§ 7. Злочини проти свободи совісті

Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків (ст. 178 КК). Право кожного на свободу совісті та віросповідання за­кріплене в ст. 35 Конституції України та в Законі України «Про свобо­ду совісті та релігійні організації»^[36].

Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують свободу совісті і віросповідання. Додатковим обо­в’язковим об’єктом виступають відносини власності.

Предметом злочину є різні релігійні споруди чи культові будинки: церкви, мечеті, синагоги, каплиці, монастирі, молельні будинки, інші приміщення, в яких можуть проходити церковні служби.

Об’єктивна сторона цього злочину проявляється в пошкодженні чи зруйнуванні релігійної споруди або культового будинку. Під по­шкодженням слід розуміти приведення будинку або споруди в частко­ву непридатність, тобто якщо зберігається можливість її відновлення. Зруйнування передбачає приведення споруди або будинку до повної непридатності, внаслідок чого вони або перестають існувати, або пов­ністю втрачають можливість бути відновленими. Способи зруйнуван­ня або знищення можуть бути різними (механічними, фізичними, хі­мічними тощо) і на кваліфікацію злочину не впливають. Якщо пошко­дження або зруйнування релігійної споруди, культового будинку вчи­нено шляхом підпалу, іншим загальнонебезпечним способом, або спричинило загибель людей, або інші тяжкі наслідки, кваліфікація таких дій настає за сукупністю злочинів: за ст. 178 і ч. 2 ст. 194 КК. Даний злочин має матеріальний склад. Він вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків: спричинення шкоди релігійній споруді або культовому будинку.

Суб’єктивна сторона злочину — умисел. Винний усвідомлює, що пошкоджує або руйнує релігійну споруду або культовий будинок, пе­редбачає настання шкоди від своїх дій і бажає або свідомо припускає настання наслідків такого роду. У разі використання для пошкодження або зруйнування релігійних будинків загальнонебезпечного способу винне ставлення до наслідків у вигляді загибелі людей, а також тяжких наслідків має місце тільки у формі необережності. За наявності в та­кому випадку умислу на позбавлення життя однієї (кількох) особи винний відповідає за ст. 178 і ч. 2 ст. 194 КК та за відповідними пунк­тами ст. 115 КК. Пошкодження або зруйнування релігійних споруд чи культових будинків з хуліганських мотивів має кваліфікуватися за сукупністю злочинів за статтями 178 і 296 КК.

Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16 років.

Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь (ст. 179 КК). Безпосереднім об’єктом цього злочину є сус­пільні відносини, що забезпечують свободу віросповідання і повагу почуттів віруючих.

Предмет злочину — релігійні святині. Релігійними святинями є проголошені кожною релігією священні символи: Біблія, ікони, хра­ми, поховання, місця паломництва, святі джерела тощо.

Об’єктивна сторона злочину виражається в утримуванні, осквер­ненні або знищенні релігійних святинь. Утримування передбачає само­вільні дії винного щодо привласнення релігійних святинь усупереч волі власника. Осквернення — це наруга над релігійною святинею, різні цинічні дії, що зачіпають релігійні почуття віруючих, тощо. Знищен­ня — це приведення до повної непридатності релігійної святині шляхом механічного, фізичного, хімічного або біологічного впливу, результатом якого є приведення її до повної непридатності із втратою можливості відновлення.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї з указа­них дій.

Суб ’єктивна сторона злочину — прямий умисел. Якщо вказані дії вчинені з хуліганських мотивів, то потрібна додаткова кваліфікація за ст. 296 КК.

Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16 років.

Перешкоджання здійсненню релігійного обряду (ст. 180 КК). У статті 35 Конституції України вказано, що кожен має право на сво­боду світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідува­ти будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправ­ляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Стаття 180 КК є однією з гарантій реаліза­ції цього положення Конституції.

Безпосереднім об’єктом даного злочину є суспільні відносини, що забезпечують свободу світогляду і віросповідання та право на безпере­шкодне здійснення релігійного обряду.

Об’єктивна сторона злочину характеризується дією або бездіяль­ністю, що полягає в незаконному перешкоджанні здійсненню релігій­ного обряду. Під здійсненням релігійного обряду слід розуміти одно­особове чи колективне відправлення релігійного культу чи ритуально­го обряду.

