Розділ 4 Правове забезпечення інвестиційної діяльності в Україні - 4.4. Захист інвестиції. Державна підтримка інвесторів. Правові режими інвестиційної діяльності

Posted in Хозяйственное право - Господарське право: ч.2 (В.С. Мілаш)

Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

 

 

4.4.  Захист інвестиції. Державна підтримка інвесторів. Правові режими інвестиційної діяльності

 

Держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної ді­яльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, за винятком випадків, передбачених Законом України «Про інвестицій­ну діяльність».

Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб. У разі прийняття держав­ними або іншими органами актів, що порушують права інвесторів і учасників інвестиційної діяльності, збитки, завдані суб'єктам інвес­тиційної діяльності, підлягають відшкодуванню у повному обсязі цими органами. Спори про відшкодування збитків розв'язуються судом.

Під захистом інвестицій слід розуміти комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захис­ту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отри­мання прибутку (доходу) від інвестицій.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується зако­нодавством України, а також міжнародними договорами України. Ін­весторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій.

Державні гарантії захисту інвестицій — це система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності га сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені сто­совно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

Інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані або до них не можуть бути застосовані заходи, тотожні за наслідками. Такі заходи можуть застосовуватися лише на основі законодавчих актів України з відшкодуванням інвестору в повному обсязі збитків, завданих у зв'язку з припиненням інвестиційної діяльності. Порядок відшкоду­вання збитків інвестору визначається в зазначених актах.

Внесені або придбані інвесторами цільові банківські вклади, акції га інші цінні папери, платежі за набуте майно або за орендні права у разі вилучення відповідно до законодавчих актів України відшкодовуються інвесторам, за винятком сум, що виявилися використаними або втраче­ними в результаті дій самих інвесторів або вчинених за їх участю.

Інвестиційні проекти, що передбачають залучення коштів держав­ного бюджету, відбираються на конкурсних засадах. Постановою Кабі­нету Міністрів України від 25 листопада 1999 р. № 2145 затверджено Порядок проведення на конкурсних засадах оцінки та відбору інвести­ційних проектів, що передбачають залучення коштів державного ЗюджетуК Наказами Міністерства промислової політики від 15 берез­ня 2007 р. затверджено Порядок конкурсного відбору інноваційних та 'нвестиційних проектів, спрямованих на створення та впровадження V виробництво сучасної техніки у сфері літакобудування та космічної галузі2 (наказ № 103), Порядок конкурсного відбору інвестиційних проектів та бізнес-проектів підприємств суднобудівної промисловості" Лнаказ № 104).

Участь у конкурсі з відбору інвестиційних проектів для отримання державної підтримки можуть брати суб'єкти господарської діяльності зсіх форм власності. Критерії відбору інвестиційних проектів неви­робничого призначення визначаються міністерствами, іншими цен­тральними та місцевими органами виконавчої влади і мають оцінювати ефективність цих проектів у вирішенні невідкладних соціальних про­блем. Конкурс проводиться у три етапи.

На першому етапі конкурсу суб'єкти господарської діяльності не пізніше ніж за два місяці до початку розроблення проекту Державного бюджету України на відповідний рік подають органу виконавчої влади, до компетенції якого належить питання, що є метою інвестиційного проекту, документи згідно з переліком, що додається до Порядку про­ведення відповідного конкурсу. Відомчою комісією відповідного орга­ну виконавчої влади, яка керується у своїй роботі галузевим (регіональ­ним) положенням про оцінку та конкурсний відбір інвестиційних про­ектів, розробленим та затвердженим цим органом, здійснюються розгляд зазначених документів і підготовка висновків. Органи виконавчої вла­ди формують пропозиції щодо включення інвестиційних проектів, які отримали позитивні висновки відомчої комісії, до інвестиційного роз­ділу Державної програми і не пізніше ніж за місяць до початку розро­блення проекту Державного бюджету України на відповідний рік по­дають Мінекономіки.

На другому етапі конкурсу комісія Мінекономіки з відбору інвес­тиційних проектів проводить конкурсний відбір пропозицій органів виконавчої влади і визначає інвестиційні проекти, які доцільно фінан­сувати із залученням коштів державного бюджету, а також загальний обсяг необхідних для цього державних капітальних вкладень, у тому числі на поворотній основі, та повідомляє про нього Мінфін для вра­хування під час розроблення проекту Державного бюджету України на відповідний рік.

На третьому етапі конкурсу Мінекономіки у 20-денний термін піс­ля затвердження Державного бюджету України на відповідний рік, виходячи з передбачених у ньому видатків на фінансування державних капітальних вкладень, проводить остаточний конкурсний відбір інвес­тиційних проектів з числа тих, що пройшли відбір на попередньому етапі, і включає їх до інвестиційного розділу проекту Державної про­грами.

Особливий порядок регулювання інвестиційної діяльності, що має вираження у комплексі взаємнопов'язаних економіко-правових заходів, включаючи систему гарантій, пільг, форм державної підтримки інвес­торів, а також заходів захисту інвестицій, створюють правовий режим інвестиційної діяльності.

Режим, що створюється державою стосовно інвестиційної діяль­ності національних інвесторів та діє на всій території держави, є загаль­ним правовим режимом інвестиційної діяльності. З метою встановлення конкурентної рівності між національними та іноземними інвесторами на інвестиційну діяльність останніх також поширюється загальний (націо­нальний) правовий режим, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. На сьогодня Україною укладено понад 90 міжурядових угод, в яких деталізовано гарантії прав іноземних інвесторів та механізми захисту таких прав. За низкою таких угод іноземним інвесторам надається режим найбільшого сприяння та одночасно зазначається про можливість використання національного режиму в ході взаємної інвестиційної діяльності.

