§ 2. Життя Мухаммада і поширення його вчення

Засновником нової релігії — ісламу був Мухаммад з племені курайшитів. Він народився близько 570 р., по­мер у 632 р.

Перша біографія Мухаммада була складена медин- цем Ібн Ісхаком приблизно через 100 років після смерті пророка. Звичайно її називають Сіру, скорочено від «Сірат расуль Аллах» — «Життєпис посланця Аллаха». Є й інші джерела, що містять відомості про Мухаммада. Мухаммад походив зі збіднілого роду хашим племені ку- райш. Ще в дитинстві майбутній пророк бачив соціаль­ну несправедливість, бо хашимів пригноблювали багаті одноплемінники з іншого роду — умайї. До того ж він рано залишився сиротою. Спершу помер батько — Аб- дуллах, потім мати — Аміна. Його виховував дід Абду уль-муталіб, а після смерті діда — дядько по батьківській лінії Абу Таліб. Хлопчиком йому доводилося пасти худобу, юнаком він найнявся в погоничі караванів. У 24 роки Мухаммад став працювати у багатої купчихи-вдови, со­рокалітньої Хадіджі, незабаром оженився на ній і сам став торговцем. У сорокалітньому віці Мухаммад почав своє проповідування єдинобожжя. Свої проповіді він проголошував спершу у рідному місті — Мецці. Потім, у 622 р., переселився в Ясриб, що одержав назву Медина (повна назва Мадинат ун-набі — Місто пророка). Тут він і був похований у мечеті, закладеній ним поряд з його будинком.

Очевидно, Мухаммад бажав об’єднати всіх арабів в сильну і водночас вільну від соціального напруження дер­жаву. Як колись Мойсей об’єднав євреїв під гаслом Єдино­го Бога, так і Мухаммад з самого початку своєї проповід­ницької діяльності закликав повернутися до древньої релі­гії Авраама або, арабською мовою, Ібрахима. Коран так характеризує віру Авраама: «Слідуйте... за релігією Ібрахи- ма... — адже він не був многобожником!» (3:89). Згодом Мухаммад вважав Ібрахима засновником Кааби. Ім’я ж єдиного бога — Рахман — він зробив одним з епітетів Алла­ха і кожну проповідь починав словами: «Бісміляхи-р-рах- мані-р-рахім» — «В ім’я Аллаха милостивого, милосердно­го». Мухаммад вважав себе пророком єдиного бога — Ал­лаха, обраним ним для того, щоб наставити людей на шлях щирої віри. «...О люди! Я — посланець Аллаха до вас усіх, Того, якому належить влада над небесами і землею, — немає божества крім Нього... Віруйте ж в Аллаха і Його по­сланця... і слідуйте за Ним...» (К. 7:157—158).

У Мецці проповіді Мухаммада були зустрінуті знат­ними курайшитами, особливо з роду умайя, вкрай воро­же. Адже він відкидав язичницькі культи, а це, на думку мекканських багатіїв, могло завдати шкоди святості Ка- аби, з поклонінням якій були пов’язані не лише їхні релігійні почуття, але й значні матеріальні вигоди. Крім того, у своїх проповідях посланець Аллаха засуджував надмірне багатство, закликав допомагати бідним, дотрмуватися справедливості. Особливо різко виступав він проти лихварів, що поневолювали цілі бедуїнські роди. Супротивники Мухаммада стали його висміювати, потім стали погрожувати і навіть збиралися вбити.

Переслідуваний впливовими курайшитами, Мухам- мад був змушений залишити Мекку і з групою своїх при­хильників переселився в Ясриб. Вважається, що це пере­селення (арабською мовою хіджра) відбулося 16 липня 622 р. Ця дата пізніше стала першим днем мусульмансь­кого літочислення. У Ясрибі, що став незабаром назива­тися Мединою, проповіді Мухаммада зустріли майже загальне схвалення. Мединці бачили в Мецці постійно­го конкурента і тому швидко об’єдналися навколо про­рока. Принявши нову віру — іслам, жителі Медини скла­ли разом з переселенцями з Мекки ядро мусульманської громади — умму.

Невдовзі Мухаммад став не лише духовним головою релігійної громади, імамом, але й правителем Медини, головним суддею і воєначальником. Таким чином, у му­сульманстві із самого початку злилися воєдино громада і держава, релігія і політика, духовна і світська влада.