Якщо виконавча влада виявляється у державному управлінні, а дер­жавне управління реалізується через функціонування у кожній з його сфер спеціально з цією метою утворених державних органів, то діяль­ність кожного окремо взятого органу державного управління об'єктиву­ється, проявляється в реальних умовах і конкретних життєвих обстави­нах, у діях його повноважних представників — державних службовців.

Особи-службовці є кадровим складом (або особовим складом, чи персоналом) органів державного управління. Будучи співробітниками державного органу, вони фактично перебувають на службі у держави і виконують її завдання та функції. Саме вони є останньою ланкою дер­жавного управлінського механізму, через яку реалізується виконавча влада, втілюються в життя державні вимоги та управлінські рішення. Від того, як вони розуміють і виконують свою роботу, наскільки чітко і пра­вильно діють, залежить ефективність функціонування органу управління і всієї системи виконавчої влади.

Отже, держава набуває реальності та сили завдяки персоналу, кадро­вому складу своїх органів, а завдання і функції держави стають за умови практичної реалізації завданнями і функціями контингенту державних службовців. Інститут державної служби продовжує і завершує організа­ційне оформлення державного механізму, а найголовніше — робить цей ме­ханізм здатним практично вирішувати будь-які питання галузі держав­ного управління.

Організуючи й формуючи свою державну службу, держава насампе­ред використовує правовий інструментарій. За допомогою юридичних норм здійснюється як організація державної служби, так і регламентація практичної діяльності державних службовців щодо реалізації наданих їм повноважень. Це, зокрема, встановлення посадових найменувань, визна­чення повноважень відповідно до посади, вироблення правил вступу на державну службу, проходження служби та просування по ній, укладання документів і порядок роботи з ними, прийом громадян і розгляд їх звер­нень, вжиття заходів заохочення і відповідальності, припинення службо­вих відносин тощо.

Основним нормативним документом, що регламентує питання дер­жавної служби в Україні, є Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. У ст. 1 «Державна служба і державні службовці» цього Закону дано визначення, що державна служба — це професійна діяль­ність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави, за що їм виплачується заробітна плата із державного бюджету.

Закон визначив також поняття «посада» і «посадові особи».

Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладе­но встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організа­ційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Посади державних службовців класифікуються за категоріями та рангами. Основними критеріями класифікації посад державних службов­ців є: організаційно-правовий рівень органу, що приймає їх на роботу; об­сяг і характер компетенції на конкретній посаді; роль і місце посади в структурі державного органу.

Усього встановлено 7 категорій і 15 рангів. Кожній із 7 категорій від­повідає 3 ранги. Отже, державному службовцю присвоюється один із трьох рангів, що відповідає категорії, під яку підпадає та чи інша посада.

Ранг службовцю присвоюється відповідно до очолюваної посади, яку він займає, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи. Ранги, що відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України. Ранги, що відповідають посадам другої категорії, присвоюються Кабінетом Міністрів України. Ранги, які відповідають посадам третьої — сьомої категорій, присвоюються керівником державного органу, в системі якого працює державний службовець.

При прийнятті на державну службу службовцю присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад.

Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії поса­ди державний службовець має успішно відпрацювати на займаній посаді два роки. За виконання особливо відповідальних завдань державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково в межах від­повідної категорії посад.

За сумлінну працю державному службовцю при виході на пенсію мо­же бути присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії по­сад. Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за виро­ком суду. Якщо державний службовець перейшов на посаду нижчої ка­тегорії або залишив державну службу, на яку потім повернувся, за ним зберігається присвоєний ранг.

Народним депутатам України, які до обрання перебували на держав­ній службі, час виконання цих обов'язків зараховується до стажу держав­ної служби.

У трудовій книжці державного службовця робиться запис про при­своєння, зміну та позбавлення відповідного рангу.

Слід зазначити, що у світовій практиці інститут державної служби розвивається у двох напрямах. Перший з них умовно називають кар'єр­ним, другий — посадовим.

За кар'єрною системою чиновник вступає на державну службу на весь період своєї професійної діяльності. В процесі служби він послідов­но отримує посадове підвищення, тобто «робить» кар'єру, просувається службовими «сходами».

За посадової схеми він укладає контракт щодо виконання певних функцій на відповідній посаді в державному апараті протягом певного часу. В цьому разі просування по службі немає.

Кар'єрна державна служба характерна для континентальної системи права, посадова — для англосаксонської.

