Конституція України в ч. 1 ст. 36 чітко визначила, що громадяни Ук­раїни для здійснення і захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, культурних та інших інтересів мають право на об'єднання в політичні партії та громадські організації. Отже, на консти­туційному рівні в Україні закріплене існування двох видів об'єднань гро­мадян.

До громадських організацій ч. З цієї самої статті Конституції відно­сить професійні спілки. Професійні спілки об'єднують громадян, пов'яза­них спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Участь громадян у професійних спілках допускається тільки з метою захисту власних трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Частина 1 ст. 37 забороняє утворення і діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на лік­відацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильни­цьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності, під­рив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, по­сягання на права і свободи людини, здоров'я населення.

Відповідно до ч. 2 ст. 37, політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Крім того, ч. 5 ст. 37 не допускає утворення і діяльність організацій­них структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах, інших дер­жавних установах та організаціях.

Норми Конституції України, що стосуються об'єднань громадян, кон­кретизують і деталізують інші закони та підзаконні акти, їх сукупність (включаючи Конституцію) становить специфічну систему і є законодав­ством про об'єднання громадян.

Аналіз нормативних актів, які регламентують діяльність громадських формувань в Україні дозволяє встановити головну відмінність їх адмі­ністративно-правового статусу від адміністративно-правового статусу державних структур. Вона полягає в тому, що у відносинах з іншими суб'єктами права і між собою ці формування виступають виключно від власного імені, не маючи державно-владних повноважень. Держава інтенсивно та цілеспрямовано регулює їх діяльність. Проте використову­вані у цій сфері управлінські форми і методи істотно відрізняються від тих, які застосовуються щодо державних органів.

Свій регулюючий вплив держава поширює тільки на ті повноважен­ня громадських формувань, які реалізуються безпосередньо у взаємовід­носинах з державними органами. Сутність такого регулювання зводиться до того, щоб, по-перше, через норми адміністративного права закріпити повноваження громадських об'єднань у сфері державного управління, по-друге, створити реальні гарантії їх реалізації.

Чинне законодавство передбачає, що держава забезпечує додержання їх прав і законних інтересів, а втручання державних органів та службо­вих осіб у діяльність об'єднань громадян, як і втручання об'єднань гро­мадян у діяльність державних органів, не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Центральне місце у законодавстві щодо функціонування в Україні об'єднань громадян належить Закону України «Про об'єднання грома­дян» від 16 червня 1992 р.

Саме він визначає, що об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Важливою особливістю цього Закону України є те, що його дія не по­ширюється на професійні спілки, а також на релігійні, кооперативні орга­нізації, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання при­бутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самовряду­вання (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльнос­ті (народні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодав­ством.

Отже, об'єднанням громадян визнається: по-перше, виключно добро­вільне громадське формування; по-друге, формування, яке утворено на основі єдності інтересів громадян; по-третє, формування, яке утворено громадянами для спільної реалізації наданих їм на законних підставах прав і свобод.

У зв'язку з цим, слід зазначити, що законодавець визначає коло осіб, які можуть виступати засновниками об'єднань громадян.

Засновниками громадських організацій можуть бути особи, яким ви­повнилося 18 років і які є: а) громадянами України; б) громадянами інших держав; в) особами без громадянства. Стосовно віку засновників молодіжних і дитячих організацій зроблено виняток. Ними можуть бути особи, які досягли 15-річного віку.

Членство в об'єднаннях громадян регламентується ст. 12 цього Зако­ну. Відповідно до неї членами політичних партій можуть бути тільки фі­зичні особи — громадяни України, які досягли 18-річного віку.

Членами громадських організацій можуть бути особи, яким виповни­лося 14 років. Вік членів молодіжних та дитячих організацій встановлю­ється їх статутами. Крім фізичних осіб, у діяльності громадських органі­зацій можуть брати участь колективні члени. Такі випадки мають перед­бачатися їх статутами.

Передбачаючи різноманітні обмеження щодо членства, чинне законо­давство категорично забороняє встановлення і застосування будь-яких обмежень прав і свобод людини і громадянина у зв'язку з належністю чи неналежністю до об'єднань громадян.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян. Належність чи неналежність до об'єднання громадян не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг.

