9.8. Умовиводи за аналогією

Міркування, засновані на дослідженні схожості або подоби між явищами, відіграють значну роль і в науковому пізнанні, і в повсякденних міркуваннях. Наприклад, аналогія між діяльністю мозку і роботою обчислювальної машини виявилася дуже корис­ною, оскільки привела до одержання важливих результатів. В ораторській і художній мові аналогії в сполученні з метафорами і наочними, яскравими образами дуже часто використовуються для того, щоб додати мовленню особливої переконливості, на­очності і доступності для сприйняття слухачами або читачами. Виникаючі при цьому асоціації й емоції підсилюють дію раціо­нальних аргументів і тим самим справляють вплив на їхню свідомість і вчинки.

Як і розглянуті раніше види недемонстративних умовиводів, аналогія пов’язана з перенесенням знання з одних предметів і явищ на інші. Результати умовиводів за аналогією мають лише правдоподібний характер, внаслідок чого такі міркування відно­сять до імовірнісних умовиводів. Ступінь їх імовірності може коливатися в широких межах, починаючи від хибних і закінчу­ючи такими, що наближаються до вірогідності.

Кожен конкретний предмет або явище, володіючи мно­жинністю властивостей, являє собою не випадкову комбінацію ознак, а певну їх єдність. Яка б малозначною не була та або інша ознака, її існування і зміна завжди обумовлені станом інших сторін предмета або зовнішніх умов. У науці і практичній діяль­ності нерідко досліджуються одиничні явища, щодо яких ще не одержані узагальнення. У цих випадках встановлюють невідому ознаку явища, спираючись на раніше набуті знання про інше схоже одиничне явище, тобто уподібнюють одне явище іншому. При уподібненні знання про нові ознаки предмета здобувається не простим спостереженням, а шляхом логічного перенесення оз­наки з одного предмета на іншій. В його основі лежить здогад про те, що властивість, яка належить предметам відомої групи і зустрічається в них разом з деякою сукупністю інших властиво­стей, належатиме крім цих предметів ще одному предмету, схо­жому із предметами групи, оскільки він має ту ж сукупність вла­стивостей. Можливий не тільки перехід від властивостей одного предмета до властивості іншого, але і від властивостей групи предметів до властивостей окремого предмета. У цьому випадку відбувається умовивід від вже з’ясованої часткової схожості між предметами групи й окремим предметом до більш повної і гли­бокої схожості між ними.

Аналогія — недемонстративний умовивід про належність дея­кому об’єкту певної ознаки (властивості або відношення), яка на­зивається переносимою, на основі схожості в істотних ознаках з іншим об’єктом, що дозволяє знаходити схожість різного.

Встановлення схожих ознак у порівнюваних предметів або відносин слугує основною передумовою умовиводу за аналогією. Висновок буде спроможним лише в тому разі, якщо буде вияв­лена і зафіксована схожість не в будь-яких, а лише в істотних ознаках. Відсутність такої схожості робить умовивід за аналогією неспроможним. Спроможність висновків за аналогією визна­чається головним чином характером вихідного знання про порів­нювані об’єкти; про схожість уподібнених предметів, відмінності між ними, залежності між ознаками схожості і ознакою, що пе­реноситься.

У випадку аналогії між окремими предметами умовивід не завжди дає цілком надійні висновки, оскільки щодо них важко провести порівняння за наявністю істотних ознак. У випадку аналогії від групи до окремого предмета висновки більш спро­можні, бо сама група заздалегідь виділена за окремим набором істотних відмітних ознак.

Важливою умовою обґрунтованості висновків за аналогією є врахування тих ознак, за якими розрізняють предмети, що упо­дібнюються. В одних випадках відмінність може бути несуттє­вою, тобто сумісною ознакою, що переноситься. Але можуть зустрічатися властивості, що перешкоджають перенесенню ознак з одного предмета на інший. Вони несумісні зі властивостями або відносинами, що переносяться. Якщо в предмета В поряд з оз­наками схожості Р, К, З виявляють ознаку М, несумісну з озна­кою Т, що переноситься, або особливу умову, що перешкоджає його прояву, то ця обставина взагалі виключає застосування ана­логії. Чим складніші досліджувані системи, тим непомітніше можуть стати їхні несумісні характеристики.

