§ 9. Принцип обов’язковості рішень суду

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Обов’язковість рішень суду як засада судочинства конкретизується у процесуальному законодавстві і пов’язується з набранням рішеннями законної сили. Стаття 14 ЦПК передбачає, що судові рішення, що на­брали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними до­говорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

Виходячи з обов’язковості судового рішення, законодавчо перед­бачені процедури звернення рішень до виконання, якими завершуєть­ся судова справа. Так, відповідно до ст. 223 ЦПК рішення суду, що набрали законної сили, є обов’ язковими на всій території України і ви­конуються в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Обов’язковість судових рішень, таким чином, є передумовою їх здійсненності, яка виявляється у примусовому характері рішень, мож­ливості їх примусового виконання. Відповідно до ст. 382 КК невико­нання судового рішення є самостійним складом злочину.

Судове рішення, яке набрало законної сили, крім обов’язковості та здійсненності, має й інші правові властивості: незмінність, неспрос­товність, виключність, преюдиціальність. Тому обов’язковість судових рішень є наслідком законної сили судових актів і передумовою їх ви­конавчої сили.

Ефективний судовий механізм захисту неможливий без процедур примусової реалізації рішень суду. Як вже зазначалося, при характе­ристиці структури цивільного судочинства та системи його проваджень ЄСПЛ вважає, що в контексті ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод виконання судового рішення має розгляда­тися як складова судового розгляду, оскільки невиконання рішення суду позбавляють положення п. 1 ст. 6 Конвенції будь-якого сенсу. Так, у справі Шмалько проти України Європейський суд наголосив, що п. 1 ст. 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов’ язків. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов’ язкову силу, не виконува­лося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд і водночас не пе­редбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 Конвенції як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судо­вого провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов’ язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Нагадаємо також, що невиконання судових рішень кваліфікується ЄСПЛ не лише як порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції, але і як порушення інших конвенційних прав. У справі Войтенко проти України Суд ви­знав порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 та ст. 1 протоколу № 1 Конвенції. Він зазначив, що рішення українського суду залишалось невиконаним через відсутність бюджетних коштів та законодавчих заходів. Суд констатував, що неможливість заявника домогтися виконання його рішення протягом чотирьох років, крім порушення ст. 6, становить втручання у його право на мирне володіння майном у розумінні п. 1 ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. Як наслідок заявникові було присудже­но 2 000 євро на відшкодування немайнової шкоди та 33 євро на від­шкодування витрат.

Цивільне судочинство спрямоване на розгляд конкретних справ та реальний захист прав, свобод, законних інтересів та їх реальне понов­лення. Тому, як вже зазначалося, реальне виконання судових рішень — це органічна частина судового розгляду, цілісного цивільного процесу. Основою здійсненності судового рішення є його обов’язковість як конституційна вимога, якій мають відповідати акти правосуддя і які відбивають властивості судової влади як самостійної гілки державної влади.

Обов’язковість судових рішень, крім їх здійсненності, як принцип цивільного судочинства означає також неможливість заборон щодо виконання тих, що набрали законної сили, судових рішень на підставі законодавчих або адміністративних приписів.

^[1] Рішення Верховного Суду України. Щорічник, 1998 р. / за заг. ред. В. Ф. Бой­ка. - К., 1998. - С. 9-10.

^[2] Вісн. Верхов. Суду України. - 2005. - № 1 (53). - С. 20.

^[3] Вісн. Верхов. Суду України. - № 5 (39). - 2003. - C. 14.

^[4] Див.: Воронов, А. Ф. Принципи гражданского процесса: прошлое, настоящее, будущее [Текст] / А. Ф. Воронов. - М. : Изд. Дом «Городец», 2009. - С. 229-230.

^[5] Див.: Грибанов, В. П. Осуществление и защита гражданских прав [Текст] / В. П. Гри- банов. - М. : Статут, 2000. - С. 115.

^[6] Цивільний процес [Текст] : навч. посіб. / А. В. Андрушко, Ю. В. Білоусов, Р. О. Стефанчук та ін. ; за ред. Ю. В. Білоусова. - К. : Прецедент, 2005. - С. 26-27.

^[7] Мальшев, К. И. Курс гражданского судопроизводства [Текст] / К. И. Мальшев. - СПб., 1876. - C. 357.

^[8] Васьковский, Е. В. Учебник гражданского процесса [Текст] / Е. В. Васьковский. - М., 1914. - С. 379.

^[9] Огляд літератури див.: Боннер, А. Т. Избранньїе трудьі по гражданскому про- цессу [Текст] / А. Т Боннер. - СПб. : Изд. дом С.-Петерб. гос. ун-та ; Изд-во юрид. фак. С.-Петерб. гос. ун-та, 2005. - С. 793-801.

^[10] Див.: Комаров, В. В. Проблеми науки гражданского процессуального права [Текст] / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова ; под ред. проф. В. В. Комарова. - Харьков : Право, 2002. - С. 86-94.

^[11] Варано, В. Некоторьіе размьішления о процессуальном праве, сравнительном праве и подходе «общего стержня» [Текст] / В. Варано // Ежегодник сравнительного правоведения. - 2004. - М. : Норма, 2005. - С. 36.

^[12] Давтян, А. Г. Гражданское процессуальное право Германии [Текст] / А. Г. Дав­тян. - М. : Городец, 2000. - С. 44. Див. також: Давтян, А. Г. Основньїе черги реформи гражданского судопроизводства Германии. Новелли [Текст] / А. Г. Давтян // Граждан- ский процесс: наука и преподавание. - М. : Городец, 2005. - С. 406.

^[13] Див.: Тертишніков, В. І. Цивільний процес України (лекції) [Текст] : навч.-практ. посіб. / В. І. Тертишніков. - Х. : Вид. СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2010. - С. 32-33.

Питання для самоконтролю

1. Яким є значення функціональних принципів цивільного судочинства?
2. У яких джерелах цивільного процесуального права закріп­лені функціональні принципи цивільного судочинства?
3. Охарактеризуйте сутність функціональних принципів ци­вільного судочинства, зважаючи на предмет їх правового регулювання.
4. Чи можна стверджувати про пріоритет того чи іншого функ­ціонального принципу цивільного судочинства?