Вимога про зазначення в офіційних документах щодо членства (учас­ті) у тому чи іншому об'єднанні громадян не допускається, крім випад­ків, передбачених законами України.

Забороняється відмова у прийнятті або виключення з політичної партії особи в зв'язку з її статтю або національною належністю. Обме­ження щодо перебування у політичних партіях окремих категорій грома­дян встановлюються Конституцією та законами України.

На працівників апарату об'єднань громадян поширюється законодав­ство про працю, соціальне забезпечення і соціальне страхування.

На законодавчому рівні закріплюються принципи створення та ді­яльності об'єднань громадян. Ними є: добровільність утворення; рівно­правність усіх членів; самоврядування; законність; гласність.

Останній принцип, крім іншого, передбачає, що об'єднання мають ре­гулярно оприлюднювати свої основні документи, склад керівництва, дані про джерела фінансування та видатки.

Чинне законодавство передбачає кілька видів об'єднань громадян і вказує на критерії, за якими здійснюється їх розмежування. Такими кри­теріями є:

—мета створення і діяльності;

—територіальний масштаб діяльності;

—спосіб обліку членів;

—шлях легалізації (легалізація — офіційне визнання);

—вік, досягши якого дозволяється бути членом об'єднання громадян.
Види об'єднань:

1. Залежно від цілей створення і діяльності об'єднання громадян ви­
знається: а)  політичною партією; б) громадською організацією.  При
цьому назва об'єднання (рух, конгрес, асоціація, фонд, союз тощо) для
вирішення цього питання не має значення.

Політична партія — це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної про­грами суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Громадська організація — це об'єднання громадян для забезпечення і захисту власних законних соціальних, економічних, творчих, вікових, на­ціонально-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

2. За територіальним масштабом діяльності класифікуються лише
громадські організації. Вони можуть бути: всеукраїнськими; місцевими;
міжнародними.

До всеукраїнських належать ті громадські організації, діяльність яких поширюється на територію всієї України; до місцевих — діяльність яких здійснюється у межах території адміністративно-територіальної одиниці; до міжнародних — діяльність яких поширюється на територію України і територію принаймні однієї іншої держави.

3.    За способом обліку членів громадські організації можуть поділятися
на такі: а) що мають фіксоване індивідуальне членство; б) що не мають
фіксованого індивідуального членства.

4.    За шляхами легалізації (офіційного визнання) об'єднання громадян
класифікуються на легалізовані (офіційно визнані) шляхом: а) реєстра­
ції; б) повідомлення про заснування.

Легалізація здійснюється чітко зафіксованими у законодавстві орга­нами (легалізуючими органами). До таких органів належать:

а) Міністерство юстиції України;

б) місцеві органи виконавчої влади;

в) виконкоми сільських, селищних, міських рад.

5. Залежно від віку, по досягненні якого дозволяється бути членом об'єднання громадян, можна виділити, по-перше, політичні партії, по-друге, громадські організації дорослого населення, по-третє, молодіжні та дитячі громадські об'єднання.

Вік членів політичних партій — 18 років, членів громадських органі­зацій — 14 років, вік молодіжних і дитячих організацій встановлюється статутами цих організацій.

За діяльністю об'єднань громадян встановлюється державний конт­роль і нагляд.

Контроль за додержанням об'єднаннями громадян положень статуту здійснюють органи, що проводять легалізацію. Представники цих органів мають право бути присутніми на заходах, що проводять об'єднання гро­мадян, вимагати необхідні документи, отримувати пояснення.

Нагляд за виконанням і додержанням законності здійснюють органи прокуратури.

Контроль за джерелами і розмірами фінансових надходжень, сплатою податків здійснюють фінансові органи та органи державної податкової адміністрації.

Якщо об'єднання громадян порушує законодавство, то до нього мо­жуть бути застосовані такі стягнення:

—попередження;

—штраф;

—тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності;

—тимчасова заборона (зупинення) діяльності об'єднання в цілому;

—примусовий розпуск (ліквідація).

Попередження виноситься у письмовому вигляді легалізуючим орга­нам при вчиненні правопорушення, що не спричиняє обов'язкового за­стосування іншого виду стягнення.