У традиційній логіці розрізняють аналогії властивостей і ана­логії відносин. У першому випадку предмети порівнюються за їх властивостями. В аналогії відносин предмети можуть бути і не­схожими, але відносини, якими пов’язані елементи, є подібними (або аналогічними).

Аналогія властивостей — це умовивід за аналогією, в якому роль ознаки, що переноситься, грає ознака-властивість. Логічною основою перенесення ознак в аналогіях подібного роду виступає схожість предметів, що уподібнюються, в істотних ознаках.

Схема аналогії предметів у загальному вигляді така:

Предмет А має властивості а, в, с, е, р.

Предмет У має властивості а, в , с, е .

Імовірно, предмет У володіє і властивостями р.

Наприклад, аналогія вивчення різних видів правопорушень дозволяє зробити висновки про їхні загальні підстави, ознаки, закономірності.

Аналогія відносин — це умовивід за аналогією, в якому ознакою, що переноситься, є ознака-відношення. Аналогія відносин лежить в основі широко використовуваного в науці, техніці і підпри­ємницькій практиці методу моделювання, коли вивчення відносин між параметрами моделі переносять на реальний об’єкт або процес.

Схема міркування за аналогією відносин така:

Предмет А знаходиться у відношенні Кдо предмета В.

Предмет Мзнаходиться у відношенні Кх до предмета Т.

Імовірно, властивості, що лежать в основі відносин А до В і М до Т, також подібні.

Наприклад:

1.  Х є батьком (відношення R1) неповнолітнього сина Y; M є дідом (відношення R2) і єдиним родичем неповнолітнього онука N.

2. Відомо, що у випадку батьківських відносин (R1) батько зобов’язаний утримувати свою неповнолітню дитину. З огляду на певну схожість між відносинами R1 і R2 можна висновити, що для R2 теж характерна певна властивість, а саме: обов’язок діда у певній ситуації утримувати онука.

Ступінь правдоподібності умовиводів за аналогією, в яких йдеться про відносини, можна підвищити, якщо ці відносини точно формулюються математичною мовою, а при перенесенні їх з моделі на прототип дотримуються вимоги теорії подоби. У зв’язку з цим говорять про точну і неточну аналогію.

Розподіл умовиводів за аналогією на точну і неточну здійс­нюється на підставі відмінності у характері вивідного знання. Головною ознакою, що характеризує точну аналогію, є наявність необхідного зв’язку ознак схожості з ознакою, що переноситься. Якщо предмет А має ознаки Р, К, С, Е, а предмет В — ознаки Р, К, С і із сукупності ознак Р, К, С з необхідністю випливає Є, В, то предмет В обов’язково має ознаку Е.

Точна аналогія — єдиний вид умовиводів за аналогією, що дає достовірне (необхідне) знання, коли імовірність виводу Р(а)=1. Точна аналогія застосовується в наукових дослідженнях, у математичних доказах.

Неточна аналогія — це таке уподібнення, коли залежність між схожими ознаками і ознаками, що переносяться, мислиться як необхідна лише з більшим або меншим ступенем імовірності. У цьому випадку, знайшовши в іншому предметі ознаку схожості, можна лише в логічно ослабленій формі висновити про належність останній ознаки, що переноситься. Якщо хибне судження позна­чити через 0, а істинне — через 1, то ступінь імовірності виводів за точною аналогією лежить в інтервалі від 1 до 0: 0<Р(а)<1.

Неточні аналогії часто зустрічаються в суспільно-історичних дослідженнях, при моделюванні реальних об’єктів, наприклад, випробуванні моделі літака в аеродинамічній трубі з метою виз­начити, як він буде поводитися в умовах, схожих з реальними.

