§ 3. Питання, що вирішуються судом у вироку

Питання, що вирішуються судом при постановленні вироку, повин­ні бути розглянуті та вирішені у тій логічній послідовності, яка зазна­чена у ст. 324 КПК. Усі вказані питання можна згрупувати в декілька груп: 1) питання, які стосуються події злочину; 2) які стосуються по­карання; 3) які стосуються цивільно-правових наслідків злочину; 4) інші питання.

До цих питань, що стосуються події злочину, слід віднести: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений; чи винен підсудний у вчиненні цього злочину (пп. 1-3 ч. 1 ст. 324 КПК).

До питань, які стосуються покарання, слід віднести: чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин; чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання підсудного і які саме; яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати (пп. 4-6 ч. 1 ст. 324 КПК).

До питань, які стосуються цивільно-правових наслідків злочину, традиційно відносять: чи підлягає задоволенню пред'явлений цивіль­ний позов, на чию користь та в якому розмірі; чи підлягають відшко­дуванню збитки, заподіяні потерпілому; чи підлягають відшкодуванню кошти, витраченні закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з май­ном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіс­кації майна; що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом; на кого повинні бути покладені судові витрати і в якому розмірі (пп. 7-10 ч. 1 ст. 324, статті 328, 330, 331 КПК).

Питання щодо вибору запобіжного заходу відносно підсудного до набрання вироком законної сили, про збереження майна засудженого, опіки неповнолітніх дітей засудженого, про можливе примусове ліку­вання та застосування до підсудного заходів безпеки є самостійною, важливою групою питань, які вирішуються судом у нарадчій кімнаті (пп. 11-13 ч. 1 ст. 324, статті 342, 343, 346 КПК).

Оскільки відповідно до закону (ч. 2 ст. 323 КПК) суд обґрунтовує вирок лише тими доказами, які ним були розглянуті в судовому засіданні, то коли під час наради при постановленні вироку буде встанов­лено, що для з'ясування будь-якої обставини, яка має значення для справи, необхідно розглянути докази, які не були судом розглянуті або розглянуті неповно, суд, не постановляючи вироку, своєю ухвалою, а суддя — постановою має право відновити судове слідство в справі.

У цьому випадку судове слідство проводиться в межах з'ясування обставин, що викликали його відновлення (ст. 326 КПК). Які обстави­ни повинні бути з'ясовані у судовому слідстві або для додаткового дослідження яких доказів відновлюється судове слідство, повинно бути зазначено в ухвалі суду (постанові судді) про відновлення судового слідства. Питання про те, чи мають недосліджені або досліджені не­повно обставини значення для справи, вирішується судом на підставі його внутрішнього переконання. При дослідженні судом вказаних об­ставин, які мають значення для справи, з'ясовується думка з цього приводу прокурора та інших учасників судового розгляду.

Рішення про відновлення судового слідства суд також може прий­няти не тільки якщо потрібно з'ясувати деякі обставини, необхідні для постановлення вироку, а й у тому разі, коли справа повертається на додаткове розслідування.

Під час проведення відновленого судового слідства учасники су­дового розгляду можуть заявити клопотання про дослідження й інших обставин, які не зазначені в ухвалі суду (постанові судді) про віднов­лення судового слідства. У такому випадку суд повинен заслухати думку інших учасників судового розгляду і своєю ухвалою вирішити клопотання залежно від того, чи мають такі обставини значення для справи. У разі визнання клопотання обґрунтованим суд в ухвалі (суд­дя — в постанові) вказує на необхідність дослідження вищеназваних обставин.

Після закінчення відновленого судового слідства залежно від його результатів суд відкриває судові дебати з приводу додатково дослідже­них обставин, надає підсудному останнє слово і видаляється до на-радчої кімнати, щоб постановити вирок (ч. 2 ст. 326). Ненадання пра­ва на останнє слово підсудному за таких умов є істотним порушенням права підсудного на захист.

Якщо в результаті дослідження обставин, які мають значення для справи, суд дійде висновку, що їх з'ясувати без повернення справи на додаткове розслідування неможливо, судові дебати не відкриваються і останнє слово підсудному не надають. У цьому випадку суд заслуховує думку прокурора та інших учасників судового розгляду щодо необ­хідності повернення справи на додаткове розслідування і в нарадчій кімнаті вирішує це питання ухвалою або постановою, якщо справа розглядається одноособово суддею (ч. 2 ст. 326 КПК). У цьому зв'язку необхідно вказати також, що повернення справи на додаткове розслі­дування для кваліфікації дій підсудного за статтею КК, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, або для пред'явлення йому обвинувачення, яке не було до цього пред'явлене, може мати місце лише за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника (ст. 276 КПК). Окрім того, суд не має права повертати справу на додаткове роз­слідування, коли можливості як судового, так і досудового розслідуван­ня щодо з'ясування необхідних для вирішення справи обставин вичер­пані. Якщо наявних доказів недостатньо для визнання підсудного вин­ним, суд повинен постановити виправдувальний вирок за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину (ст. 327 КПК).