§ 7. Тенденція до оновлення у сучасному православ’ї

Ювілейний Помісний собор РПЦ прийняв у червні 1988 р. новий Статут Руської Православної Церкви, а та­кож ряд рішень, що узгоджують православне християн­ство з реаліями сьогодення.

Відповідно до нового Статуту скасовані обмеження на участь у житті приходу настоятеля храму й архієрея. Приходи одержали право орендувати, будувати або на­бувати у власність нерухоме майно.

Серед найважливіших рішень можна зазначити такі:

—   підкреслена необхідність активної пропаганди християнства через розвиток православної просвіти віру­ючих, розширення мережі духовних шкіл і видавничої діяльності;

—  оголошено про включення РПЦ у міжконфесій­ний діалог з представниками інших християнських цер­ков і релігійних організацій іншого віросповідання, зара­ди подолання ворожнечі та протиріч;

—  заявлено, що порятунок для християнина можли­вий не лише через молитовний подвиг і відмову від спо­кус гріховного світу, але й шляхом практичної праці на благо церкви і людства;

—  внесені певні корективи в обрядове життя мирян, зокрема, дозволено відступати від вимог посту, якщо є нагальна потреба (хвороба, вагітність тощо);

—  перестала вважатися гріховною вимушена робота в дні релігійних свят;

—  канонізовані нові святі (іконописець Андрій Руб- льов, письменник Максим Грек, богослов Феофан За­творник та інші).

У серпні 2000 р. у Храмі Христа Спасителя (Москва) відбувся Архієрейський собор РПЦ, на якому був прий­нятий документ «Основи соціальної концепції РПЦ» (Нагадаємо, що Українська Православна Церква Мос­ковського Патріархату як автономна церква перебуває під юрисдикцією Московського патріарха). Серед прин­ципових положень даної концепції є такі:

—  заради переборення дуалізму «духовного» і «світ­ського» РПЦ закликала парафіян до участі в громадсько­му житті, яке повинне ґрунтуватися на християнській моралі і «християнському патріотизмі»;

—  підкреслено значення права як мінімуму мораль­них норм, обов’язкових для всіх членів суспільства, не­обхідність дотримання закону християнами, щоб запо­бігти появі пекла на землі;

—  заявлено, що відносини між Церквою, державою, політичними організаціями й установами культури РПЦ будуть розбудовуватись на основах «співробітництва»;

— висловлені міркування про неприпустимість пере­вищення державою своїх повноважень. У такому випад­ку церква залишає за собою право на протест, звернен­ня до світового співтовариства, заклик до громадянської непокори;

—  принцип свободи совісті розглядається як ознака «розпаду системи духовних цінностей, утрати спрямо­ваності до порятунку в більшій частині суспільства»;

—  у главі 4 («Християнська етика і світське право») замість юридичного принципу рівної компенсації з мож­ливістю відшкодування постраждалій стороні нанесено­го збитку запропоноване положення, відповідно до яко­го «збиток, нанесений цілісності божественного світо- порядку, може бути відшкодований через страждання злочинця».

 

 

Питання до самопідготовки

1. Ставлення православ’я до духовного досвіду інших релігій.

2. Перспективи православного християнства в релігійному житті майбутнього.

3. Чи є підстави звинувачувати християнство у войовничому ставленні до представників інших релігійних конфесій?

4. Сутність сучасного модернізму в православ’ї.

5. Основні рішення Помісного та Архієрейського Соборів Руської Православної Церкви 1988 та 2000 рр.

6. Ставлення Православної Церкви до екуменічного руху

7. Місце православних церков України у вирішенні проблем гуманізації сучасного суспільства.

8. Зв’язок православно-християнських світоглядних настанов з ментальними особливостями українського народу.