих підставах всіх осіб, що бе­руть участь у кримінальному судочинстві, можна розділити на: 1) орган правосуддя (суд); 2) орган, що здійснює нагляд за законністю проваджен­ня по кримінальних справах і підтримує державне обвинувачення в суді (прокурор); 3) орган, що здійснює парламентський контроль у кримі­нальному судочинстві; 4) суб'єкти, що здійснюють провадження по кримінальній справі (слідчий, начальник слідчого відділу, орган дізнан­ня, особа, що провадить дізнання); 5) суб'єкти, які мають інтерес у по­рушенні або у відмові у порушенні кримінальної справи; 6) учасники кримінального процесу (обвинувачений, підозрюваний, захисник, по­терпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники); 7) особи, відносно яких здійснюється кримінальне судочинство (особа, відносно якої порушена кримінальна справа; особа, що вчинила суспіль­но небезпечне діяння у віці від одинадцяти років до досягнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність; правопорушник — при протокольній формі досудової підготовки матеріалів); 8) особи, що во­лодіють спеціальними знаннями (експерт, спеціаліст, перекладач); 9) інші суб'єкти, що сприяють повному, всебічному та справедливому кримінальному судочинству (свідки, поняті).

§ 1. Орган правосуддя

Суд — єдиний суб'єкт кримінального процесу, на який поклада­ється функція розгляду кримінальної справи (ч. 7 ст. 16¹ КПК). Тільки суду належить право визнати особу винною у вчиненні злочину і під­дати її кримінальному покаранню (ч. 1 ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 15 КПК), прийняти рішення про обмеження конституційних прав і свобод осіб, що беруть участь у досудових стадіях кримінального про­цесу (статті 29, 30 і 31 Конституції України, статті 106, 165², 165³, 177, 178, 187, 187¹, 190, 205 КПК), а також здійснювати судовий контроль за законністю процесуальних рішень і процесуальних дій слідчого, особи, що провадить дізнання, і прокурора на досудових стадіях кри­мінального процесу (статті 99^і, ПО, 234, 236-236⁸ КПК).

Суд є єдиним органом, який здійснює в державі судову владу. У частині 2 ст. 1 Закону України «Про судоустрій» наголошується: «Су­дова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивіль­ного, господарського, адміністративного, кримінального, а також кон­ституційного судочинства». Правосуддя в Україні здійснюється ви­ключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (ч. 1 ст. 124 Конституції України). Правосуддя у кримінальному про­цесі — це особливий вид державної діяльності, що полягає у розгляді і вирішенні різних соціальних конфліктів, пов'язаних зі злочином.

У кримінальному судочинстві суд — це активний його суб'єкт. Тому не можна вважати суд виключно арбітром у кримінальному про­цесі. Коли суд здійснює правосуддя, він реалізує суддівську дискрецію, або суддівський розсуд. Суддівський розсуд — це передбачена юри­дичними нормами правозастосовна діяльність суду, яка здійснюється у процесуальній формі та встановлених кримінально-процесуальним законодавством межах, повинна бути мотивованою та полягає у ви­борі варіантів вирішення у кримінальному судочинстві правових пи­тань, що виникають. У кримінальному процесі України суд не має права, розглядаючи кримінальну справу по суті, збирати докази. Але відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства він має широкі повноваження для того, щоб впливати на сторони, які беруть участь у кримінальному судочинстві з метою повного та об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи. Щоб ця мета була досягнута, законодавець надає суду право з урахуванням думки учасників судового розгляду своєю постановою визначити обсяг та порядок доказів, які будуть досліджуватися у судовому засіданні (час­тини 1 та 2 ст. 299 КПК). Заборона суду збирати докази у кримінальній справі за власною ініціативою не позбавляє його права самостійно досліджувати докази, на які спираються сторони. Думка сторін від­носно досліджених доказів для суду не є обов'язковою. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебіч­ному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх су­купності, керуючись законом (ст. 67 КПК). Якщо суд вважає за потріб­не перевірити або уточнити фактичні дані, що були одержані у ході судового слідства, він за власною ініціативою виносить судове дору­чення, яким доручає органу, що проводив розслідування, виконати певні слідчі дії, спрямовані на перевірку доказової інформації, отри­маної у судовому засіданні (ч. 3 ст. 315¹ КПК). Хоча суд досліджує тільки ті докази, на які спираються сторони, однак його вирок повинен бути законним, обґрунтованим та справедливим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті у судовому засіданні (ч. 2 ст. 323 КПК). Таким чином, суд, відправляючи правосуддя з криміналь­них справ, у повному обсязі використовує суддівську дискрецію (суд­дівський розсуд), коли обирає порядок дослідження доказів, вирішує питання щодо клопотання учасників судового розгляду, досліджує та оцінює докази, виносить вирок. Тому суд у кримінальному процесі України є активним суб'єктом кримінального судочинства.

Правосуддя по кримінальних справах може здійснюватися як судом колегіально, так і суддею одноособово. Відповідно до ст. 17 КПК кри­мінальні справи в суді першої інстанції розглядаються суддею одно­особово. Однак справи про злочини, за які законом передбачене по­карання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо про такий розгляд заявив клопотання підсудний. Криміналь­ні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призна­чення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів.

Розгляд справ в апеляційному і касаційному поряду здійснюється судами у складі трьох суддів. Розгляд справ у виключному порядку здійснюється апеляційними і касаційними судами у складі не менше трьох суддів.

Судді незалежні і підкоряються тільки закону. При здійсненні пра­восуддя судді і народні засідателі вирішують кримінальні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів (ст. 18 КПК). Незалежність і недоторканність суддів гарантується Кон­ституцією і законами України (ч. 1 ст. 126 Конституції України).

У кримінальному процесі як суди першої інстанції, які розглядають справу по суті, виступають районні та прирівняні до них суди. Апеля­ційні суди діють як суди першої інстанції у справах про злочини проти основ національної безпеки України, передбачених статтями 109-114 КК України, справи про злочини, за вчинення яких передбачене по­карання у вигляді довічного позбавлення волі. По інших справах апе­ляційні суди розглядають апеляційні скарги і подання на рішення судів першої інстанції. Касаційною інстанцією в Україні є Верховний Суд України.