§ 5. Принцип процесуальної рівноправності сторін

Відповідно до ч. 1 ст. 31 ЦПК сторони мають рівні процесуальні права і обов’ язки. Традиційно цей припис розглядається як принцип судочинства, який є похідним від рівності сторін у цивільних правовід­носинах і їх рівного ставлення до суду, що розглядає цивільну справу.

Цей принцип не означає, що сторони мають винятково однакове процесуальне положення, тобто ті самі процесуальні права і ті самі процесуальні обов’язки. Принцип рівноправності сторін припускає, що сторони наділяються рівними процесуальними правами і несуть рівні процесуальні обов’язки незалежно від процесуальних функцій (позивача або відповідача), сторони наділяються певними процесуаль­ними правами і обов’язками зі здійснення своїх процесуальних функ­цій і, нарешті, сторонам надаються однакові можливості зі здійснення належних їм процесуальних прав.

Характерним проявом принципу процесуальної рівноправності сторін є закріплення в ЦПК рівних процесуальних прав: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та від­води, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, корис­туватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання тощо (ч. 1 ст.27 ЦПК).

Крім того, позивач і відповідач мають не тільки загальні, а й спеціаль­ні права. Позивач вправі до ухвалення рішення по справі змінити підста­ву або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог, а відповідач має право ви­знати позов повністю або частково, пред’явити зустрічний позов. Сторо­ни можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. Кожна із сторін також має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони (частини 2-4 ст. 31 ЦПК).

У контексті принципу рівноправності сторін це означає, що вказа­ні права також мають бути здійснені при розгляді тієї чи іншої справи, що ще раз підкреслює те, що рівноправність сторони, по суті, виявля­ється не тільки в наборі процесуальних засобів захисту суб’єктивних прав або охоронюваних законом інтересів, а й у рівності процесуальних можливостей.

Принцип процесуальної рівноправності сторін має самостійне зна­чення, як і принципи диспозитивності, змагальності цивільного судо­чинства. І тільки на перший погляд може здаватися, що зміст цих принципів у визначених частинах збігається.

На відміну від принципів диспозитивності і змагальності принцип рівноправності сторін визначає більшою мірою статутні підстави право­вого становища сторін, необхідність закріплення в процесуальному за­конодавстві для сторін у цілому і кожної сторони з урахуванням їхніх процесуальних функцій достатніх процесуальних засобів захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Що стосується принципів дис­позитивності і змагальності, то вони пов’язані зі здійсненням тих чи інших процесуальних прав або виконанням процесуальних обов’язків.

У цьому сенсі принцип процесуальної рівноправності сторін є аб­солютним, тому що з ним пов’язана природа судочинства як позовно­го (двостороннього) процесу, за якого виключається будь-яке заступ­ництво стосовно однієї з них. Що стосується принципів диспозитив- ності і змагальності, то вони характеризують більшою мірою форми процесу, форми взаємодії суду і сторін при вирішенні їх спору.