§ 2. Особливості православного віровчення і культу

Головні принципи православного богослов’я і прак­тики богослужіння сформульовані ще в IV ст. і система­тизовані так званими «отцями церкви» в IV—VIII ст. Православне богослов’я не допускає формулювання но­вих ідей, що не могли б бути підтверджені екзегезою (тлумаченням) Біблії і творами ранніх «отців церкви». Тому православ’я зберігає багато рис, притаманних хри­стиянству перших століть нашої ери.

У питаннях віровчення православне християнство дотримується «Символу віри», прийнятого на Вселенсь­ких Соборах 325 і 381 рр., рішень семи перших Вселенсь­ких Соборів і подальших Вселенських православних і Помісних Соборів, вчення «отців церкви», правил древ­ньої богослужбової практики.

У православному тлумаченні християнського догмату про Святу Трійцю Дух Святий (третя іпостась єдиного Бога) виходить тільки від Бога-Отця, хоча він і дорівнює в достоїнстві Богові-Отцю і Богові-Синові. За Біблією, Дух Святий зійшов на апостолів на 50-й день після Хри­стова Воскресіння. Вважається, що він може сходити на віруючих через старанну молитву і через здійснення таїнств. Центральним догматом православ’я є також визнання спокутного значення розп’яття Христа — Божої жертви заради людського порятунку.

Проповідь визначається головною складовою право­славного богослужіння (літургії) і проводиться за бого­службовими книгами «Типікон», «Служебник», «Треб­ник», «Молитвослов» та ін. Для православ’я характерне також розуміння Церкви як «сходів» між небом і землею і як триваючого життя Христа в людях. Догматичне зна­чення надається всім семи християнським таїнствам. Проте існують особливості в їхньому проведенні: водо- хрещення проводиться через занурення у воду, миропо­мазання відбувається під час водохрещення, причаща­ють квасним хлібом і вином усіх віруючих.

У православ’ї відкидається католицький догмат про чистилище і вважається, що до другого пришестя Христа і відродження Ним тіл мертвих для Страшного Суду душі праведників перебувають в очікуванні вічних блаженств, а душі грішників, що не покаялися, — в очікуванні страшних мук. Оскільки душа людини не зникає зі смертю тіла, вва­жається можливим певний зв’язок між світом живих і по­кійних через молитви про душі померлих.

Особливу увагу православні церкви приділяють внут­рішньому оформленню й інтер’єрові храмів, де важливе значення надається іконам. Молитва під час богослу­жіння проводиться національною мовою, супровод­жується хоровим співом і дзвоном. Віруючі хрестяться трьома пальцями, складеними разом, із правого плеча на ліве, оголюють голову перед іконою, роблять колінопреклоніння, слухають проповіді та повчання і т. ін. У церк­ві чоловіки мають бути без головних уборів, а жінки — тільки з покритою головою.

Важливе місце в культовій практиці займають хрис­тиянські свята, що поділяються на головні, великі і пре­стольні. Головних свят 12.

Православне церковне новоліття починається за тра­дицією з 13 на 14 вересня, що відповідає сакральному часу подій біблійної і церковної історії.

21 вересня — Різдво Пресвятої Богородиці (свято на честь чудесного народження Пречистої Діви Марії від старих батьків — святих Іоакима і Ганни. Уперше зга­дується в V ст.).

27вересня — Поставлення Чесного і Животворящого Хре­ста Господнього (святкується з IV ст. н. е., коли за доручен­ням матері імператора Костянтина був знайдений і по­ставлений хрест, на якому був розп’ятий Ісус Христос).

4 грудня — Уведення в Храм Пресвятої Богородиці (з VII ст., присвячений відвідуванню трирічною Марією Єруса­лимського Храму для здійснення обітниці присвяти себе Богові. Відповідно до переказу, Марія тоді була введена первосвящеником Захарією у «Свята святих» Храму).

6 січня — Навечір’я Різдва Христова (Різдвяний Свят­вечір). Передує святу Різдва Христова — 7 січня.

19 січня — Водохрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, Святе Богоявлення (у пам’ять про водохрещення Ісуса Христа в річці Йордан пророком Іваном Предтечею).

15 лютого — Стрітення Господа нашого Ісуса Христа (свято, присвячене представленню Марією і Йосипом дитини Ісуса Богові на сороковий день у Храмі).

7 квітня — Благовіщення Пресвятої Богородиці (вва­жається, що у цей день Марії з’явився архангел Гавриїл зі звісткою про те, що вона стане матір’ю Сина Божого).

Вхід Господень в Єрусалим, або Вербне воскресіння (на­гадує християнам про в’їзд Ісуса в Єрусалим, коли Він був зустрінутий людьми з пальмовими гілками в руках, тобто як цар) — святкується залежно від щорічно зміню­ваної дати Великодня.

Великдень, або Великодень (символізує торжество жит­тя над смертю, нагадує про спокутну місію Ісуса Христа, відзначається в пам’ять про воскресіння Ісуса з мерт­вих).

Піднесення Господнє (на сороковий день після Вос­кресіння Ісус попрощався з апостолами, обіцяв послати їм Духа-Втішника і, благословивши, піднісся на небеса).

День Святої Трійці (святкується на 50-й день по Вели­кодню в пам’ять Зішесття Святого Духа на апостолів, після чого апостоли почали говорити різними мовами і змогли проповідувати вчення Ісуса по всьому світу).

19 серпня — Спас (відзначається в пам’ять про пере­творення Ісуса Христа в присутності апостолів у Божу сутність).

28 серпня — Успіння Пресвятої Богородиці (нагадує про день смерті Діви Марії).

Крім цих головних свят, є й велика кількість інших, присвячених біблійним подіям і окремим святим. З де­якими ще язичницькими святами (Коляди взимку або Купали влітку) церкві довелося примиритися і вони пов’язуються з подіями Священної історії.

У християнському культі поряд з молитвами та свя­тами важливе символічне значення мають також і пости, які через обмеження плотських бажань (споживання їжі, міцних напоїв, статевих відносин тощо) ведуть до духовного очищення людини. Серед тижня пісними днями є середа і п’ятниця. Найбільш строгим і тривалим є Великий піст (сім тижнів перед Великоднем). Ще є Різдвяний або Пилипівський піст (40 днів перед Різдвом Христовим), Петрів піст (починається через тиждень після Трійці і продовжується до дня пам’яті апостолів Петра і Павла), Успенський піст (перед святом Успення 14 днів). Усього в православному календарі пости займа­ють близько 200 днів на рік.