§ 5. Шаріат

Шаріат — «мусульманський спосіб життя», «закони віри», «правильний шлях»— сукупність закріплених Ко­раном і Сунною настанов, якими керуються мусульма­ни, щоб досягти досконалості і благополуччя. Шаріат є релігійно-етичним стрижнем фікху — мусульманського права. У Корані і Сунні містяться норми, що регулюють порядок виконання релігійних обов’язків — ібадат і ха­рактер взаємин між мусульманами — муамалат.

Ібадат являє собою вічні, не піддані змінам духовні потреби віруючих. Муамалат не має чітких визначень. Коран і Сунна встановлюють загальні принципи й орієн­тири. На рівні нормативної регламентації відносин ша­ріат не може обойтися без аль-фікх-права, тільки за до­помогою аль-фікха відбувається переклад положень ша­ріату в площину практичних дій. Таким чином, Коран і Сунна складають зміст шаріату, що відіграє роль ідейно­го джерела, релігійно-етичної основи аль-фікха ( права і юриспруденції). Суддя відправляє правосуддя на основі шаріату-каді (той, хто вирішує). Перші каді з’явилися ще за часів халіфа Омара. У наші дні там, де діє судочинство на основі шаріату, каді веде справи, що стосуються обря­довості, сімейного, приватного і частково кримінального права. Каді здійснює суд у метаєте або махкаме (судовій па­латі), при розборі складних справ запрошує брати участь у судовому засіданні факіхів — (знавців фікха). Іновірці не підлягають шаріатському судові, але позов між мусульма­нином і іновірцем розбирає кади.