Еволюційний розвиток державного управління породив змішані сис­теми. Для них характерні ознаки як кар'єрної, так і посадової державної служби.

Державна служба в Україні є кар'єрною з окремими інститутами по­садової.

Вона грунтується на таких принципах: служіння народу України; де­мократизму і законності; гуманізму та соціальної справедливості; пріори­тету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, іні­ціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; додержання прав та за­конних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; до­держання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Право на державну службу мають тільки громадяни України неза­лежно від походження, соціального стану, матеріального становища, ра­сової та національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які здобули відповідну освіту і професій­ну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір.

При цьому вони наділяються спеціальним адміністративно-правовим статусом, який визначається Конституцією, Законом України «Про дер­жавну службу» та іншими законами України.

Згідно із Законом України «Про державну службу» державний служ­бовець має право: користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень; одержу­вати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з пи­тань, що належать до їх компетенції; на повагу особистої гідності, спра­ведливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досві­ду та стажу роботи; безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; на просування по службі з урахуванням ква­ліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'яз­ків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії; ви­магати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на дум­ку службовця, звинувачень або підозри; на здоров'я, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захищати свої законні права та інтере­си у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

Відповідно до прав державний службовець має обов'язки. Основні обов'язки державних службовців: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їхньої компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосе­реднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоря­джень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інфор­мації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків дер­жавної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх служ­бових обов'язків, ініціатива і творчість у роботі.

Державний службовець має діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, держав­ний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні — повідомити вищу за посадою особу.

Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у по­садових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками від­повідних державних органів у межах закону та їхньої компетенції.

Крім того, для державних службовців передбачені особливі умови декларування доходів. Так, особа, яка претендує на зайняття посади дер­жавного службовця третьої — сьомої категорій, подає за місцем майбут­ньої служби відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї. Особа, яка пре­тендує на зайняття посади державного службовця першої і другої катего­рій, також має подати відомості про належні їй та членам її сім'ї нерухо­ме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери. Зазначені ві­домості подаються державним службовцем щорічно. Порядок подання, зберігання і використання цих відомостей встановлюється Кабінетом Мі­ністрів України.

До правового статусу державного службовця органічно входять нор­ми, які встановлюють певні обмеження для службовця у зв'язку з дер­жавною службою. Передбачено два види обмежень.

По-перше, це обмеження, пов'язані з прийняттям на державну служ­бу. Відповідно до них не можуть бути обраними або призначеними на по­саду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановле­ному порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зай­няттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпо­рядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками.

Крім зазначених, законами України можуть бути встановлені й інші обмеження щодо прийняття на державну службу.

По-друге, обмеження, пов'язані з проходженням служби. До них на­лежать: обмеження загального порядку; заборона на здійснення дій, що є корупційними; спеціальні, з метою запобігання корупції, обмеження що­до державних службовців та інших осіб, уповноважених виконувати функції держави.

Обмеження загального порядку полягають у тому, що державні службовці не можуть брати участь у страйках та чинити інші дії, що пе­решкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

Корупційними (ст. 1 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р.) діяннями є:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функ­
цій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ,
послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання
предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істо­
тно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держа­
ви, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або
іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передба­
чених чинним законодавством.

У порядку спеціальних обмежень (ст. 5 Закону України «Про бо­ротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р.) державний службовець чи інша особа, уповноважена виконувати функції держави, не має права:

а)  сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і
юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а та­
кож в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою
незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших
переваг;

б)  займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через
посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах
державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на
умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а
також медичної практики);

в)  входити самостійно, через представника або підставних осіб до
складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-
фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок,
об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

Державний службовець, який є посадовою особою, не має також права:

а) сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та
юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-
банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це ма­
теріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

б) неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою пе­решкодити виконанню ними своїх повноважень;

в) бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяль­
ність якого він контролює;

г) надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під
час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

Особи, які претендують на зайняття посади в системі державної служби або на виконання інших функцій держави, попереджаються про встановлені щодо них обмеження. Інші обмеження, пов'язані з прохо­дженням державної служби окремими категоріями державних службов­ців, встановлюються виключно законодавчими актами України.

Державні службовці зобов'язані неухильно додержуватися усіх норм і правил, якими регламентується їх діяльність, їх порушення спричиняє притягнення службовця до відповідальності. Залежно від характеру і тяжкості вчиненого може наступати відповідальність цивільна, дисциплі­нарна, адміністративна, кримінальна.

