§ 4. Види вироків

Вирок може бути обвинувальним або виправдувальним (ст. 327 КПК).

Обвинувальний вирок не може постановлятися на припущеннях, він виноситься судом, якщо в ході судового розгляду винуватість під­судного у вчиненні злочину доведена. Обвинувальний вирок може бути двох видів: з 1) призначенням підсудному покарання та 2) із призна­ченням покарання та звільненням засудженого від відбування покаран­ня на підставах, передбачених ст. 80 КК (ч. 3 ст. 327 КПК). Обвину­вальний вирок із звільненням від відбування покарання постановля­ється також судом і за наявності підстав, передбачених ч. 1 статей 75, 79, 104 КК, тобто у разі призначення покарання з випробуванням про­тягом призначеного судом іспитового строку.

Суд при постановленні обвинувального вироку може звільнити підсудного від покарання у зв'язку з актом амністії, якщо цей акт усу­ває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з по­милуванням підсудного (ч. 2 ст. 6 КПК).

Суд також своїм вироком може звільнити від покарання особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, коли визнає, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною (ст. 12, ч. 4 ст. 74 КК, ч. 5 ст. 7 КПК).

Виправдувальний вирок може бути постановлений лише з таких підстав: 1) коли не встановлено події злочину; 2) коли в діянні підсуд­ного немає складу злочину; 3) коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину (ч. 4 ст. 327 КПК). Виправдання підсудного з будь-якої із вказаних підстав означає його повну реабілітацію, підтверджен­ня його непричетності до злочину.

На жаль, чинний КПК не містить чіткого визначення щодо підстав виправдання підсудного. Враховуючи, що в судовій практиці в ряді випадків по-різному вирішувалося питання про розмежування понят­тя «відсутність події злочину» і «відсутність складу злочину», Пленум Верховного Суду України у п. 21 постанови від 29 червня 1990 року № 5 роз'яснив, що виправдувальний вирок за відсутністю події зло­чину постановляється, коли судовим розглядом справи встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, взагалі не мало місця, відсутній причинний зв'язок між діяннями підсудного і шкідливими наслідками, настанням яких обумовлюється злочинність діяння, зокрема, коли шкідливі наслідки настали внаслідок дій особи, якій заподіяно шкоду, або в результаті дій сил природи тощо.

Що стосується виправдувального вироку за відсутністю в діянні складу злочину, то він постановляється, коли встановлено, що діяння, яке ставилось у вину підсудному, ним вчинено, але кримінальним за­коном воно не визнається злочинним, зокрема, якщо воно лише фор­мально містить ознаки злочину, але через малозначність не становить суспільної небезпеки (ст. 11 КК); відсутні інші умови, за яких діяння визнається злочинним (повторність діяння, попереднє притягнення до адміністративної відповідальності тощо); діяння вчинено у стані необ­хідної оборони чи крайньої необхідності; мала місце добровільна від­мова від вчинення злочину, а фактично вчинене не містить складу ін­шого злочину; підсудний не є суб'єктом злочину через відсутність спеціальних ознак, встановлених для суб'єкта даного складу злочину; підсудний не досяг віку, з якого він може нести кримінальну відпові­дальність, тощо (статті 17, 18, 22, 36-43 КК).

Третя підстава для постановлення виправдувального вироку — не­доведеність участі підсудного у вчиненні злочину — має місце у випадках, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним.

Незалежно від того, на яких підставах постановлено виправду­вальний вирок, він повністю реабілітує підсудного. Саме тому законом не допускається включення у виправдувальний вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого (ч. 4 ст. 334 КПК).

При постановленні виправдувального вироку суд зобов'язаний роз'яснити виправданому порядок поновлення його порушених прав і відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності¹.

Якщо при постановленні виправдувального вироку за недоведеніс­тю участі підсудного у вчиненні злочину особа, яка вчинила цей злочин, залишається невиявленою, суд після набрання вироком законної сили виносить ухвалу про направлення справи прокурору для вжиття за­ходів до встановлення особи, винної у вчиненні злочину (ч. 5 ст. 327 КПК).