§ 6. Принцип трьохінстанційності та забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень

Принцип трьохінстанційності цивільного судочинства полягає в тому, що цивільний процес розподіляється на провадження з роз­гляду справ трьома судовими інстанціями. При класичній трьохінстан- ційності система інстанційних проваджень будується на тому засадни- чому положенні, що розгляд справи по суті має провадитися двома інстанціями. Даними інстанціями вирішуються як питання факту, так і питання права, а третя інстанція є контрольною (ревізія або касація). Трьохінстанційність має забезпечити ефективність цивільного судо­чинства та остаточність судових рішень, їх обов’язковість через меха­нізми та процедури їх перегляду.

Право на пред’ явлення позову, право на апеляційне та право на касаційне оскарження у цивільному судочинстві є елементами права на судовий захист. Ці права реалізуються у процедурах розгляду спра­ви по суті, апеляційного та касаційного перегляду, які регламентують­ся процесуальним законодавством. Тому інстанційність розгляду ци­вільної справи має ґрунтуватися на інстанційній побудові судової системи, розмежуванні функцій судів різних інстанцій, можливості декількох судів розглядати ту чи іншу справу.

У сучасних процесуальних системах право на апеляційне оскар­ження судових рішень регламентоване як право на оскарження рішень, що не набрали законної сили, а право на касаційне оскарження рі­шень — як право на оскарження рішень, що набрали законної сили. При цьому суд апеляційної інстанції вирішує питання факту і права, а суд касаційної інстанції вирішує питання лише права. Цими суттє­вими обставинами визначаються повноваження апеляційних та каса­ційних судів та процедур апеляційного та касаційного провадження.

Відповідно до п. 8 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскар­ження рішень суду, крім випадків, установлених законом. Конституція, як бачимо, визнала як засаду судочинства доступ до правосуддя через визнання права на апеляційне та касаційне оскарження. Разом з тим вона передбачила, що у законі можуть бути визначені випадки, які унеможливлюють апеляцію та касацію рішень суду. У зв’язку з цим має принципове значення для реалізації цієї засади судочинства регламентація апеляційного та касаційного оскарження рішень суду у про­цесуальному законодавстві.

Правила, які конкретизують положення Конституції України щодо забезпечення касаційного оскарження рішень суду, також містяться у чинному процесуальному законодавстві. Так, ст. 13 ЦПК передбачає забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов’язки, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у ви­падках та в порядку, встановлених ЦПК.

Відповідно до ст. 292 ЦПК сторони, а також інші особи та прокурор, які брали участь у справі, можуть оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Стаття 293 ЦПК передбачає, що на ухвали суду може бути подана апеляційна скарга за умов, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню справи, та у випадках, передбачених ЦПК.

Згідно зі ст. 324 ЦПК право касаційного оскарження мають сторо­ни та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки. У касаційному порядку оскаржуються рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому проваджен­ню у справі. Підставами касаційного оскарження є неправильне за­стосування судом норм матеріального права чи порушення норм про­цесуального права.

Певні обмеження допустимості апеляції і касації окремих рішень служать підвищенню функціональної спроможності та ефективності діяльності апеляційних і касаційних судів. Забезпечене Конституцією України право на судовий захист та Європейською конвенцією з прав людини і основоположних свобод — право на справедливий суд не по­рушуються певними обмеженнями апеляції чи касації, оскільки заінтер­есованій особі надавалося право бути заслуханою в суді першої інстан­ції. Право доступу до другої або третьої інстанції Конституція України, а також Європейська конвенція з прав людини не визначають. Хоча, ви­ходячи з принципу надання ефективного правового захисту, таке право може існувати, але в такому разі є доцільним регламентувати процесу­альні механізми допуску до апеляції чи касації, з огляду на те, що пріо­ритетним має бути забезпечення функціональності судів, які б в іншому випадку були перевантажені судовими справами, у тому числі з малими вимогами та тими, що не мають принципового характеру.

Слід зазначити, що ЄКПЛ, як і Європейський суд з прав людини при її тлумаченні, не встановлюють абсолютного права на розгляд справ у другій та третій інстанціях цивільного судочинства, на відміну від кримінального, не встановлюють жодних вимог щодо меж пере­вірки рішень нижчестоящих судів — перевірки фактів та права або лише права — відповідно до інстанційності перевірки. З точки зору ЄКПЛ та практики ЄСПЛ можливість встановлення процедур оскар­ження судових рішень — це прерогатива національних законодавств. Однак процедури перегляду судових рішень мають відповідати вимо­гам ст. 6 ЄКПЛ, оскільки надання можливості оскарження судових рішень сторонам, відповідні процедури оскарження та процедури перегляду цих рішень мають бути збалансовані з реальністю право­вого захисту та ефективністю рішень, які ухвалюються судами всіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховен­ства права.

Аналіз рішень ЄСПЛ, що визнавали порушення ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у ряді європейських країн щодо касаційного перегляду (перегляду в третій інстанції), дозволяє зробити висновок, що основною умовою органі­зації перегляду судових актів у порядку касації є принцип правової визначеності. Як раніше зверталась увага, принцип правової визна­ченості (принцип правової певності) вимагає встановлення законодав­цем чітких меж судового оскарження, при яких сторони не вправі добиватися перегляду остаточного судового рішення у справі, яке під­лягає виконанню.

Таким чином, трьохінстанційність з точки зору належного здій­снення правосуддя у цивільних справах означає:

-   розмежування функцій різних судових інстанцій щодо розгляду цивільних справ;

-   встановлення строго визначених правил перегляду судових актів, що набрали законної сили, їх остаточність;

-   чіткого розмежування підстав перегляду судових рішень у кожній інстанції і встановлення заборони скасування остаточних рішень і тим самим забезпечити дотримання принципу правової визначеності;

-   неможливість застосування дискреційних повноважень з боку суду апеляційної та касаційної інстанцій при порушенні апеляційного чи касаційного провадження. Рішення, що набрали законної сили, можуть переглядатися тільки за заявою осіб, які беруть участь у справі;

-    інстанційне забезпечення права на судовий захист у розумний строк, що виключає невизначеність правового становища сторін, щодо яких існує остаточне судове рішення.

При інстанційній системі судочинства розгляд справ судами першої та другої інстанцій спрямований на розгляд справи по суті, усунення можливих помилок при розгляді справи судом першої інстанції, а також забезпечення остаточності судових рішень відповідно до принципу правової визначеності. Суд касаційної інстанції здійснює розгляд справ, як правило, тільки в особливих випадках, спрямованих на забезпечен­ня єдності судової практики.

У цивільному судочинстві, таким чином, втілена класична модель трьохінстанційності. Разом з тим особливостями цивільного судочин­ства є те, що відбиває специфічність чинної судової системи, — на­явність Верховного Суду України як найвищого судового органу в су­довій системі. Виходячи з цього законодавство про судоустрій та про­цесуальне законодавство визначає функції Верховного Суду України, який, розглядаючи справи відповідно до своїх повноважень, забезпечує в основному єдність судової практики (ст. 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 353-355 ЦПК).