РОЗДІЛ 3 Суб'єкти кримінального процесу

Posted in Уголовное процесуальное право - Ю.М. Грошевий Кримінальний процес

 

 

Суб'єкти кримінального судочинства — це державні органи та по­садові особи, які здійснюють провадження по кримінальній справі, а також інші юридичні, посадові та фізичні особи, залучені у сферу кримінального судочинства, у зв'язку з чим вони є носіями певних прав і повинні виконувати певні обов'язки.

При класифікації суб'єктів на окремі групи варто враховувати спря­мованість і характер їхньої діяльності у кримінальному процесі, а також ті цілі, які ці суб'єкти переслідують. На цих підставах всіх осіб, що бе­руть участь у кримінальному судочинстві, можна розділити на: 1) орган правосуддя (суд); 2) орган, що здійснює нагляд за законністю проваджен­ня по кримінальних справах і підтримує державне обвинувачення в суді (прокурор); 3) орган, що здійснює парламентський контроль у кримі­нальному судочинстві; 4) суб'єкти, що здійснюють провадження по кримінальній справі (слідчий, начальник слідчого відділу, орган дізнан­ня, особа, що провадить дізнання); 5) суб'єкти, які мають інтерес у по­рушенні або у відмові у порушенні кримінальної справи; 6) учасники кримінального процесу (обвинувачений, підозрюваний, захисник, по­терпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники); 7) особи, відносно яких здійснюється кримінальне судочинство (особа, відносно якої порушена кримінальна справа; особа, що вчинила суспіль­но небезпечне діяння у віці від одинадцяти років до досягнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність; правопорушник — при протокольній формі досудової підготовки матеріалів); 8) особи, що во­лодіють спеціальними знаннями (експерт, спеціаліст, перекладач); 9) інші суб'єкти, що сприяють повному, всебічному та справедливому кримінальному судочинству (свідки, поняті).

 

§ 1. Орган правосуддя

Суд — єдиний суб'єкт кримінального процесу, на який поклада­ється функція розгляду кримінальної справи (ч. 7 ст. 161 КПК). Тільки суду належить право визнати особу винною у вчиненні злочину і під­дати її кримінальному покаранню (ч. 1 ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 15 КПК), прийняти рішення про обмеження конституційних прав і свобод осіб, що беруть участь у досудових стадіях кримінального про­цесу (статті 29, 30 і 31 Конституції України, статті 106, 1652, 1653, 177, 178, 187, 1871, 190, 205 КПК), а також здійснювати судовий контроль за законністю процесуальних рішень і процесуальних дій слідчого, особи, що провадить дізнання, і прокурора на досудових стадіях кри­мінального процесу (статті 99і, ПО, 234, 236-2368 КПК).

Суд є єдиним органом, який здійснює в державі судову владу. У частині 2 ст. 1 Закону України «Про судоустрій» наголошується: «Су­дова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивіль­ного, господарського, адміністративного, кримінального, а також кон­ституційного судочинства». Правосуддя в Україні здійснюється ви­ключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (ч. 1 ст. 124 Конституції України). Правосуддя у кримінальному про­цесі — це особливий вид державної діяльності, що полягає у розгляді і вирішенні різних соціальних конфліктів, пов'язаних зі злочином.

У кримінальному судочинстві суд — це активний його суб'єкт. Тому не можна вважати суд виключно арбітром у кримінальному про­цесі. Коли суд здійснює правосуддя, він реалізує суддівську дискрецію, або суддівський розсуд. Суддівський розсуд — це передбачена юри­дичними нормами правозастосовна діяльність суду, яка здійснюється у процесуальній формі та встановлених кримінально-процесуальним законодавством межах, повинна бути мотивованою та полягає у ви­борі варіантів вирішення у кримінальному судочинстві правових пи­тань, що виникають. У кримінальному процесі України суд не має права, розглядаючи кримінальну справу по суті, збирати докази. Але відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства він має широкі повноваження для того, щоб впливати на сторони, які беруть участь у кримінальному судочинстві з метою повного та об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи. Щоб ця мета була досягнута, законодавець надає суду право з урахуванням думки учасників судового розгляду своєю постановою визначити обсяг та порядок доказів, які будуть досліджуватися у судовому засіданні (час­тини 1 та 2 ст. 299 КПК). Заборона суду збирати докази у кримінальній справі за власною ініціативою не позбавляє його права самостійно досліджувати докази, на які спираються сторони. Думка сторін від­носно досліджених доказів для суду не є обов'язковою. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебіч­ному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх су­купності, керуючись законом (ст. 67 КПК). Якщо суд вважає за потріб­не перевірити або уточнити фактичні дані, що були одержані у ході судового слідства, він за власною ініціативою виносить судове дору­чення, яким доручає органу, що проводив розслідування, виконати певні слідчі дії, спрямовані на перевірку доказової інформації, отри­маної у судовому засіданні (ч. 3 ст. 3151 КПК). Хоча суд досліджує тільки ті докази, на які спираються сторони, однак його вирок повинен бути законним, обґрунтованим та справедливим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті у судовому засіданні (ч. 2 ст. 323 КПК). Таким чином, суд, відправляючи правосуддя з криміналь­них справ, у повному обсязі використовує суддівську дискрецію (суд­дівський розсуд), коли обирає порядок дослідження доказів, вирішує питання щодо клопотання учасників судового розгляду, досліджує та оцінює докази, виносить вирок. Тому суд у кримінальному процесі України є активним суб'єктом кримінального судочинства.

Правосуддя по кримінальних справах може здійснюватися як судом колегіально, так і суддею одноособово. Відповідно до ст. 17 КПК кри­мінальні справи в суді першої інстанції розглядаються суддею одно­особово. Однак справи про злочини, за які законом передбачене по­карання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо про такий розгляд заявив клопотання підсудний. Криміналь­ні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призна­чення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів.

Розгляд справ в апеляційному і касаційному поряду здійснюється судами у складі трьох суддів. Розгляд справ у виключному порядку здійснюється апеляційними і касаційними судами у складі не менше трьох суддів.

Судді незалежні і підкоряються тільки закону. При здійсненні пра­восуддя судді і народні засідателі вирішують кримінальні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів (ст. 18 КПК). Незалежність і недоторканність суддів гарантується Кон­ституцією і законами України (ч. 1 ст. 126 Конституції України).

У кримінальному процесі як суди першої інстанції, які розглядають справу по суті, виступають районні та прирівняні до них суди. Апеля­ційні суди діють як суди першої інстанції у справах про злочини проти основ національної безпеки України, передбачених статтями 109-114 КК України, справи про злочини, за вчинення яких передбачене по­карання у вигляді довічного позбавлення волі. По інших справах апе­ляційні суди розглядають апеляційні скарги і подання на рішення судів першої інстанції. Касаційною інстанцією в Україні є Верховний Суд України.