Штраф накладається у судовому порядку за поданням легалізуючого органу чи прокурора у випадках грубого чи систематичного вчинення правопорушень.

Тимчасове припинення окремих видів чи всієї діяльності виконуєть­ся рішенням суду за поданням легалізуючого органу чи прокурора на строк до 3 місяців. Цей строк може бути продовжений судом, але при цьому загальний термін заборони на діяльність не може перевищувати 6 місяців.

Примусовий розпуск (ліквідація) об'єднання застосовується судом (за рішенням суду) на підставі подання легалізуючого органу чи проку­рора за такі порушення:

1. Вчинення дій, передбачених ст. 4 Закону України «Про об'єднання громадян» (коли метою діяльності організацій є: зміна шляхом насиль­ства конституційного ладу і територіальної цілісності держави; підрив безпеки у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропа­гування війни, жорстокості, насильства, фашизму і неофашизму; розпалювання національного і релігійного розбрату; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини).

2.     Систематичне чи грубе порушення ст. 22 Закону (стаття вводить
обмеження стосовно отримання політичними партіями та їх установами,
організаціями грошових, матеріальних коштів, майна. Це такі обмеження:
отримання коштів і майна від іноземних державних організацій, міжна­
родних організацій, іноземних громадян, осіб без громадянства; держав­
них органів, підприємств, установ України, якщо це не передбачено зако­
ном; підприємств, утворених на основі змішаної форми власності, якщо
участь держави чи іноземного учасника перевищує 20 відсотків; нелега-
лізованих об'єднань громадян; анонімних пожертвувачів. Політичні пар­
тії не мають права отримувати доходи від акцій та інших цінних паперів,
їм забороняється мати рахунки в іноземних банках і зберігати в них цін­
ності).

3.     Зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона
такою не визнається.

4.  Продовження протиправної діяльності після накладення інших
стягнень (попередження, штраф, припинення діяльності). Об'єднання
громадян можуть припиняти свою діяльність: а) шляхом реорганізації
згідно зі статутом; б) шляхом ліквідації, що проходить або через самороз­
пуск, або через примусовий розпуск.

Діяльність політичних партій в Україні регламентована Законом «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р.

Право громадян на свободу об'єднання у політичні партії для здій­снення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, еконо­мічних, соціальних, культурних та інших інтересів визначається і гаран­тується Конституцією України. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом. Ніхто не може бути примуше­ний до вступу в політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з неї. Належність чи неналежність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг.

Встановлення обмежень права громадян на свободу об'єднання у по­літичні партії допускається відповідно до Конституції України в інтере­сах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я на­селення або захисту прав і свобод інших людей.

Усі політичні партії є рівними перед законом. Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборо­нено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи нада­вати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям, якщо інше не пе­редбачено законом, у провадженні їх діяльності. Втручання з боку орга­нів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадо­вих осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків забороняється, за винятком випадків, передбачених зако­нодавством.

Утворення і діяльність політичних партій забороняється, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на:

1)      ліквідацію незалежності України;

2)  зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;

3)  порушення суверенітету і територіальної цілісності України;

4)  підрив безпеки держави;

5)  незаконне захоплення державної влади;

6)  пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової
чи релігійної ворожнечі;

7)  посягання на права і свободи людини;

8)  посягання на здоров'я населення.

Членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах. Грома­дянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній пар­тії. Членами політичних партій не можуть бути:

1)      судді;

2)      працівники прокуратури;

3)  працівники органів внутрішніх справ;

4)  співробітники Служби безпеки України;

5)  військовослужбовці.

На час перебування на зазначених посадах або службі члени політич­ної партії зупиняють членство в цій партії.

Порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства в ній визначається статутом політичної партії. Членство в полі­тичній партії є фіксованим. Обов'язковою умовою фіксації членства в політичній партії є наявність заяви громадянина України, поданої до ста­тутного органу політичної партії, про бажання стати членом цієї партії. Форма фіксації членства в політичній партії визначається статутом полі­тичної партії.

Не допускається створення і діяльність структурних осередків полі­тичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих орга­нах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на дер­жавних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних уста­новах і організаціях.

Політичні партії зобов'язані мати програму і статут.

