§ 7. Принципи усності та писемності

В умовах цивільного судочинства, яке побудоване на принципі змагальності, важливе значення має принцип усності та писемності як взаємозалежні гармонізовані вимоги щодо процесуальної діяльності сторін цивільного процесу у частині представлення ними процесуаль­ного матеріалу для судового розгляду та функцій суду щодо належної організації цивільного судочинства. Регламентація порядку цивільно­го судочинства засновується на засадах усності та писемності (доку­ментальності). Так, відкривається судове провадження виключно на підставі позовної заяви, заяви про видачу судового наказу тощо (ч. 1 ст. 122 ЦПК). Інші провадження та процедури цивільного судочинства також обумовлені поданням до суду відповідних документів, на підста­ві яких судом вирішуються процесуальні питання та розглядається і вирішується справа по суті. Разом з цим судові засідання відповідно до цивільного процесуального законодавства проходять в усній формі.

Сторони до судового розгляду надають різні процесуальні заяви та письмові докази. Такий порядок цивільного судочинства спрямований на його ефективність та унеможливлює появу подальших ризиків для відкладення справи задля задоволення тих чи інших клопотань у су­довому засіданні. І тому в аспекті єдності усності та писемності (до­кументальності) судочинства усність судового розгляду зводиться, як правило, до посилань до тих чи інших документів та матеріалів ци­вільної справи.

У цивільному судочинстві принцип усності та писемності діють сумісно, і це означає, що закон передбачає усну чи письмову докумен­тальну форму певних процесуальних дій сторін. Як правило, ЦПК вимагає певного процесуально-документального оформлення дій сто­рін судового процесу у змагальних паперах та інших процесуальних документах сторони. Поряд з цим допускається, як правило, усна пре­зентація матеріалів справи при розгляді у судових засіданнях, подання усних клопотань з різних питань цивільного судочинства.

Усність цивільного судочинства означає вербальну форму взаємо­дії суб’єктів процесуальної діяльності і суду. Вона є пріоритетною та має конститутивне значення для належного порядку цивільного судо­чинства, особливо в судовому засіданні, оскільки пов’язана з правом на участь у судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЦПК розгляд справ у всіх судах проводить­ся усно. Ця стаття називається «Гласність та відкритість судового роз­гляду» і розташована в розділі 1 «Загальні положення» главі 1 «Основ­ні положення» ЦПК. З точки зору юридичної техніки розміщення у процесуальному законі правила про усність судочинства разом із гласністю і відкритістю та, виходячи з того, що гласність за своїм змістом ширше, ніж відкритість судового засідання, усність слід інтер­претувати, як і саму гласність, як належну форму цивільного процесу. Інший підхід означає, що принцип усності слід вважати притаманним лише судовому розгляду в судовому засіданні, а не цивільному про­цесу в цілому. Не випадково окремі автори принцип усності вважають принципом інституту (стадії судового розгляду), а не цивільного про­цесуального права і цивільного судочинства в цілому^[13].

Усна форма провадження у цивільній справі забезпечує безпосеред­ню процесуальну взаємодію суду з учасниками цивільного процесу, що сприяє реалізації процесуальних прав сторін та інших учасників цивільного процесу і реалізації повноважень суду.

Принцип усності, крім базової ст. 6 ЦПК, закріплений в інших нормах ЦПК (статті 167, 176, 218 ЦПК), які передбачають порядок спілкування суду з учасниками цивільного процесу (роз’яснення про­цесуальних прав та обов’язків, наслідків від їх процесуальних дій, заслуховування судом пояснень учасників процесу з окремих питань в цілому по справі, та висновку експерта тощо, проголошення судових актів тощо).

З писемністю певним чином пов’язується документальність цивіль­ного судочинства — закріплення та фіксація ходу цивільного судочин­ства і поступового формування матеріалів цивільної справи. У цьому аспекті цивільною справою оформлюється існуючий між сторонами спір про право, а сама документально оформлена, завершена цивільна спра­ва є комплексним юридичним фактом, який має значення для подальшої реалізації права на судовий захист в апеляційному та касаційному судах тощо та виконання судових рішень. У цивільній справі як документаль­ній формі цивільного судочинства відбивається вся інформація щодо обставин матеріального та процесуального права при розгляді цивільно- правового спору судом. Ті чи інші обставини розгляду судом правового спору містяться у відповідних процесуальних документах, які становлять документальний зміст цивільної справи та відбивають логіку процесу­альної діяльності як комплексної системи процесуальних дій суду та інших учасників цивільного судочинства.