Перешкоджання може виражатися в незаконному закритті примі­щень для відправлення релігійних обрядів, зриві обрядів вінчання, відспівування, розгоні віруючих під час моління. При цьому злочинним є перешкоджання тільки таким релігійним обрядам, які здійснюються в рамках закону, не порушують громадський порядок і не супроводжу­ються посяганням на права громадян (порядок проведення релігійних обрядів і церемоній передбачений ст. 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»). Злочин вважається закінченим з мо­менту незаконного перешкоджання здійсненню релігійного обряду.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16 років.

У частині 2 ст. 180 КК передбачена відповідальність за примушу­вання священнослужителя шляхом фізичного або психічного насиль­ства до проведення релігійного обряду. Під примушуванням слід ро­зуміти протиправний насильницький вплив на священнослужителя з метою примусити його виконати релігійний обряд. Насильство при цьому може бути психічним або фізичним. Психічне насильство по­лягає в застосуванні до потерпілого погроз, шантажу, іншого проти­правного впливу на його психіку. Фізичне насильство може виражати­ся у будь-якому посяганні на тілесну сферу потерпілого: незаконному позбавленні волі, зв’язуванні, заподіянні фізичного болю, ударів, по­боїв. Якщо результатом фізичного насильства було спричинення тілес­них ушкоджень, то кваліфікація цього злочину настає за сукупністю злочинів за ст. 180 і статтями 121, або 122, або 125 КК.

Посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів (ст. 181 КК). Основним безпосереднім об ’єктом цього злочину виступають суспіль­ні відносини, що регулюють порядок відправлення релігійних обрядів, а також свободу віросповідання і право громадян на релігійні об’єднання. Додатковим обов’язковим об’єктом можуть бути відноси­ни, що забезпечують охорону здоров’ я або інших законних інтересів громадян.

Об ’єктивна сторона злочину проявляється у вчиненні активних дій з організації або керівництва групою, діяльність якої здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання ре­лігійних обрядів і поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю людей або статевою розпустою.

Під організацією такої групи слід розуміти будь-яку діяльність, спрямовану на створення групи, вербування її членів, підготовку ста­тутних документів, пошук джерел фінансування, тобто будь-які дії, результатом яких є створення групи. Керівництво групою означає управління її діяльністю і може виражатися в організації молитов, від­правленні обрядів, культів, заходах з підтримки дисципліни, керівни­цтві здійсненням бузувірських обрядів, накладенні стягнень (епітимій) тощо. Діяльність такої групи має бути пов’язана із заподіянням шкоди здоров’ю людей (наприклад, знівечення, покалічення, розлад психіки в результаті молитов), а також статевою розпустою. При цьому засто­сування в процесі діяльності групи окремих видів насильства, пока­рання за які як за самостійні злочини перевищує покарання за ч. 1 ст. 181 КК, вимагає додаткової кваліфікації за відповідними статтями КК про відповідальність за злочини проти особи. Позбавлення життя потерпілого в процесі діяльності вказаної релігійної групи або дове­дення до самогубства також передбачає відповідальність за сукупніс­тю злочинів.

Злочин вважається закінченим з моменту створення групи або вчинення дій з керівництва нею.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Винна особа усвідомлює, що організовує (чи керує) групу, яка діє під при­водом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів і бажає так діяти. Цей злочин може вчинюватися не тільки з релігійних, але й з інших мотивів: корисливості, владолюбства, сек­суальних мотивів.

Суб’єкт злочину — спеціальний: організатор або керівник релігій­ної групи.

У частині 2 ст. 181 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, поєднані із втягуванням у діяльність групи неповнолітніх. У цих ви­падках додатковим обов’ язковим об’ єктом злочину виступає нормаль­ний психічний розвиток неповнолітніх, їх здоров’я і статева недотор­каність. Залучення неповнолітнього до діяльності групи передбачає будь-які форми впливу дорослої особи на неповнолітнього з метою спонукати (примусити) останнього брати участь у діяльності релігійної групи. Способи залучення можуть бути різні: лестощі, умовляння, об­ман, шантаж, побої, розпалювання релігійного фанатизму тощо.