Висновок за неточною аналогією не має доказової сили. Якого б ступеня імовірності не був висновок, це всього лише здогад щодо ще не посвідчених рис предмета або явища. Але в розвитку здогадів про схожість між явищами і предметами при­роди аналогія часто виявляється надзвичайно плідною формою міркування.

Для підвищення ступеня імовірності висновків за неточною аналогією слід виконати низку умов:

а)  кількість загальних ознак для зразка і суб’єкта аналогії повинна бути по можливості значною, хоча саме по собі кількість не забезпечує надійності висновку;

б)  схожі ознаки, що слугують підставою аналогії, повинні бути істотними для порівнюваних предметів (аналогія на основі схожості несуттєвих ознак типова для ненаукового і нерозвине- ного мислення);

в)  загальні ознаки повинні бути по можливості більш різно­рідними;

г) необхідно враховувати кількість і істотність пунктів відмін­ності;

ґ) ознака Q, що переноситься, повинна бути того ж типу, що і схожі ознаки Р1, Р2,Рп, котрі становлять підставу аналогії, і бути пов’язана з ними .

Як і при індукції, доцільно відрізняти наукову аналогію від популярної за ступенем імовірності їхніх виводів. У той час, як у науковій аналогії здійснюється ретельний відбір властивостей і відносин, що переносяться, за ступенем їхньої істотності, а та­кож внутрішнього зв’язку ознаки (властивості або відносини), що переноситься, з іншими ознаками, у популярній аналогії най­частіше беруться перші властивості, що трапилися, і відносини, і тому в багатьох випадках така аналогія виявляється хибною або невірною.

Прикладами хибних аналогій є уподібнення суспільства жи­вому організму, соціальних конфліктів — боротьбі біологічних видів за існування і т.под. Хоча вони і здаються на перший по­гляд зрозумілими і переконливими, але не розкривають сутності суспільних процесів, їх відмінності від явищ, що відбуваються в органічному світі, а тим самим не наближають нас до істини, а ведуть від неї. Імовірність виводу за хибною аналогією Р(а)=0. Навіть в історії природознавства на основі хибних аналогій по­будовано чимало помилкових гіпотез і концепцій (гіпотези про флогістон, теплород та ефір, перша з яких була запропонована для пояснення явищ горіння, друга — теплових процесів, а тре­тя — оптичних явищ). З іншого боку, аналогія про світлові хвилі, яка виникла за аналогією з хвилями, що з’являються на воді, виявилася досить плідною і сприяла виникненню хвильової теорії світла. Навіть уявлення про звукові хвилі зародилося зі спостереження за хвилями на поверхні рідини.

Таким чином, якщо аналогія будується науково, то вона слу­гує одним з ефективних засобів евристичного пошуку, особливо коли вона поєднується з матеріальним або концептуальним мо­делюванням досліджуваних процесів.

Аналогія і моделювання спираються на подобу структур досліджуваних предметів і систем. Тотожність, або збіг, структур може бути виражена за допомогою математичного поняття ізо­морфізму, а схожість і подоба — за допомогою поняття гомо­морфізму. В першому випадку властивості і відносини однієї си­стеми можуть бути однозначно співвіднесені з такими в іншої, в- другому — тільки частково. Так, відносини, досліджувані на моделі якого-небудь об’єкта, відображають лише невелику час­тину відносин і властивостей самого об’єкта.

Найбільш типовою формою є аналогія між натурною модел­лю та її оригіналом, що широко використовується в науці і техніці (моделі кораблів, будинків, механізмів і т.под.). В останні роки все ширше застосовується концептуальне і математичне моделю­вання, ідеї якого виникли ще в античній математиці, зокрема в школі Піфагора. Математична модель має, звичайно, зовсім іншу природу, ніж реальний об’єкт. Якщо перша є знаковою, концеп­туальною структурою, то друга — речовою або матеріальною си­стемою. Але навіть у цьому випадку можна виявити аналогію між кількісними відносинами, що характеризують реальний об’єкт, і математичною моделлю, що саме і будується для того, щоб за допомогою відповідних рівнянь точним способом виразити за­лежності між властивостями і відносинами реального об’єкта.

