Розділ 10. Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності - 10.5. Монопольне (домінуюче) становище суб’єктів господарювання та зловживання ним

Posted in Хозяйственное право - Господарське право: ч.1 (В.С. Мілаш)

Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

 

10.5.      Монопольне (домінуюче) становище суб’єктів господарювання та зловживання ним


Відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист економічної кон­куренції» суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

-    на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

-    не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта гос­подарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб’єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо сто­совно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов — на цьому ринку у них немає жодного конкурента або вони зазнають незнач­ної конкуренції з боку інших суб’єктів господарювання.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

-    сукупна частка не більше ніж три суб’єкти господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 від­сотків;

-    сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків — і при цьому вони не доведуть, що між ними є конкурен­ція або вони зазнають значної конкуренції з боку інших суб’єктів гос­подарювання.

Однією з підстав господарсько-правової відповідальності є зло­вживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку — дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (до­мінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або обмеження інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1)  встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2)  застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин;

3)  обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарю­вання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4)  обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що за­вдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, по­купцям, продавцям;

5)  часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6)   суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин;

7)  створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усу­нення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.

Найбільш злоякісних форм зловживання монопольним (домі­нуючим) становищем на ринку набуває тоді, коли суб’єктом цих зловживань є транснаціональні монопольні утворення (ТНК). Зна­чна економічна могутність ТНК порівняно з іншими суб’єктами господарювання, монопольне володіння ТНК новою технологією, поглинання ТНК своєю мережею значної кількості невеликих під­приємств тощо звужують царину реальної конкуренції та дефор­мують ринкове ціноутворення (трансфертні ціни, монопольний прибуток).

Конкурентоспроможність ТНК у боротьбі за глобальні ринки пере­важно визначає інноваційна діяльність. ТНК використовують націо­нальний потенціал інших країн для посилення своїх конкурентних переваг шляхом засновування у багатьох країнах, де є кваліфіковані кадри та необхідні умови, дослідницькі центри, діяльність яких забез­печує ТНК монополістичні прибутки («технологічну ренту»). При цьому ТНК зазвичай збувають у менш розвинені країни застарілі технології і таким чином «консервують» їх економічний розвиток. Сьогодні у світі налічується більше ніж 65 тис. великих ТНК, яким належить понад 500 тис. зарубіжних підприємств, розташованих у всіх країнах світу. У 2001 р. розмір міжнародних продаж ТНК стано­вив приблизно 18 трлн доларів, що майже у 3 рази перевищує вартість світового експорту товарів і становить приблизно 60 % валового на­ціонального продукту всіх країн світу[8], а у 2004 році — понад 65 %[9]. Окрім того ТНК мають можливість використовувати у своїх інтересах замкнуту внутрішньофірмову мережу. Досить часто торгівля між під­розділами ТНК здійснюється за трансфертними цінами, які викорис­товуються для мінімізації оподаткування, визначаються внутрішньою політикою корпорації та є значно меншими від ринкових. Таким чи­ном, накопичення капіталу відбувається не за рахунок ефективної праці, а внаслідок «спекулятивних ігор із цінами» (політики «цінових ножиць»[10]): вертикально інтегровані компанії купують необроблену продукцію або сировину у своїх дочірніх видобувних компаній за трансфертною ціною, одну частину з якої реалізують на експорт, а іншу — перероблюють на давальницькій основі на власних перероб­них заводах з подальшою реалізацією продуктів перероблення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, отримуючи монопольний прибуток, як результат неформальних цінових угод чи стратегії ціно­вого лідерства[11]. Діяльність глобальних корпорацій значною мірою «спотворює» конкуренцію (перетворює її на тотальну монополізацію). Сьогодні понад 1/3 світової торгівлі функціонує не за законами вільної конкуренції, оскільки концентрується в мережі ТНК[12], що більшою мірою робить закритим ринок, ніж адміністративно-господарські методи, які використовуються державою.