Програма політичної партії є викладом цілей та завдань цієї партії, а також шляхів їх досягнення.

Статут політичної партії має містити такі відомості:

1)     назву політичної партії;

2)  перелік статутних органів політичної партії, порядок їх утворення,
їхні повноваження і термін цих повноважень;

3)  порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення
членства в ній;

4)  права та обов'язки членів політичної партії, підстави припинення
чи зупинення членства в політичній партії;

5)  порядок створення, загальну структуру та повноваження обласних,
міських, районних організацій політичної партії та її первинних осеред­
ків;

6)  порядок внесення змін та доповнень до статуту і програми полі­
тичної партії;

7)      порядок скликання та проведення партійних з'їздів, конференцій,
зборів та інших представницьких органів політичної партії;

8)  джерела матеріальних, у тому числі фінансових, надходжень та по­
рядок здійснення витрат політичної партії;

9)  порядок ліквідації (саморозпуску), реорганізації політичної партії,
використання її коштів та іншого майна, що залишилися після її ліквіда­
ції (саморозпуску).

Назва політичної партії та її символіка мають не збігатися з назвою чи символікою іншої (зареєстрованої) політичної партії. Забороняється буквальне відтворення у символіці політичної партії державних символів України, використання символів іноземних держав.

До символіки належать: а) партійний гімн; б) прапор; в) розпізна­вальний знак; г) девіз. Символіка політичної партії підлягає державній реєстрації Міністерством юстиції України.

Рішення про створення політичної партії приймається на її установ­чому з'їзді (конференції, зборах). Це рішення має бути підтримано під­писами не менше десяти тисяч громадян України, які відповідно до Кон­ституції України мають право голосу на виборах, зібраними не менш як у двох третинах районів не менш як двох третин областей України, міст Києва і Севастополя та не менш як у двох третинах районів Автономної Республіки Крим. На установчому з'їзді (конференції, зборах) політичної партії затверджуються статут і програма політичної партії, обираються її керівні та контрольно-ревізійні органи.

Діяльність політичної партії може здійснюватися лише після її реєст­рації. Реєстрацію політичних партій здійснює Міністерство юстиції Ук­раїни. Для реєстрації політичної партії до Міністерства юстиції України разом з заявою подаються:

1)      статут і програма політичної партії;

2)  протокол установчого з'їзду (конференції, зборів) політичної пар­
тії із зазначенням дати і місця його проведення, кількості учасників, які
проголосували за створення політичної партії;

3)  підписи громадян України, зібрані відповідно до вимог цього За­
кону на підтримку рішення про створення політичної партії та засвідчені
особами, які збирали підписи;

4)  відомості про склад керівних органів політичної партії;

5)  платіжний документ, що посвідчує внесення реєстраційного збору;

6)  назва та адреса банківської установи, в якій політична партія від­
криватиме рахунки.

Реєстрація обласних, міських і районних організацій або інших структурних утворень, передбачених статутом партії, здійснюється відпо­відними органами юстиції Міністерства юстиції України, якщо інший по­рядок не передбачений законом, лише після реєстрації політичної партії Міністерством юстиції України. Після реєстрації обласних, міських та районних організацій політичних партій вони можуть набувати статусу юридичної особи, якщо це передбачено статутом партії.

Міністерство юстиції України, його відповідні органи після реєстра­ції видають політичній партії, обласній, міській, районній організації пар­тії або іншим структурним утворенням, передбаченим статутом партії, реєстраційне свідоцтво встановленого Кабінетом Міністрів України зразка.

Політична партія щорічно інформує Міністерство юстиції України про обласні, міські, районні організації партії або інші структурні утво­рення, передбачені статутом партії, а також про зміни назви, програми, статуту, керівних органів партії, їх адреси та місцезнаходження у тижне­вий строк після прийняття рішень з цих питань.

Відповідно до чинного законодавства, політичні партії мають право:

1)      вільно проводити свою діяльність у межах, передбачених законо­
давством;

2)      брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради
України, до інших органів державної влади, органів місцевого самовря­
дування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними за­
конами України;

3)  використовувати державні засоби масової інформації, а також за­
сновувати власні засоби масової інформації, як передбачено відповідни­
ми законами України;

4)  підтримувати міжнародні зв'язки з політичними партіями, громад­
ськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими ор­
ганізаціями, засновувати міжнародні спілки з додержанням вимог чинно­
го законодавства;

5)  ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жі­
ночі та інші об'єднання громадян, подавати допомогу у їх створенні.

Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, у тому числі: а) можливість викладати публічно і обстоювати свою пози­цію з питань державного і суспільного життя; б) брати участь в обгово­ренні та оприлюднювати і обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні засоби масової інформації у встановленому порядку; в) вносити до органів дер­жавної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які обов'язкові для розгляду відповідними органами у встановленому по­рядку.

Держава гарантує політичним партіям право на кошти та інше майно для здійснення своїх статутних завдань. Вони також мають право на власне рухоме та нерухоме майно, кошти, обладнання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забороняється законами України. Політичні пар­тії можуть орендувати необхідне рухоме та нерухоме майно.

Чинне законодавство встановлює обмеження у фінансуванні політич­них партій, їх фінансування не допускається:

1)     органами державної влади та органами місцевого самоврядування,
крім випадків, зазначених законом;

2)  державними та комунальними підприємствами, установами і орга­
нізаціями, а також підприємствами, установами і організаціями, у майні
яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю,
або які належать нерезидентам;

3)  іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, уста­
новами, організаціями;

4)  благодійними та релігійними об'єднаннями та організаціями;

5)  анонімними особами або під псевдонімом;

6)  політичними партіями, що не входять до виборчого блоку політич­
них партій.

Державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють:

1)      Міністерство юстиції України — за додержанням політичною партією
вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії;

2)      Центральна виборча комісія та окружні виборчі комісії — за додер­
жанням політичною партією порядку участі політичних партій у вибор­
чому процесі.

У разі порушення політичними партіями Конституції України та ін­ших законів України до них можуть бути вжиті такі заходи:

1)      попередження про недопущення незаконної діяльності;

2)  заборона політичної партії.

Попередження про недопущення незаконної діяльності застосовуєть­ся у разі публічного оголошення керівними органами політичної партії наміру вчинення політичною партією дій, за які законами України перед­бачена юридична відповідальність. Формою попередження є припис. Приписи про недопущення протиправних вчинків видають органи, до ві­дання яких належить контроль за діяльністю політичних партій.

Заборона політичної партії є одним із шляхів припинення діяльності партії. Вона здійснюється в судовому порядку у разі порушення вимог, встановлених Конституцією України та іншими законами України, щодо її створення і діяльності. Юридичною основою розгляду такої справи у суді є подання Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора України.

Заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення ді­яльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії.

Крім заборони, політичні партії припиняють свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або анулювання реєстраційно­го свідоцтва в порядку, встановленому законами України.

Рішення про реорганізацію чи саморозпуск приймається з'їздом (конференцією) політичної партії відповідно до статуту політичної пар­тії. Водночас з прийняттям такого рішення з'їзд (конференція) політич­ної партії приймає рішення щодо використання майна та коштів політич­ної партії на статутні чи благодійні цілі.

Анулювання реєстраційного свідоцтва здійснюється: а) у разі невико­нання вимоги щодо утворення протягом шести місяців з дня реєстрації партії своїх обласних, міських, районних організацій у більшості облас­тей України, містах Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим; б) виявлення протягом трьох років з дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію документах; в) невисування політичною партією своїх кандидатів на вибори Прези­дента України та вибори народних депутатів України протягом десяти років. У зазначених випадках орган, який зареєстрував політичну партію, має звернутися до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва. Інші підстави для анулювання реєстраційного свідоцтва не допускаються.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та га­рантії діяльності професійних спілок визначаються Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р.

Професійна спілка (профспілка) — добровільна неприбуткова громад­ська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Вони створюються на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу з метою представництва, здійснення та захисту трудових, соці­ально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності, а інформа­ція щодо їх статутних і програмних документів є загальнодоступною.

Належність або неналежність громадян до профспілок не тягне за со­бою будь-яких обмежень трудових, соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, гарантованих чинним законовавством України.

Членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприєм­стві, в установі або організації незалежно від форм власності та видів гос­подарювання; у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, особи, які навчаються в навчальному закладі. Громадяни України вільно обирають профспілку, до якої вони бажають вступити. Іноземні громадяни та особи без громадян­ства не можуть створювати профспілки, але можуть вступати до проф­спілок, якщо це передбачено їх статутами. Підставою для вступу до профспілки є заява громадянина. Ніхто не може бути примушений всту­пати або не вступати до профспілки.

Статутом (положенням) профспілки може бути передбачено членст­во у профспілці осіб, зайнятих творчою діяльністю, членів селянських (фермерських) господарств, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, а також осіб, які навчаються у професійно-технічних або ви­щих навчальних закладах, осіб, які звільнилися з роботи чи служби у зв'язку з виходом на пенсію або які тимчасово не працюють.

Профспілки можуть мати статус місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських.

Статус місцевих мають профспілки, що діють на підприємствах, в установах або організаціях однієї адміністративно-територіальної одини­ці (міста, району, села).

Статус обласних мають профспілки, організаційні ланки яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя; в більшості адміністративно-територіальних оди­ниць однієї області, міст Києва та Севастополя, де розташовані підпри­ємства, установи або організації певної галузі; об'єднують у профспілці членів профспілки, які працюють за даною професією чи фахом в облас­ті, містах Києві та Севастополі.

Статус регіональних мають профспілки, організаційні ланки яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць двох або більше об­ластей.

Статус всеукраїнських профспілок визначається за однією з таких ознак:

1)       наявність організаційних ланок профспілки в більшості адмініст­
ративно-територіальних одиниць України;

2)   наявність організаційних ланок профспілки в більшості тих адмі­
ністративно-територіальних одиниць України, де розташовані підприєм­
ства, установи або організації певної галузі, та які об'єднують членів
профспілок цієї галузі або членів профспілки певного фаху, професії;

3)   об'єднання у профспілці членів профспілки, які працюють за да­
ною професією чи фахом в Україні.

Професійні спілки, їх об'єднання у своїй діяльності незалежні від ор­ганів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодав­ців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні. Вони самостійно організовують свою діяльність, прово­дять збори, конференції, з'їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству.

Держава визнає профспілки повноважними представниками праців­ників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтере­сів, співпрацює з профспілками в їх реалізації, сприяє профспілкам у встановленні ділових партнерських взаємовідносин з роботодавцями та їх об'єднаннями. Вона сприяє навчанню профспілкових кадрів, спільно з профспілками забезпечує підвищення рівня їх знань щодо правового та соціального захисту працівників.

Профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів, які приймаються з'їздами, конференціями, установчими або загальними збо­рами членів профспілки відповідного рівня і не повинні суперечити за­конодавству України.

Статут (положення) профспілки має містити:

1)      статус та повну назву профспілки, її скорочену назву (за наявно­
сті), місцезнаходження її керівних органів (юридичну адресу);

2)      мету та завдання профспілки;

3)  умови і порядок прийняття в члени профспілки та вибуття з неї;

4)  права, обов'язки членів профспілки, умови, порядок та підстави
виключення з членів профспілки;

5)      територіальну, галузеву або фахову сферу діяльності;

6)  організаційну структуру профспілки, повноваження її організацій­
них ланок та керівних органів профспілки,  порядок формування їх
складу;

7)  умови, терміни, порядок скликання з'їздів, конференцій чи загаль­
них зборів членів профспілки та порядок прийняття ними рішень;

8)  порядок і терміни звітності виборних органів профспілки перед
членами профспілки, контроль за діяльністю виборних органів проф­
спілки;

9)  джерела надходження (формування) коштів профспілки та напря­
ми їх використання;

10)     порядок здійснення господарської діяльності, необхідної для ви­
конання статутних завдань профспілки;

11)     порядок внесення змін до статуту профспілки;

12)     умови та порядок припинення діяльності профспілки і вирішен­
ня майнових питань.

У статуті профспілки можуть бути передбачені й інші положення, що стосуються особливостей створення та функціонування певної профспіл­ки, якщо це не суперечить чинному законодавству.

Профспілки, їх об'єднання можуть припинити свою діяльність шля­хом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску).

