Розділ 10. Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності

10.1. Поняття економічної конкуренції. Правові засади здійснення економічної конкуренції 

10.2. Поняття недобросовісної конкуренції та форм її вияву у сфері господарювання    

10.3. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання

10.4. Антиконкурентні дії органів влади та місцевого самоврядування 

10.5. Монопольне (домінуюче) становище суб’єктів господарювання та зловживання ним 

10.6. Поняття економічної концентрації та контроль за її здійсненням 

10.7. Поняття природних монополій та суміжних ринків. Державне регулювання їх діяльності 

10.8. Система органів, що здійснюють в Україні захист економічної конкуренції. Правовий статус та повноваження Антимонопольного комітету України

10.9.Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

 

 

10.1.   Поняття економічної конкуренції. Правові засади здійснення економічної конкуренції

Економічні закони, що діють в Україні, мають ринкове спрямуван­ня та одержують необхідну нормативну підтримку. Серед інших спе­цифічних законів ринково-приватного засобу виробництва виняткове місце посідає закон конкуренції. Останній є об’єктивним економічним законом розвиненого товарного виробництва, що виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв’язки між відособленими товаровиробника­ми у їх суперництві і боротьбі за найвищу результативність виробни­цтва, за ринки збуту (прихильність споживачів). Самі конкурентні відносини виникають під час виробництва та реклами товарів (робіт, послуг); у процесі вибору контрагентів — постачальників комплекту­вальних виробів, сировини, обладнання, а також продавців унікальних технологій, підприємств — збутовиків та ін.; при збуті товарів спожи­вачам та їх післяпродажному обслуговуванні тощо.

Термін «конкуренція», так як і більшість термінів, що вживаються у господарсько-правовому обороті, має економіко-правову природу. Існує безліч його визначень, запропонованих як економістами, так і правниками. Наведемо декілька з найбільш поширених.

Конкуренція — це боротьба між виробниками або постачальниками, підприємствами, фірмами за найбільш вигідні умови виробництва і збуту з метою досягнення кращих результатів своєї підприємницької діяльності.

Конкуренція — боротьба фірми за обмежений обсяг платоспромож­ного попиту споживачів, що ведеться фірмами на доступних їм сегмен­тах ринку.

Конкуренція — змагання учасників господарського обороту на ринку, коли жодний з них не може здійснити вирішальний вплив на загальні умови реалізації на ринку даного товару.

Легальне визначення конкуренції отримало своє закріплення у ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», де економічна конкуренція визначається як змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти гос­подарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Щодо можливостей розвитку конкуренції економістами виокрем­люється два типи ринків:

1) недосконалий конкурентний ринок;

2) до­сконалий конкурентний ринок (ринок, заснований на принципах вільної конкуренції).

Існують такі види недосконалих конкурентних ринків:

-   монополістична конкуренція;

-   олігополія та олігопсонія;

-   монополія.

Монополістична конкуренція — це ринок, для якого характерна диференціація продукції, де покупці розглядають продукти конкуру­ючих продавців як близькі, але не повністю взаємозамінюючі.

Основні риси ринку монополістичної конкуренції:

-   наявність на ринку багатьох дрібних покупців та продавців;

-   усі продавці та покупці мають досконалу інформацію про ціни на ринку, характеристики товарів, що продаються;

-   вступ на ринок та вихід з нього цілком вільний;

-   продукти, що реалізуються, з точки зору покупця, в кожного про­давця різні.

Типовими прикладами монополістичної конкуренції є роздрібна торгівля, громадське харчування, виробництво товарів широкого вжит­ку. В умовах монополістичної конкуренції кілька підприємців реалізу­ють практично однакові товари, які покупцем завдяки рекламі або ін­шим формам нецінової конкуренції сприймаються як різні товари. Підприємці на ринку монополістичної конкуренції суперничать не стільки через ціни, скільки через диференціацію продукції. Кожен під­приємець в умовах диференціації продукції володіє в деякій мірі моно­польною владою над своїм товаром та визначає ціни на нього незалеж­но від дій своїх конкурентів.

Олігополія — ринок товару, на якому існують декілька продавців, які виробляють більшу частину продукту. Частка кожного з них є досить ве­ликою, щоб впливати на ринок власними силами. Але загалом ціна товару залежить від спільних дій кількох продавців, тому кожний олігополіст роз­робляє внутрішньоцінову політику, зважаючи на практику встановлення цін іншими підприємцями. Традиційно прикладами олігополії називають ринки металургійної, хімічної, вугільної та інших видів продукції.

Окремим випадком олігополії є олігопсонія (ринок, де працює де­кілька великих покупців, до яких надходить більша частина продажу товару для подальшого перепродажу). Прикладами олігопсонічного ринку є ринки сільгосппродукції: молока, м’яса, насіння соняшнику, цукрового буряку, як сировини для переробних підприємств.

Монополія в класичному економічному розумінні — це ринок, на якому працює єдиний продавець товару, який, використовуючи своє становище, має монопольну владу на ринку і може одноосібно дикту­вати рівень цін та обсяги випуску.

До головних рис монопольного ринку економісти відносять такі:

-   один продавець займає весь ринок (ринковий сегмент);

-   продукція продавця є унікальною, тобто не існує подібних товарів, на які могли б перейти споживачі;

-   існують значні бар’єри, що перешкоджають появі інших фірм на ринку.

