2.1.  Умови праці та методи захисту працівників від негативного впливу шкідливих факторів

Умови праці на виробництві значною мірою визнача­ються наявністю виробничих шкідливостей (шкідливих факто­рів виробничого середовища).

Під виробничими шкідливостями розуміють умови ви­робничого середовища, трудового та виробничого процесів, які за нераціональної організації праці впливають на стан здоров’ я працівників та їх працездатність.

Шкідливі виробничі фактори за харак­тером впливу поділяються на:

1)    фізичні - параметри мікроклімату у приміщенні (те­мпература, вологість, рухомість повітря), вібрації, шум, освіт­леність, різні види випромінювань, нетоксичний пил;

2)    хімічні - токсичні речовини, пил, пара, газ;

3)     біологічні - різні мікроорганізми, бактерії, інфекції;

4)    психологічні - фізичні та нервові психічні наванта­ження, монотонність праці, емоційне перевантаження.

Залежно від характеру походження виробничі шкідливості поділяються на три групи:

-       шкідливості, пов’язані з трудовим процесом. Вони зумовлені нераціональною організацією праці (надмірним на­пруженням нервової системи, напругою органів зору, слуху, ве­ликою інтенсивністю праці тощо);

-       шкідливості, пов’язані з виробничим процесом. Вони виникають через технічні недоліки виробничого устаткування (промислового пилу, шуму, вібрації, шкідливих хімічних речовин, випромінювання). Майже всі вони нормуються шляхом установ­лення стандартів, санітарних норм і кількісно оцінюються;

-       шкідливості, пов’язані із зовнішніми обставинами праці і виробництва. Вони зумовлені недоліками загальних са­нітарних умов на робочому місці (нераціональним опаленням виробничих приміщень та ін.).

Численними дослідженнями гігієністів і фізіологів праці встановлено, що виробничі шкідливості несприятливо вплива­ють на працівників, знижують їх дієздатність та погіршують стан здоров’я.

Наслідком дії виробничих шкідливостей можуть бути:

-       професійні захворювання;

-       посилення захворювання, яке вже має працівник, зниження опірності його організму щодо зовнішніх чинників, які зумовлюють підвищення загальної захворюваності;

-       зниження працездатності та продуктивності праці.

2.1.1.  Мікроклімат виробничих приміщень

На підприємствах на самопочуття, стан здоров’я люди­ни впливає мікроклімат виробничих приміщень, який визнача­ється дією на організм людини температури, вологості, рухо­мості повітря і теплового випромінювання.

Вимоги до мікроклімату виробничих приміщень наве­дені в Державних санітарних нормах (ДСН 3.3.6.O42-99 Мікро­клімат виробничих приміщень).

Виробничий мікроклімат, як правило, відрізняється знач­ною мінливістю, нерівномірністю по горизонталі та вертикалі, різноманітністю сполучень температури, вологості, рухомості повітря, інтенсивності випромінювання залежно від особливос­тей технології виробництва, кліматичних особливостей місцево­сті, конструкцій споруд, організації повітрообміну із зовнішнім середовищем.

Джерелами теплоти повітря на виробни­цтві є:

-       технологічне устаткування, яке має високі температу­ри нагріву (плавильні, сушильні печі, котли, паропроводи та ін.);

-       нагріті до високих температур деталі й розплавлені матеріали, наприклад, метал, скло;

-       теплова енергія, яка виділяється рухомими механіз­мами.

Тепло від усіх цих джерел викликає значне підвищення температури повітря у робочих приміщеннях. Наприклад, у га­рячих цехах у теплий період року температура повітря може досягати 40^о С. Високий температурний режим спостерігається в мартенівських цехах металургійної промисловості, термічних і ливарних - машинобудувної, у фарбувальних, сушильних це­хах тощо. На деяких виробництвах люди працюють при зниже­ній температурі (на складах, у суднобудівній промисловості, елеваторах). Температура повітря на робочому місці вимірю­ється ртутними термометрами. Вплив високих температур на організм людини розглядався у Розділі 1 даного посібника.

Технологічні процеси, пов’язані з підвищеною вологіс­тю, мають місце на підприємствах харчової промисловості (на молоко- та м’ ясокомбінатах), заводах з обробки шкіри, у галь­ванічних і травильних відділеннях машинобудівних підпри­ємств.

Розрізняють абсолютну і відносну вологість повітря. Абсолютна вологість характеризується вмістом парів води в грамах в одиниці об’єму повітря (г/м³). Відносна вологість яв­ляє собою відношення абсолютної вологості повітря до волого­сті при максимальному його насиченні при тій же температурі, виражена у відсотках. Рівень відносної вологості вимірюється гігрометром або психрометром. Вплив вологості на організм людини у поєднанні з температурою та швидкістю рухомості повітря розглядався у Розділі 1 даного посібника.

Зниження негативного впливу мікроклі­мату можна досягти шляхом вжиття таких за­ходів:

-       впровадження раціональних технологічних процесів;

-       механізації та автоматизації виробничих процесів;

-       дистанційного управління;

-       захисту працівників різними видами екранів;

-       раціональної теплової ізоляції устаткування;

-       раціонального розміщення устаткування;

-       ефективного планування і конструкторського рішен­ня виробничих приміщень (гарячі цехи розташовуються в од­ноповерхових приміщеннях);

-       раціональної вентиляції та опалюванням;

-       раціоналізації режимів праці й відпочинку, перерви;

-       спеціального питного режиму;

-       застосуванням спецодягу.

Зниження інтенсивності теплового ви­промінювання досягається застосуванням різних екранів (водяної завіси, скла, сітки), теплоізоляційних матеріалів (азбе­сту, скловати), а також індивідуальними засобами; збільшенням відстані між джерелом випромінювання та робочим місцем.

Заходи захисту працівників від пере­охолодження у виробничих умовах передба­чають: створення захисних споруд від вітру на відкритих майданчиках, застосування пристроїв місцевого опалення на постійних робочих місцях, установлення періодичних перерв у роботі, обладнання спеціальних приміщень для обігріву, вико­ристання спецодягу з достатнім тепловим опором. Надійним захистом від холодного повітря є також повітряна завіса.

Параметри мікроклімату повітряної середи, що зумов­люють оптимальний обмін речовин в організмі і при яких немає неприємних відчуттів і напруженості системи терморегуляції, називаються комфортними, або оптимальними.

Зона, у якій навколишнє середовище повністю відводе теплоту, що виділяється організмом, і відсутня напруженість системи терморегуляції, називається зоною комфорту.