Порівняно з іншими особами, державні службовці підлягають особ­ливій дисциплінарній відповідальності.

Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, переви­щення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з прохо­дженням державної служби, а також за вчинок, який ганьбить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України (ст. 147 «Догана і звільнення» КЗпП), можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: а) попередження про неповну службову відповідність; б) затримка до одно­го року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

За невиконання службових обов'язків державний службовець може бути усунутий від виконання посадових повноважень із збереженням за­робітної плати. Проте усунення припускається лише в тих випадках, ко­ли невиконання службових обов'язків призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, дер­жаві, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян.

Рішення про усунення державного службовця від виконання повно­важень за посадою приймається керівником державного органу, в якому він працює. Термін, на який державний службовець може бути усунутий від виконання посадових повноважень, не повинен перевищувати часу службового розслідування. Службове розслідування проводиться у строк До двох місяців у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Якщо правомірність рішення про усунення державного службовця від виконання повноважень за посадою не підтверджується результатами службового розслідування, це рішення скасовується.

Заключним етапом правового статусу державного службовця є при­пинення державно-службових відносин. Ці відносини можуть припиня­тися у випадках:

1.     Виникнення підстав, передбачених Кодексом законів про працю
України.

2.     Порушення умов реалізації права на державну службу (право на
державну службу мають громадяни України незалежно від походження,
соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі,
політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які здо­
були відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановле­
ному порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаче­
ною Кабінетом Міністрів України).

3.     Недодержання обмежень, пов'язаних із проходженням державної
служби.

4.     Досягнення державним службовцем граничного віку проходження
державної служби (граничний вік перебування на державній службі ста­
новить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок). У разі необхідності
керівник державного органу за погодженням з Начальником Головного
управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може про­
довжити термін перебування на державній службі, але не більш як на
п'ять років. У виняткових випадках після закінчення цього терміну дер­
жавні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на по­
садах радників або консультантів за рішенням керівника відповідного
державного органу.

5.     Відставки державних службовців (відставкою є припинення служ­
бовцем державної служби за його письмовою заявою), які обіймають по­
сади першої або другої категорії.

Підставами для відставки є:

•    принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової осо­
би, а також етичні перешкоди для перебування на державній службі;

•    примушування державного службовця до виконання рішення дер­
жавного органу чи посадової особи, що суперечить чинному законо­
давству, чим може заподіяти значної матеріальної або моральної
шкоди державі, підприємствам, установам, організаціям або об'єднан­
ням громадян, громадянину;

•    стан здоров'я, що перешкоджає виконанню службових повноважень
(за наявності медичного висновку).

Відставка або приймається, або державний орган чи посадова особа, які призначили державного службовця на цю посаду, мотивовано відмов­ляють. Рішення про прийняття відставки чи відмови в ній приймається у місячний термін. У разі відмови у відставці державний службовець може продовжувати виконувати службові обов'язки, але має право й на звільнення в порядку, передбаченому КЗпП України.

У разі відставки державного службовця, який не досяг пенсійного ві­ку, але має достатній для призначення пенсії стаж (для чоловіків — 25, для жінок — 20 років) і відпрацював на посадах першої чи другої катего­рії не менше п'яти років, йому виплачується щомісячно 85 відсотків його посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг та за вислугу років до досягнення пенсійного віку. При досягненні пенсійного віку державним службовцем, який перебуває у відставці, йому призначається пенсія дер­жавного службовця.

6.  Виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебу­
ванню державного службовця на державній службі: а) визнання у вста­
новленому порядку недієздатним; б) наявність судимості, що є несуміс­
ною із зайняттям посади; в) у разі прийняття на службу будуть безпосе­
редньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їхніми близькими роди­
чами чи свояками; г) інші випадки, передбачені законодавством України.

7.  Відмови державного службовця від прийняття або порушення
Присяги, передбаченої ст. 17 Закону України «Про державну службу».

8. Неподання або подання державним службовцем неправдивих відо­
мостей щодо його доходів.

Зміна керівників або складу державних органів не може бути підста­вою для припинення державним службовцем державної служби на зай­маній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім державних службовців патронатної служби.

За державними службовцями, які займали посади першої категорії не менше трьох років і звільнені у зв'язку зі зміною складу органу, де вони працювали, або закінченням терміну повноважень цього органу, зберіга­ється середньомісячний заробіток на період працевлаштування, але не більше одного року.