§ 2. Організаційна будова та функції Верховної Ради України

Верховна Рада України є однопалатним парламентом, що склада­ється з 450 народних депутатів. Згідно зі ст. 82 Конституції України вона є повноважною за умови обрання не менш як 2/3 від її конститу­ційного складу. Основними структурними елементами Українського парламенту є:

1. Керівництво Верховної Ради України (Голова Верховної Ради України, його Перший заступник і заступник) — посадові особи, що організовують роботу парламенту, координують роботу його структур­них підрозділів, здійснюють представницькі функції.

2. Депутатські об’єднання — фракції, що формуються на партійній основі народними депутатами, обраними за списком політичних партій (виборчих блоків політичних партій), які за результатами виборів отримали депутатські мандати. За результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій у Верховні Раді формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу українського парламенту.

Позафракційні народні депутати можуть об’єднуватися у депутат­ську групу народних депутатів. Народний депутат може входити до складу лише однієї депутатської групи. Голова Верховної Ради Украї­ни, Перший заступник та заступник Голови Верховної Ради України не входять до складу депутатської групи.

1. Погоджувальна рада депутатських фракцій (депутатських груп) — консультативно-дорадчий орган парламенту, що створюється для попередньої підготовки і розгляду організаційних питань роботи Верховної Ради України.

2. Комітети Верховної Ради України — виборні, колегіальні, по­стійно діючі органи парламенту, які утворюються з числа народних депутатів для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень парламенту, виконання контрольних функцій.

3. Тимчасові (спеціальні та слідчі) комісії Верховної Ради Украї­ни — допоміжні органи парламенту, що складаються з народних депу­татів і створюються «ad hoc», з конкретного питання, на визначений строк. При цьому тимчасові спеціальні комісії можуть утворюватися як для підготовки і попереднього розгляду відповідних питань, так і для підготовки й доопрацювання проектів актів Верховної Ради Укра­їни. Тимчасові слідчі комісії формуються для проведення розслідуван­ня з питань, що становлять суспільний інтерес.

4. Апарат Верховної Ради України — орган, що складається з державних службовців (посадових і службових осіб) та технічного персоналу і здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, кадрове, фінансово-господарське, соціально-побутове, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності парламенту, народних депутатів України.

Крім того, до парламенту функціонально примикає Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Інститут законодавства і Пар­ламентське видавництво взаємодіють з Верховною Радою на госпроз­рахункових засадах.

Верховна Рада України у властивих їй формах бере участь у здій­сненні багатьох функцій держави, як об’ єктних, зумовлених змістом діяльності держави, так і інших, зокрема інструментальних (техноло­гічних). Головними функціями Верховної Ради України є: представ­ницька, законодавча, установча, функція парламентського контролю. Вони є традиційними для сучасної практики парламентаризму^[2]. До функцій парламенту часто зараховують також соціально-економічну, фінансово-бюджетну, зовнішньополітичну, однак для Верховної Ради України вони є похідними від головних.

Представницька функція Верховної Ради України чітко сформу­льована в Декларації про державний суверенітет України, де проголо­шується, що тільки вона може виступати від імені всього Українсько­го народу. У чинній Конституції представницька функція парламенту закріплена опосередковано: шляхом декларування, що Основний Закон прийнятий Верховною Радою України від імені Українського народу (Преамбула), а також через вказівку на представницький характер мандату народних депутатів України.

Пріоритетною функцією Верховної Ради України є законодавча, яка полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх та­кими, що втратили юридичну силу, скасуванні або призупиненні їх дії. Складовою частиною цієї функції є законопроектна робота, а також проведення відповідних наукових досліджень, зокрема, з проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи законо­проектів тощо.

Іншою, не менш важливою функцією Верховної Ради України є установча. Значне місце в діяльності парламенту займає участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, а також формування власних, парламентських структур; призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб інших органів державної влади та державних організацій, спри­яння формуванню органів місцевого самоврядування; вирішення пи­тань, що стосуються територіального устрою, затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів Укра­їни військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України тощо.

Істотне місце в діяльності Верховної Ради України посідає парла­ментський контроль^[3], основними напрямами якого є: контроль за ді­яльністю Кабінету Міністрів України; парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина та їх захист; бюджетно-фінансовий контроль; парламентський контроль за діяльністю СБУ та органів прокуратури; здійснення парламентсько­го контролю з окремих питань безпосередньо або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії.

Про нарощування уваги парламенту до контрольної функції гово­рить рівень організації та проведення години уряду, парламентських слухань з найактуальніших питань соціально-економічного розвитку держави й захисту конституційних прав і свобод громадян. Поряд із зазначеними функціями, Верховна Рада України, як і парламенти ба­гатьох країн, здійснює об’єктні функції, тобто ті, що опосередковують зміст діяльності держави в цілому. Зокрема, вона здійснює серед вну­трішніх функцій: політичну, економічну, фінансово-бюджетну, соці­альну, культурну та екологічну функції, а серед зовнішніх — оборонну, зовнішньополітичну, зовнішньоекономічну тощо.

Про політичну функцію парламенту свідчать, зокрема, такі його конституційні повноваження:

1) визначення засад внутрішньої і зо­внішньої політики заслуховування щорічних та позачергових по­слань Президента про внутрішнє й зовнішнє становище України;

2)   розгляд і прийняття рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів тощо.

Про наявність у Верховної Ради економічної, соціальної, культурної та інших відповідних внутрішніх функцій свідчать такі повноваження:

1)   затвердження загальнодержавних програм економічного, науково- технічного, соціального, національно-культурного розвитку і довкілля;

2)   затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності;

3) прийняття відповідних законів, зокрема, про правовий режим власності; правові засади й гарантії підприємни­цтва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; з основ соціального захисту, про форми й види пенсійного забезпечен­ня; засади регулювання праці й зайнятості, шлюбу, сім’ї, виховання, освіти, культури і охорони здоров’я, екологічної безпеки.

Верховна Рада України здійснює й бюджетно-фінансову функцію, яка полягає у затвердженні законом Державного бюджету, внесенні до нього змін, здійсненні контролю за його виконанням та прийнятті рі­шення щодо звіту про його виконання, встановленні грошової одини­ці України.

Про зовнішні функції свідчать такі повноваження, як законодавче визначення засад зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; надання згоди на обов’ язковість міжнародних договорів України та їх денонсацію; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів Збройних Сил інших держав на територію України тощо.