2.1.2.  Запиленість повітря

Чимало виробничих процесів пов’язано з дією промис­лового пилу на працівників. Дрібні частки твердих речовин, зважувані у повітрі, прийнято називати пилом. Наявність поро­ху в повітрі робочих приміщень зумовлена характером та орга­нізацією технологічного процесу, ступенем герметичності уста­ткування, наявністю або відсутністю вентиляційних установок, ефективністю їх роботи.

Пил за походженням поділяється на:

-       органічний (рослинного чи тваринного походження - борошно, цукор, тютюн тощо);

-       неорганічний (металевий), мінеральний (гіпс, цемент  тощо).

Запиленість має місце на виробництві з такими проце­сами, як обточка, обдирка, поліровка, вибиття опок, заточка, шліфовка абразивними кругами. Іноді пил виникає під час го­ріння, транспортування і розважування порошкуватих речовин.

Концентрацію пилу в повітрі робочої зони визначають безпосередньо за допомогою фотопиломіру.

Важливе значення має гігієнічна оцінка пилу, тобто ви­значення її дисперсності (розміру та кількості пилових частин у повітрі). При цьому встановлено, що чим менший розмір час­тинок пилу, тим більша їх біологічна, фізіологічна та хімічна активність.

Пил шкідливій для легень людини. Під його впливом виникає таке тяжке професійне захворювання, як силікоз (при незначних концентраціях - через 6-10 років, а при великих до­зах через 2-3 роки). Це захворювання найбільше виявляється серед працівників гірничої промисловості (бурильників, підри­вників), у керамічному, гончарному виробництві, при шліфу­ванні на піскових каміннях.

Важливою властивістю окремих видів пилу, таких як вугільний, цукровий, пил цинку, алюмінію, борошна та деяких інших є вибуховість.

За певних умов (достатньо високої температури, наяв­ності електричного розряду, полум’я, відповідної концентрації пилу в повітрі) пил здатний вибухнути. Мінімальна концентра­ція пилу, за якої може виникнути вибух, становить для вугілля - 30г/м³, алюмінію - 7г/м³, для цукру - 10г/м³.

Заходи щодо боротьби з пилом різноманітні і, як прави­ло, повинні вживатись у комплексі. Їх можна поділити за характерними ознаками та спрямованістю:

-       скорочення утворення пилу;

-       зменшення запиленості приміщень;

-       ліквідація пилоутворення від устаткування та обме­ження поширення пилу у приміщенні.

До заходів, завдяки яким скорочується утворення пилу, належать:

-       використання прогресивних технологічних процесів та устаткування (формування методом пресування, термомеха­нічні й механічні види зварювання, електрохімічне очищення виливок);

-       герметизація устаткування;

-       влаштування місцевої вентиляції;

-       мокрі способи обдирання та шліфування виливок;

-       зволоження переробних матеріалів;

-       підтримання чистоти приміщень та устаткування.

Якщо санітарно-технічні заходи щодо зниження пилу в робочій зоні не дають достатнього ефекту, необхідно застосо­вувати індивідуальні засоби захисту.