Для інвесторів, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напрямах, насамперед соціальній сфері, технічному і технологічному вдосконаленні вироб­ництва, створенні нових робочих місць для громадян, які потребують соціального захисту, впровадженні відкриттів і винаходів, в агропро­мисловому комплексі, в реалізації програм ліквідації наслідків Чорно­бильської аварії, у виробництві будівельних матеріалів, у галузі освіти, культури, охорони навколишнього середовища і здоров'я, — створю­ється пільговий режим інвестиційної діяльності.

Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізу­ються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, також може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Спеціальний режим інвестиційної діяльності запроваджується шляхом створення територій пріоритетного розвитку та спеціальних економічних зон. Статус і територія спеціальної (вільної) економічної зони, зони пріоритетного розвитку, а також строк, на який вона ство­рюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони, території пріоритетного розвитку.

Спеціальна (вільна) економічна зона (СЕЗ) являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний право­вий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії зако­нодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб. Сьогодні спеціальні економічні зони є одним із інстру­ментів досягнення відкритості національної економіки світові та сти­мулювання міжнародного економічного співробітництва, який перед­бачає використання та нарощування господарського потенціалу тери­торії, де створюється СЕЗ. Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, ак­тивізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльно­сті для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфра­структури ринку, поліпшення використання природних і трудових ре­сурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

На території України можуть створюватись спеціальні (вільні) еко­номічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технопо- ліси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, влас­тиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон.

Територія пріоритетного розвитку (ТПР) являє собою частину території України, на якій склалися несприятливі соціально-економічні та екологічні умови і на якій запроваджується спеціальний режим ін­вестиційної діяльності для створення нових робочих місць. Створення таких територій є одним із засобів розв'язання проблем депресивних промислово застарілих або слабо заселених районів з низьким рівнем економічного розвитку. Метою створення територій пріоритетного розвитку є залучення інвестицій у пріоритетні галузі виробництва для створення нових робочих місць та працевлаштування працівників, що вивільняються у зв'язку із закриттям, реструктуризацією підприємств, впровадження нових технологій, модернізація діючих виробництв, роз­виток зовнішньоекономічних зв'язків, збільшення поставок на внутріш­ній ринок високоякісних товарів та послуг, створення сучасної вироб­ничої, транспортної та ринкової інфраструктури, ефективне викорис­тання природних ресурсів.

Таким чином, різниця між ТПР та СЕЗ полягає у фактичному ста­новищі певних територій, на яких запроваджується спеціальний режим інвестиційної діяльності: спеціальний правовий режим на ТПР покли­каний подолати несприятливі соціально-економічні умови, що склали­ся там; спеціальний правовий режим СЕЗ покликаний активізувати наявний потенціал цієї території, підвищити та реалізувати його.

Залежно від типу та різновиду СЕЗ, особливостей конкретної ТПР різною є конфігурація правового режиму (комплексу пільг, гарантій, форм державної підтримки, а також обмежень та заборон) територій, де вони створюються.

Органами управління спеціальними економічними зонами і тери­торіями пріоритетного розвитку є Рада з питань спеціальних економіч­них зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності у відповідній області (Рада з питань територій пріоритетного розвитку) та органи місцевого самоврядування.

Спеціальний правовий режим підприємницької діяльності, встанов­лений на територіях пріоритетного розвитку спеціальних економічних зон, поширюється на суб'єктів підприємницької діяльності виключно під час реалізації ними на цих територіях інвестиційних проектів.

Суб'єкти підприємницької діяльності на територіях спеціальних економічних зон провадять підприємницьку діяльність на підставі від­повідного дозволу Ради з питань спеціальних економічних зон та спе­ціального режиму інвестиційної діяльності у відповідній області.

Затвердження Радою з питань спеціальних економічних зон (або Радою з питань територій пріоритетного розвитку) інвестиційного про­екту та видача свідоцтва про його затвердження є підставою для укла­дення відповідним органом місцевого самоврядування договору (конт­ракту) з суб'єктом підприємницької діяльності на реалізацію інвестицій­ного проекту у спеціальній економічній зоні (або на території пріоритет­ного розвитку), яким визначається порядок майбутнього інвестування.

За цим договором інвестор бере на себе обов'язок на власний ризик і за власні кошти забезпечити реалізацію інвестиційного проекту, а орган управління — забезпечити необхідні умови для реалізації. Постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1999 р. № 1199 затверджено Типовий договір (контракт) на реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку, у спеціальній (вільній) економічній зо/іі1 (у ред. Типового договору від 15 травня 2003 р. № 704.)

У разі ліквідації спеціальної економічної зони чи території пріори­тетного розвитку держава гарантує збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав інвесторів та суб'єктів підприємницької діяльності, що діють у спеціальній економічній зоні та на території пріоритетного розвитку.

Спори, що виникають у результаті здійснення інвестиційної діяль­ності, розглядаються судом або третейським судом. Міжнародні угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій передбачають вирішення спорів та розбіжностей, які виникають у ході інвестиційної діяльності шляхом переговорів та в порядку судового захисту. В основу більшо­сті таких міжнародних угод покладено положення Конвенції про ви­рішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами 1965 р.