Модель будується з таким розрахунком, щоб вона відобража­ла всі найбільш істотні властивості і відносини свого реального прототипу, але в той же час її досліджувати значно простіше, ніж оригінал. У деяких випадках безпосереднє вивчення самого оригіналу виявляється неможливим або нераціональним. Саме з цією метою будується матеріальна або концептуальна модель, залежності між величинами якої подібні відносинам між величи­нами, що характеризують реальний об’єкт або систему. Так, на основі теорії подоби звичайно виготовляються моделі гідро­станцій, літаків, кораблів та інших об’єктів, що у лабораторних умовах випробуються на міцність і надійність. Знання, одержа­не в результаті ретельного дослідження і перевірки моделі, пере­носиться потім з відповідними корективами на реальний об’єкт.

Аналогія має досить широку сферу застосування в юридичній теорії і практиці. Міркування за аналогією застосовуються, зок­рема, при проведенні правової оцінки, у процесі розслідування, при проведенні криміналістичних експертиз. Аналогія в право­вому процесі виникає з об’єктивної суперечності між наявністю конкретних суспільних відносин, що вимагають правового регу­лювання, і відсутністю відповідних прямих норм. У праві відоб­раженням цієї суперечності є поняття прогалини, а аналогія ви­ступає одним із засобів вирішення такої суперечності. Залежно від характеру прогалини в теорії права вживаються поняття «ана­логія закону» і «аналогія права».

Аналогія закону — це юридична оцінка діяння, не передба­ченого законом, за тією нормою, під деякі ознаки якої дане діян­ня підпадає. Аналогія права означає застосування загальних за­сад і принципів правового регулювання при відсутності можли­вості застосувати до конкретного випадку норму, що відображала б подібні випадки, тобто при неможливості використовувати аналогію закону.

Застосування аналогії права і аналогії закону в Україні обме­жено і регулюється відповідними законодавчими актами. У кримінальному праві України аналогія права і аналогія закону не допускаються (ст. 3 п. 4 КК України). Рішення, що зводиться до правової оцінки даного кримінального діяння за нормою, що містить порою лише деякі його ознаки (причому несуттєві), не вільно від сваволі і суб’єктивного розсуду суддів. Якщо діяння не передбачено тією або іншою нормою, воно не може вважатися злочинним, незважаючи на зовнішню схожість окремих його ознак з ознаками якого-небудь складу злочину.

У цивільному, сімейному та інших галузях права, де потрібно вирішити питання не про відповідальність, а про правила по­ведінки, аналогія закону і аналогія права допустимі. Стаття 8 ЦК України закріплює застосування аналогії права й аналогії закону:

«1. Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

2.  У разі неможливості використати аналогію закону для ре­гулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права)».

Аналогія може застосовуватися у певних межах у трудовому та адміністративному праві. Найчастіше аналогія закону засто­совується в цивільному праві, що пояснюється складністю гос­подарського життя, неможливістю врахувати всі види цивільно- правових відносин. Наприклад, у цивільному праві суд не може не вирішити майновий спір через відсутність норми або її непов­ноту. При відсутності закону, що регулює спірне відношення, суд застосовує закон, що регулює схожі відносини.

Відповідно до теорії і правової практики аналогія в правовій оцінці допускається при додержання певних умов:

1)   потрібна відсутність у системі права норми, яка б прямо передбачала певний вид відносин;

2)  застосовувана за аналогією норма права повинна передба­чати схожі за своїми істотними ознаками відносини при неістот­ності відмінностей.

Наприклад, логічна структура умовиводу за аналогією при оцінці діяння в суді:

Передбачена законом дія dj має ознаки P,Q, M і правовий на­слідок S.

Не передбачена законом дія d має ознаки P, Q, N.