Рішення про реорганізацію чи ліквідацію (саморозпуск) приймається з'їздом (конференцією), загальними зборами відповідно до статуту (по­ложення) профспілки, об'єднання профспілок. Одночасно з прийняттям такого рішення з'їзд (конференція), загальні збори приймають рішення про використання майна та коштів профспілок, їх об'єднань, що залишилися після проведення всіх необхідних розрахунків, на статутні чи бла­годійні цілі.

Діяльність профспілок, їх об'єднань, яка порушує Конституцію та за­кони України, може бути заборонена за рішенням суду. Не допускається примусовий розпуск, припинення, а також заборона діяльності профспі­лок, їх об'єднань за рішенням будь-яких інших органів.

Профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист тру­дових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в ор­ганах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відноси­нах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян. У питан­нях колективних інтересів працівників профспілки їх об'єднання здій­снюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках. У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у поряд­ку, передбаченому законодавством та їх статутами.

Профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захис­том своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради Ук­раїни з прав людини, а також міжнародних судових установ. Представ­ництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавця­ми, органами державної влади та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства.

Профспілки, їх об'єднання ведуть колективні переговори, здійснюють укладання колективних договорів, генеральної, галузевих, регіональних, міжгалузевих угод від імені працівників у порядку, встановленому зако­нодавством.

Роботодавці, їх об'єднання, органи виконавчої влади, органи місцево­го самоврядування зобов'язані брати участь у колективних переговорах щодо укладання колективних договорів і угод.

Профспілки, їх об'єднання здійснюють контроль за виконанням ко­лективних договорів, угод. У разі порушення роботодавцями, їх об'єднан­нями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування умов колективного договору, угоди профспілки їх об'єднання мають пра­во направляти їм подання про усунення цих порушень, яке розглядаєть­ся у тижневий термін. У разі відмови усунути ці порушення або недосяг-нення згоди у зазначений термін профспілки мають право оскаржити не­правомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду.

Профспілки, їх об'єднання захищають право громадян на працю, бе­руть участь у розробленні та здійсненні державної політики у галузі тру­дових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту. Про­екти законів, які стосуються соціально-економічних відносин, подаються відповідними органами виконавчої влади з урахуванням пропозицій все­українських профспілок, їх об'єднань.

Профспілки, їх об'єднання мають право вносити пропозиції суб'єк­там права законодавчої ініціативи і відповідним органам державної влади про прийняття або внесення змін до законів та інших нормативно-право­вих актів, що стосуються соціально-трудової сфери. Вони мають право брати участь у розгляді органами виконавчої влади та органами місцево­го самоврядування, а також роботодавцями, їх об'єднаннями, іншими об'­єднаннями громадян своїх пропозицій.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, до­плат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і га­рантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному дого­ворі з додержанням норм і гарантій, передбачених законодавством, гене­ральною та галузевими (регіональними) угодами. У разі якщо колектив­ний договір на підприємстві не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з профспілковим органом.

Профспілки здійснюють громадський контроль за виплатою заробіт­ної плати, додержанням законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров'ю працівників профспілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих міс­цях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємстві в цілому на час, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників.

Профспілки мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, бу­дуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим ак­там з питань охорони праці, брати участь у розслідуванні причин нещас­них випадків і профзахворювань на виробництві та давати свої висновки про них.

Для здійснення цих функцій профспілки, їх об'єднання можуть ство­рювати служби правової допомоги та відповідні інспекції, комісії, затвер­джувати положення про них. Уповноважені представники профспілок мають право вносити роботодавцям подання, які є обов'язковими для розгляду роботодавцями, та одержувати від них аргументовані відповіді.

За чинним законовавством профспілки, їх об'єднання беруть участь у розробленні державної політики зайнятості населення, державних та територіальних програм зайнятості, проводять спільні консультації з цих проблем з роботодавцями, їх об'єднаннями, а також з органами виконав­чої влади та органами місцевого самоврядування, пропонують заходи щодо соціального захисту членів профспілок, які вивільняються в ре­зультаті реорганізації або ліквідації підприємств, установ, організацій, здійснюють контроль за виконанням законодавства про зайнятість.

Ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або част­кове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисель­ності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюва­тися тільки після завчасного надання профспілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, про кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнення. Роботодавець не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню кількості працівників, яких воно стосується, до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.