Злочин є закінченим з моменту втягнення неповнолітнього до ді­яльності релігійної групи за допомогою будь-якої з перерахованих дій.

Контрольні запитання

1. У чому виявляються виборчі права громадян?

2.  Що є предметом злочинів проти виборчих прав громадян?

3.  Що таке референдум?

4.  Що означає таємниця голосування?

5.  У чому може виражатися з об’ єктивної сторони перешкоджан­ня законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій за ст. 170 КК?

6. Яке порушення законодавства про працю визнається грубим за ст. 172 КК?

7. Яким способом може бути вчинений злочин, передбачений ст. 173 КК?

8. Визначте форми діяння, передбаченого ч. 1 ст. 176 КК.

9. З якою формою вини можуть бути вчинені злочини, перед­бачені у статтях 176 та 177 КК?

10. Які ознаки об’ єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 162 КК?

11. Що таке конфіденційна інформація як предмет злочину, передбаченого ст. 182 КК?

12. Що розуміють під злісним ухиленням від сплати встановле­них рішенням суду аліментів на утримання дітей за ст. 164 КК?

13. Визначте момент закінчення злочину, передбаченого ст. 166 КК. Яким за конструкцією — формальним чи матеріаль­ним — є цей злочин?

14. Визначте ознаки суб’єкта злочину, передбаченого ч. 2 ст. 168 КК. Чому цей суб’єкт є спеціальним?

15. Які злочини посягають на свободу совісті? Визначте їх без­посередні об’ єкти.

16. Що є предметом злочинів, передбачених статтями 178 та 179 КК?

^[1] Офіц. вісн. України. - 2004. - № 14. - Ст. 259.

^[2] Там само. - 2005. - № 33. - Ст. 1983.

^[3] Відом. Верхов. Ради України. - 2001. - № 51-52. - Ст. 265.

^[4] Там само. - 2007. - № 20. - Ст. 282.

^[5] Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 36. - Ст. 448.

^[6] Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 34. - Ст. 504.

^[7] Там само. - 1999. - № 45. - Ст. 397.

^[8] Там само. - 2001. - № 23. - Ст. 118.

^[9] Офіц. вісн. України. - 2000. - № 43. - Ст. 1857.

^[10] Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

^[11] Відом. Верхов. Ради УРСР. - 1991. - № 14. - Ст. 170.

^[12] Відом. Верхов. Ради України. - 1997. - № 2. - Ст. 4.

^[13] Там само. - 2001. - № 30. - Ст. 142.

^[14] Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 34. - Ст. 227.

^[15] Офіц. вісн. України. - 1998. - № 32. - Ст. 1209.

^[16] Див.: ст. 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 6 жовт. 2005 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2006. - № 2-3. - Ст. 36.

^[17] Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 34. - Ст. 227.

^[18] Див.: ст. 24 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 берез. 1998 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 34. - Ст. 227.

^[19] Відом. Верхов. Ради України. - 2001. - № 43. - Ст. 214.

^[20] Офіц. вісн. України. - 2003. - № 33. - Ст. 1776.

^[21] Відом. Верхов. Ради України. - 1995. - № 21. - Ст. 155.

^[22] Там само. - 1994. - № 13. - Ст. 70.

^[23] Там само. - 1999. - № 32. - Ст. 265.

^[24] Див. статті 435, 450 Цивільного кодексу України.

^[25] Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» плагіатом є оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору.

^[26] Юрид. вісн. України. - 2002. - № 10.

^[27] Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - № 7. - Ст. 34.

^[28] Там само. - 1998. - № 8. - Ст. 28.

^[29] Там само. - 2000. - № 37. - Ст. 307.

^[30] Там само. - 2002. - № 23. - Ст. 163.

^[31] Див. статті 463, 473, 483, 486 ЦК України.

^[32] Законом України від 05.11.2009 р. № 1707-VI в ст. 161 КК внесені зміни (див.: Голос України. - 2009. - 8 груд. (№ 232)).

^[33] Відом. Верхов. Ради України. - 1996. - № 21. - Ст. 84.

^[34] Закони України. - 1998. - Т. 14. - С. 10.

^[35] ЗП України. - 2003. - № 14. - Ст. 394.

^[36] Відом. Верхов. Ради УРСР. - 1991. - № 25. - Ст. 283.