Існують три види монополій:

1) адміністративна;

2) економічна;

3)  природна.

Адміністративна монополія є найбільш характерною формою ор­ганізації виробництва у колишньому СРСР, коли галузеві міністерства об’єднували підприємства однієї галузі і діяли на ринку як єдиний господарюючий суб’єкт, не дозволяючи конкуренції між підприємства­ми, які входили до їх складу.

Економічна монополія є станом товарного ринку, де діють підпри­ємства, які змогли зайняти монопольне (домінуюче) становище на ньому завдяки концентрації капіталу, добровільному об’єднанню або поглинанню слабких суперників і т. ін.

Природна монополія — це стан товарного ринку, за якого задово­лення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутно­сті конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару із збільшенням обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути за­мінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).

Основними рисами досконалого конкурентного ринку (що виокрем­люються в межах теорії мікроекономіки) є такі:

-   кожний підприємець є малим щодо ринку в цілому;

-   покупці інформовані про ціни;

-   продавці діють незалежно один від одного;

-   вступ та вихід з ринків вільний;

-   абсолютна однорідність одноіменних товарів.

Підтримка та захист конкуренції є обов’язковою складовою дер­жавної економічної політики, що зумовлюється важливим функціо­нальним значенням цього економічного закону. Так, основними функ­ціями конкуренції є: створення дійових стимулів для розвитку суспіль­ного виробництва; одночасне підвищення якості товарів (робіт, послуг) та зниження витрат на їх виробництво; формування механізму «при­родного» відбору найбільш ефективних суб’єктів господарювання; прискорення розвитку інноваційного процесу; надання можливості вільного вибору усім учасникам відносин у сфері господарювання (як самих суб’єктів господарювання так для споживачів); відкриття нових потреб та засобів їх задоволення для створення нових продуктів тощо. Разом з тим закон конкуренції, як й інші економічні закони, без належної підтримки з боку держави згодом перетвориться на фікцію (концен­трація капіталу, у тому числі транснаціонального, монополізація як ринків виробництва, так і ринків збуту та ін., унеможливить подальшу дію закону конкуренції). Як свідчить світова практика, у чистому ви­гляді ринки, на яких працюють досконалі конкуренти, є утопією. Еко­номічно могутні суб’єкти господарювання своїми спільними діями можуть впливати на ціни, маніпулювати ними та штучно створювати дефіцит (відмовлятися від продажу або купівлі товарів при падінні або зростанні цін на них), чим надавати ринку рис недосконалої конкурен­ції. Отже, за умов функціонування на ринку суб’єктів господарювання з різними економічними потужностями, за різних можливостей досту­пу до нових технологій та інших важливих ресурсів саме держава має забезпечити безперебійну дію закону конкуренції шляхом формування й підтримання належного конкурентного середовища.

Аналіз проблеми формування конкурентного середовища в Україні дозволяє виділити три основні складові конкуренції, які перебувають в епіцентрі уваги держави:

1) конкуренція між вітчизняними суб’єктами господарювання на внутрішньому ринку;

2)  конкуренція між вітчизняними та іноземними суб’єктами госпо­дарювання у межах національного ринку;

3)  конкуренція між вітчизняними та іноземними суб’єктами госпо­дарювання на міжнародних товарних ринках.

Законодавство України про захист економічної конкуренції та об­меженні монополізму в економіці України ґрунтується на положеннях Конституції України (ст. 42 містить пряму заборону щодо зловживання монопольним становищем на ринку й обмеження конкуренції) та скла­дається із гл. 3 розд. 1 ГК України, законів України «Про захист еконо­мічної конкуренції»^[1] від 11 січня 2001 р.; «Про захист від недобросо­вісної конкуренції»^[2] від 7 червня 1996 р.; «Про Антимонопольний ко­мітет України»^[3] від 26 листопада 1993 р., законів України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту»^[4] від 22 грудня 1998 р.; «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту»^[5] від 22 грудня 1998 р., інших нормативно- правових актів

Нові тенденції економічної політики (глобалізація економічного простору та відкриття кордонів) викликають потребу у зміцненні між­народних відносин у галузі захисту конкуренції. На засіданні Ради глав урядів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у Москві 25 січня 2000 р. підписано Договір про проведення узгодженої анти- монопольної політики, ратифікований Україною^[6] із застереженням (за винятком положень, що допускають правосуб’єктність Міждержавної ради з антимонопольної політики).

Крім того, актиконкурентними органами (відомствами) різних кра­їн укладаються угоди, спрямовані на співробітництво під час здійснен­ня економічного контролю у галузі конкуренції та виявлення антикон- курентних практик, а також сприяння обміну документальними мате­ріалами в цій галузі за допомогою засобів інформаційних технологій та зв’язку. Так, 27 січня 2006 р. між Антимонопольним комітетом Укра­їни та Агентством з економічної конкуренції Угорської Республіки підписано Угоду про співробітництво в галузі конкурентної політики. 14 березня 2006 р. між Антимонопольним комітетом України і Мініс­терством економіки, фінансів та промисловості, Генеральною дирекцією з питань конкуренції, споживання та боротьби з шахрайством Фран­цузької Республіки у галузі конкурентної політики підписано Мемо­рандум про співробітництво на 2006-2008 роки.