Профспілки, їх об'єднання беруть участь у визначенні головних кри­теріїв життєвого рівня, прожиткового мінімуму, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, соціальних виплат, політики ціноутво­рення, розробці соціальних програм, спрямованих на створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини та соціальний за­хист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втра­ти годувальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках, пе­редбачених законом.

Профспілки, їх об'єднання управляють державним соціальним стра­хуванням, а із введенням в дію законів України з окремих видів держав­ного соціального страхування відповідно до Основ законодавства Украї­ни про загальнообов'язкове державне соціальне страхування як представ­ники застрахованих осіб за принципами соціального партнерства беруть участь в управлінні державним соціальним страхуванням.

Профспілки представляють права та інтереси працівників у відноси­нах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організа­ціями, а також у ході приватизації об'єктів державної та комунальної власності, беруть участь у роботі комісій з приватизації. Роботодавці зо­бов'язані брати участь у заходах профспілок щодо захисту трудових та соціально-економічних прав на їх запрошення.

Профспілки, їх об'єднання мають право на організацію та проведення страйків, зборів, мітингів, походів і демонстрацій на захист трудових і со­ціально-економічних прав та інтересів працівників відповідно до закону.

Для вирішення актуальних проблем профспілкового руху, підготов­ки, перепідготовки та підвищення кваліфікації профспілкових кадрів, з метою захисту прав та інтересів членів профспілок профспілки та їх об'­єднання мають право за рахунок власних коштів створювати навчальні, культурно-освітні заклади, дослідні, соціально-аналітичні установи, а та­кож правові, статистичні, соціологічні навчальні центри та центри неза­лежних експертиз.

З метою реалізації статутних завдань профспілки, їх об'єднання, які є юридичними особами, можуть здійснювати необхідну господарську та фінансову діяльність шляхом створення у встановленому законодавством порядку підприємств, установ або організацій із статусом юридич­ної особи, формувати відповідні фонди, кредитні спілки.

Фінансовий контроль за коштами профспілок органами виконавчої влади не здійснюється, за винятком контролю за коштами від підприєм­ницької діяльності.

Втручання у статутну діяльність профспілок, їх об'єднань органів державної влади, громадських організацій не допускається, крім випад­ків, передбачених законами України.

Позбавлення профспілок права власності, а також права володіння та користування майном, переданим їм у господарське відання, може мати місце лише за рішенням суду на підставах, визначених законами.

Важливими суб'єктами адміністративного права є органи самооргані­зації громадян. До них належать громадські селищні, сільські, вуличні, квартальні комітети, батьківські комітети в школах, різноманітні громад­ські ради при установах культури і охорони здоров'я (ради клубів, кіно­театрів, поліклінік тощо), ради громадськості мікрорайонів, ради громад­ських пунктів охорони порядку, товариські суди, народні дружини тощо. Усі вони є ланцюгами широкого і розгалуженого механізму місцевого са­моврядування.

Призначення цих органів полягає в активному сприянні роботі міс­цевих державних адміністрацій, місцевих рад, їх виконавчих комітетів з обслуговування населення, підтримання громадського порядку, здійснен­ня контролю.

В основі утворення та функціонування органів самоорганізації гро­мадян лежать демократичні принципи: законності, виборності, змінюва­ності, підзвітності зборам (зібранню) громадян, гласності, участі населен­ня в їх роботі.

Як суб'єкти адміністративного права вони керуються Конституцією України, законодавством України, положеннями про відповідні органи самоорганізації, рішеннями місцевих органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, рішеннями зборів (зібрань) громадян або їх представників.

Завдання цих формувань, їх компетенція, форми і методи діяльності детально регламентуються в положеннях про них.

Так, ради громадських пунктів охорони порядку відповідно до Поло­ження про ці формування, аналізують стан громадського порядку в мік­рорайоні; розробляють заходи щодо його підтримання, які здійснюються організаціями, що функціонують на даній території, розглядають на своїх засіданнях дії правопорушників, проводять правову пропаганду, вносять пропозиції до державних органів, сприяють органам внутрішніх справ у залученні жителів мікрорайону до охорони громадського порядку.