До d₂ застосовний передбачений для dj правовий наслідок S

При цьому схожі для дій dj і d₂ ознаки P і Q повинні бути юри­дично істотними, такими, що визначають рід правовідносин. Крім схожих, порівняльному аналізу підлягають також ознаки M і N. Перенесення ознаки в даному випадку правового наслідку S буде виправданим лише в тому разі, якщо ознаки M і N будуть видовими, причому ознака N не буде суперечити правовому наслідку S.

До аналогії права належать ті випадки, коли суд через від­сутність прямої вказівки в законі про спосіб вирішення даного питання звертається до наявних рішень з аналогічних питань. Такі питання часто виникають, наприклад, коли приймається якийсь новий кримінальний закон, ще не вміщений у Криміналь­ний кодекс. Наприклад, уведений закон, що встановлює кри­мінальну відповідальність за злочини в сфері використання ЕОМ (комп’ютерів), систем і комп’ютерних мереж і мереж елект- розв’язку. Відразу ж постає низка питань: чи належить цей зло­чин до числа тяжких, який характер суспільної небезпечності, вік суб’єкта і т.д. Якщо чинне кримінальне законодавство не може дати всіх рішень по кожному складу злочину, то доводиться порівнювати новий склад з тими, відносно яких ці питання за­конодавством уже вирішені.

Аналогія в процесі розслідування допускається при порів­нянні конкретної справи з раніше дослідженими одиничними випадками для того, щоб з’ясувати схожість між ними і на цій основі, уподібнивши одну подію іншій, знайти раніше невідомі ознаки й обставини злочину. Наприклад, у справі про квартир­ну крадіжку слідчий звернув увагу на те, що злочинці проникли в квартиру в той час, коли господарка розвішувала в дворі випра­ну білизну. По декількох інших справах про квартирні крадіжки злочинці використовували аналогічну обставину для проникнен­ня в квартиру. Здогад на основі аналогії надалі був підтвердже­ний: виявилося, що квартирні крадіжки були вчинені однією і тією ж злочинною групою.

Умовивід за аналогією часто використовується при проведенні деяких видів криміналістичних експертиз за ідентифікацією: встановлення особи за ознаками зовнішності, за відбитками пальців, слідами ніг, зубів, рук і т.д., виконавця тексту або підпи­су; встановлення зброї за стріляними кулями і гільзами, а також інструментів, знарядь злому, транспортних засобів за їх слідами і т. под. Логічною сутністю висновку експерта в таких випадках є перехід від одного окремого знання до нового окремого знан­ня. Обґрунтованість висновку експерта-криміналіста визна­чається насамперед правильністю оцінки схожістей і відміннос­тей у порівнюваних об’єктів.

Аналогія в разі проведення криміналістичної експертизи до­пускається при додержанні таких основних умов.

1.  Виявлення схожості в стійких, повторюваних ознаках при випадковому характері відмінностей.

2.  Виявлення якісно неповторної, індивідуальної залежності між схожими ознаками.

Наприклад, аналогія припустима при проведенні наступних видів криміналістичних експертиз:

-  при встановленні особи за ознаками зовнішності, за відбит­ками пальців, слідами ніг, рук, зубів і т. д.;

-  при встановленні виконавця тексту або підпису;

-  при встановленні зброї по стріляних кулях і гільза[;

-  при встановленні інструментів, знарядь злому;

-  при встановленні транспортних засобів за їх слідами і т. под. Значення аналогії в юридичній теорії і практиці визначається

тим, що вона розширює сферу застосування існуючих норм пра­ва і тим самим слугує зміцненню правопорядку, її застосування дозволяє обмежити кількість чинних норм права. Вирішення конкретного питання за аналогією суворо індивідуально і не має обов’язкової сили стосовно інших схожих випадків. Разом з тим застосування аналогії у відповідних випадках є обов’язковим. Суд не може ухилитися від вирішення питання, якщо немає відповідної норми або вона страждає на неповноту.