§ 6. Зміст і форма вироку

Кримінально-процесуальний закон (статті 333-341 КПК) ретельно регламентує зміст та форму вироку. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року № 5 роз'яснюється, що суддям необхідно звернути увагу на те, що вирок, постановлений іменем України, є найважливішим актом правосуддя і до його поста­новлення належить підходити з винятковою відповідальністю, суворо додержуючись вимог статей 321-339 КПК України. Зважаючи на те, що наспіх, непослідовно, неохайно написаний вирок може викликати сумніви в його законності, обґрунтованості і справедливості, судді повинні постійно вдосконалювати стиль написання вироку, який має бути викладений офіційно-діловою мовою, юридично грамотно, з коротким, точним і ясним описом обставин справи, результатів дослі­дження доказів і висновків суду.

Вирок повинен складатися з трьох частин: вступної, описово-мо­тивувальної і резолютивної.

У вступній частині вироку слід зазначити, що він постановляється іменем України, вказуються: назва суду, місто — населений пункт, де відбулося судове засідання, час постановлення вироку — день його підписання складом суду; склад суду, секретар, учасники судового за­сідання, перекладач, якщо він був у справі; прізвище, ім'я і по батько­ві підсудного, рік, місяць та день його народження; місце народження, місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу підсудного, що мають значення для справи. До таких відомостей слід віднести: громадянство; участь у Великій Вітчизняній війні; ін­валідність, нагороди; дані про непогашену і не зняту судимість, які містять дату попереднього вироку, назву суду, який його проголосив, кримінальний закон, за яким підсудного було раніше засуджено, міру покарання, дату та підстави звільнення від покарання.

Вступна частина вироку також охоплює відомості про криміналь­ний закон, що передбачає злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсудний.

При викладанні питання про властивості вироку вже згадувалось, що така якість вироку, як мотивованість, вносить певну особливість у зміст описово-мотивувальної частини обвинувального вироку та ви­року виправдувального.

Відповідно до вимог ст. 334 КПК мотивувальна частина обвину­вального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, ви­знаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинен­ня та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. Мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння і ознак злочину, перед­баченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і формулюванні висновку про їх відповідність.

При винесенні обвинувального вироку суд повинен обґрунтувати ступінь винності кожного підсудного, його роль у вчиненні злочину. Слід вказати, чому відкинуті пояснення підсудного на свій захист та інші виправдувальні докази, а також викласти мотиви, за яких дослі­джені в судовому засіданні докази встановлюють його винність.

Суд зобов'язаний належним чином у вироку мотивувати призна­чення підсудному покарання. При призначенні покарання суд повинен дотримуватись вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, саме через них реалізуються принципи законності, спра­ведливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. У кожному конкретному випадку слід враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу, обставини справи, що пом'якшують або об­тяжують покарання.

Так, наприклад, призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання на підставі ст. 69 КК, може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання, знижують ступінь тяжкості злочину з урахуванням особи винного.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 берез­ня 2003 року № 8 роз'яснюється, що у кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини або дані про особу підсудного він визнає такими, що іс­тотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній частині — послатися на ч. 1 ст. 69 КК України. При цьому необхідно враховувати не тільки мету та мотиви, якими керувалася особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочин­них дій.

Постановляючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведенос­ті розміру цивільного позову задовольняє його повністю або частково чи відмовляє в ньому. Вирішуючи питання про речові докази, майно, яке описано для забезпечення цивільного позову і можливої конфіска­ції, судді повинні керуватися роз'ясненнями, які надав Пленум Верхов­ного Суду у п. 20 своєї постанови від 29 червня 1990 року № 5: «ви­сновок про те, що майно чи певна його частина придбана підсудним на кошти, здобуті злочинним шляхом, повинен бути обґрунтований у вироку відповідними доказами».

Що стосується мотивувальної частини виправдувального вироку, то вона повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для ви­правдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає до­кази обвинувачення. У мотивувальній частині виправдувального ви­року повинно бути зазначено про задоволення або відхилення цивіль­ного позову, про підстави для відшкодування матеріальних збитків, підстави та мотиви визнання процесуальних дій або оперативно-розшукових заходів такими, що були проведені з порушенням законо­давства (ч. 5 ст. 334 КПК).

Включати у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинуватість виправданого, не допускається.

Резолютивна частина обвинувального вироку, згідно із ст. 335 КПК, повинна містити: прізвище, ім'я та по батькові підсудного; криміналь­ний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання; початок строку відбуття покарання; трива­лість іспитового строку, якщо застосовано звільнення від покарання з випробуванням; рішення про цивільний позов; процесуальні дії або оперативно-розшукові заходи, проведені з порушенням законодавства, у разі їх виявлення; рішення про речові докази і судові витрати; рішен­ня про залік досудового ув'язнення; рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили; вказівка про порядок і строк оскар­ження вироку.

У резолютивній частині обвинувального вироку також можуть бу­ти викладені мотиви та підстави прийняття рішень про: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу (ст. 54 КК), призначення підсудному примусового лікування (ст. 96 КК), звільнення підсудного від відбування покарання (ст. 7 КПК), при­значення підсудному покарання нижче від найнижчої межі, передба­ченої законом (ст. 69 КК), звільнення підсудного від відбування по­карання з випробуванням (статті 75-79,104 КК).

У резолютивній частині виправдувального вироку вказується, що підсудний у пред'явленому обвинуваченні визнаний невинним і по суду виправданим; вказується про скасування запобіжного заходу та заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, про речові докази, судові витрати і про порядок та строк оскар­ження вироку.

У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду від 29 червня 1990 року № 5 роз'яснюється, що резолютивна частина виправдуваль­ного вироку повинна містити рішення суду про визнання підсудного невинним у вчиненні злочину, передбаченого статтею (пунктом, час­тиною статті) кримінального закону, за якою його було віддано до суду, із зазначенням передбаченої законом підстави виправдання. Коли під­судний обвинувачувався у вчиненні декількох злочинів, кваліфікованих однією статтею (пунктом, частиною) кримінального закону, а підстави виправдання по них різні, в резолютивній частині вироку повинно бути зазначено, за якою з передбачених законом підстав та у вчиненні яких злочинів підсудного виправдано.