§ 5. Суб'єкти, які мають інтерес у порушенні або у відмові у порушенні кримінальної справи

Суб'єкти, які мають інтерес у порушенні або у відмові у порушен­ні кримінальної справи, — це такі особи, які мають особистий чи інший інтерес у порушенні або відмові у порушенні кримінальної справи.

Заявник — це особа, яка звертається до компетентного органу із заявою про злочин, який вже вчинений, або злочин, який готується. Форма заяви може бути як письмова, так і усна, якщо це прямо не передбачено законом.

У законі немає окремого переліку прав та обов'язків заявника. Од­нак аналіз статей 95, 97, 98², 99 КПК дає можливість зробити висновок, що заявник має право подавати заяву як у письмовій, так і в усній формі. Усна заява повинна бути занесена у протокол. Заявник поперед­жається про відповідальність за неправдивий донос. Тому заявник зобов'язаний повідомляти лише про ті злочини, які були дійсно вчи­нені або готуються до вчинення. Прокурор, слідчий, орган дізнання та суд зобов'язані прийняти заяву у будь-якому випадку; якщо злочин, про який ідеться у заяві, не входить до їхньої компетенції, — напра­вити заяву за належністю. Орган, який веде перевірку заяви про зло­чин, може відібрати пояснення у заявника. КПК не передбачає юри­дичний обов'язок давати такі пояснення, але в заявника є громадян­ський обов'язок допомагати правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю. Якщо заявник — це особа, якій злочином завдано шко­ду (потерпілий), то у разі порушення кримінальної справи їй негайно вручається копія відповідної постанови, яку вона має право оскар­жити.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК копія постанови про відмову в по­рушенні кримінальної справи вручається заявнику обов'язково. Йому слід також роз'яснити порядок її оскарження, передбачений законом.

Залежно від того, про який злочин особа заявляє, заявників можна поділити на:

1)     заявників, які повідомляють про вчинення злочину публічного обвинувачення (ст. 4 КПК);

2)     заявників, які повідомляють про вчинення злочину приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК);

3)     заявників, які повідомляють про вчинення злочину приватно-публічного обвинувачення (ч. 2 ст. 27, ст. 27¹ КПК).

До останньої групи входять: а) потерпілі по справах про злочин, передбачений ч. 1 ст. 152 КК. Ці особи звертаються до правоохоронних органів від свого імені; кримінальна справа може бути порушена тіль­ки при наявності їх заяви (ч. 2 ст. 27 КПК); б) якщо діянням, перед­баченим статтями 235¹, 235² або 235³ КК, заподіяно шкоду виключно інтересам юридичної особи приватного права незалежно від ор­ганізаційно-правової форми, порушення кримінальної справи здійсню­ється за заявою власника (співвласника) цієї юридичної особи чи за його згодою. В інших випадках притягнення до кримінальної відпо­відальності винної особи здійснюється на загальних підставах (ст. 27¹ КПК). Вказані у цій статті особи подають заяви про вчинення злочину не від свого особистого імені, а від імені власника (співвласника) юри­дичної особи. Незважаючи на те, що ці справи порушуються не інакше як за заявою власника (співвласника), їх не можна повною мірою від­нести до справ приватного обвинувачення, оскільки досудове слідство по них провадиться в загальному порядку (ч. 2 ст. 98 КПК). Тому вони є справами приватно-публічного обвинувачення.

До осіб, які мають інтерес у зв'язку із порушенням криміналь­ної справи, слід віднести: особу, щодо якої порушено кримінальну справу, потерпілого, його представника, захисника, законного пред­ставника підозрюваного та обвинуваченого, які отримують копію по­станови про порушення кримінальної справи та мають право її оскар­жити (ч. 4 ст. 98²КПК).

Про відмову в порушенні кримінальної справи орган, який прийняв таке рішення, повинен повідомити всіх заінтересованих осіб і підпри­ємства, установи, організації (ч. 1 ст. 99 КПК). На відміну від вичерп­ного переліку осіб, яким має бути вручено копію постанови про по­рушення кримінальної справи, у ч. 1 ст. 99 КПК такий перелік відсут­ній. Це поясняється тим, що неможливо заздалегідь передбачити, інтер­еси яких осіб будуть обмежені при відмові у порушенні конкретної кримінальної справи. Коло таких осіб повинен встановити орган, який прийняв рішення про відмову в порушенні кримінальної справи в кожному конкретному випадку.