§ 6. Сунніти і шиїти — головні течії в ісламі

Після смерті Мухаммада у створеній ним державі (ха­ліфаті) почалася боротьба за владу. Внаслідок суперниц­тва двох родів племені курайш почався розкол мусульман­ства на так званих суннітів і шиїтів. Як вже зазначалося, один з родів — хашим, до якого належав сам пророк, інший — умайя (омейя), який згодом дав початок династії Омейядів, що закріпилася в Дамаску (Сирія) і правила Халіфатом з 661 по 750 р. У боротьбі за право успадкову­вати халіфат переплелися політичні інтереси феодальних угруповань з родовими амбіціями курейшітських сімейств. За іронією історії, саме омейяди, а не хашиміти стали першими наступниками пророка. Вони вважали себе вірними послідовниками Корану, установлень Мухамма- да і його сподвижників. Справа в тому, що засновник ісла­му не залишив спадкоємців чоловічої статі. Від його шлю­бу з першою дружиною Хадіджою народилося два сини і чотири дочки. Але сини вмерли в дитинстві. Тільки в останньої дочки Фатіми народилися сини Хасан і Хусайн. Фатіма була дружиною Алі, двоюрідного брата й одного з найближчих сподвижників Мухаммада.

Більшість членів ранньої мусульманської громади на­зивали себе суннітами (від араб. «ахл ас-сунна валджа- маа»— люди Сунни і згоди громади). Суннітські глави громад боролися за релігійну єдність громади і заснува­ли сильну ідейну традицію. Визнання догматів розгляда­лося як слідування «правильним шляхом», неухильного слідування літері і духові релігійного переказу у повсяк­денному житті мусульман.

Як близький родич пророка Алі міг претендувати на посаду халіфа, спадкоємця Мухаммада. Однак вибір громади спочатку впав на іншого сподвижника пророка

—  Абу Бакра, потім главою халіфату став Омар і після його смерті Осман. Осман одержав владу в халіфаті тоді, коли державу стали роздирати усобиці і смути. У цей час і виникла ідея законності права Алі на престол. Після довгих виборчих перегонів спочатку мусульмани Єгип­ту, а вже потім мешканці Мекки, Медини та Іраку обра­ли Алі халіфом. Після загибелі Алі єдина мусульманська громада розкололася на суннітів і шиїтів .

Основні принципи ісламських догматів і культу в шиїзмі і його різних напрямках і сектах майже не зміни­лися, але ряд положень, особливо пов’язаних із питан­нями законної влади та судочинства, одержали дещо відмінне тлумачення порівняно із суннізмом. Так, шиї­ти зробили одним із принципів державного права іма­мат — верховну духовну владу. Спочатку вчення про імамат виникло для того, щоб обґрунтувати законність прав Алі і його нащадків на владу, потім воно перетвори­лося на один з основних догматів, відповідно до якого імам «встановлений Аллахом» і не може залежати від ба­жання людей, тобто не може бути виборним, як це виз­навали сунніти у теорії і як це здійснювалося на прак­тиці при обранні перших халіфів.

На думку шиїтів, влада як Божа Благодать, або сак­ральна еманація, передається таємничим чином від од­ного імама до іншого. Усього, як вважають більшість шиїтів, було 12 імамів. Останній з них — теж Мухаммад

—  нібито зник у печері під Самаррою в Іраку. Він є «тає­мним імамом», незримо присутнім у цьому світі і пови­нен знову з’явитися всім як махді (месія), щоб віднови­ти на землі щиру віру — шиїзм.

Трохи інакше, ніж сунніти, шиїти ставляться до ме­четі. Для суннітів вона є тільки молитовним будинком. Для шиїта мечеть — щось подібне до клубу. Після мо­литви він може проводити тут багато годин, пити чай, вести світські бесіди, навіть ділові переговори. Так, і за­раз у часи загострення політичної ситуації мечеті в Ірані перетворюються на центри ідеологічної боротьби, полі­тичної агітації і пропаганди.

Крім загальномусульманського паломництва в Мек­ку і Медину, шиїти роблять хаджж до місць поховання своїх мучеників і святих. В Іраку це в першу чергу Карбе- ла з гробницею Хусейна і Неджеф із гробницею Алі, Са- марра, де знаходиться склеп «таємного імама»; в Ірані — Мешхед (з могилою восьмого імама Рези) і Кум, де похо­вана його сестра Фатіма. Крім загальномусульманських, шиїти мають і свої особливі свята і пам’ятні дати.