§ 5. Розв'язання цивільного позову у вироку

Постановляючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведенос­ті підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому (ч. 1 ст. 328 КПК).

При виправданні підсудного розв'язання цивільного позову зале­жить від підстав виправдання. При виправданні підсудного через не­доведеність його участі у вчиненні злочину або при відсутності події злочину суд відмовляє у задоволенні цивільного позову. Процесуаль­ним наслідком такої відмови є позбавлення цивільного позивача права звертатися з цими ж позовними вимогами в порядку цивільного судо­чинства. Вирок суду, що набрав законної сили, у питанні про подію злочину і участь у ньому підсудного має преюдиціальне значення для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, відносно якої постановлено вирок.

При виправданні підсудного за відсутністю в його діях складу зло­чину суд залишає позов без розгляду (ч. 3 ст. 328 КПК). Без розгляду суд вправі залишити цивільний позов також, якщо в судове засідання не з'явиться цивільний позивач або представник його інтересів (ст. 291 КПК), за винятком випадків, застережених у ч. 2 ст. 291 КПК. Залишен­ня цивільного позову без розгляду не позбавляє позивача права пред'яви­ти позов у порядку цивільного судочинства (ч. 4 ст. 28 КПК).

Суд відмовляє в задоволенні цивільного позову, якщо виправду­вальний вирок постановлено за відсутністю в діях підсудного складу злочину, коли встановлено, що підсудний діяв у стані необхідної обо­рони. Це випливає із положень ст. 1169 ЦК, відповідно до якої шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від проти­правних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується.

Суд у порядку ст. 334 КПК має викласти у вироку мотиви прийня­того рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову, зазна­чивши, якою дією чи бездіяльністю її заподіяно, якими доказами це підтверджується, а також навести відповідні розрахунки сум, що під­лягають стягненню, вказати матеріальний закон, на підставі якого вирішено цивільний позов. Такі процесуальні вимоги поширюються на випадки, коли підсудним вчинено декілька злочинів або злочин вчинили декілька підсудних, а саме: на кого з підсудних покладається солідарна відповідальність, а на кого часткова, в якому розмірі і на чию користь стягується сума на відшкодування шкоди.

З цього приводу Пленум Верховного Суду України у п. 13 постано­ви від 31 березня 1989 року № 3 роз'яснює, що солідарну відповідаль­ність по відшкодуванню шкоди несуть особи, діяння яких були об'єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна шкода стала наслідком їх спільних дій¹.

У випадках, коли суд у вироку задовольняє цивільний позов, він може відповідно до ст. 329 КПК вжити заходів до забезпечення цивіль­ного позову до набрання вироком законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Суди повинні окремими ухвалами (постановами) реагувати на факти порушення органами дізнання і досудового слідства законодав­ства про забезпечення відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і захист майнових прав потерпілих, а також на факти зло­вживань з боку цих органів з майном, яке підлягає опису щодо можли­вої конфіскації та забезпечення цивільного позову.

Вирішуючи при постановленні вироку питання про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд має керуватися відповідними нормами цивільного, трудового та іншого законодавства, які регулюють майнову відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам, підприєм­ствам, установам, державі.