§ 6. Злочини проти сім’ї

Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК). Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він грубо порушує обов’язки, які покладаються на батьків Конституцією Украї­ни та сімейним законодавством, і посягає на нормальний розвиток і здоров’ я дітей.

Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують захист майнових інтересів неповнолітніх або непраце­здатних дітей, які потребують допомоги. Обов’язок батьків утримува­ти своїх дітей до їх повноліття закріплений у ст. 51 Конституції Укра­їни, а також у Сімейному кодексі України. Потерпілими від цього злочину є неповнолітні та непрацездатні діти.

З об ’єктивної сторони цей злочин виражається в бездіяльності, а саме: а) у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів); б) у злісному ухиленні батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебува­ють на їх утриманні.

Під ухиленням від сплати аліментів або ухиленням від утримання дітей слід розуміти не тільки пряму відмову від сплати присуджених судом аліментів на дітей, а й приховання винним свого дійсного за­робітку, зміни роботи або місця проживання з метою уникнути утри­мань за виконавчим листом, а також інші дії, що свідчать про ухилен­ня від сплати за рішенням суду коштів на утримання дітей або про ухилення від утримання непрацездатних або неповнолітніх дітей. Необхідною умовою притягнення до кримінальної відповідальності за злісну несплату аліментів є наявність рішення суду, що набрало чин­ності і зобов’язує особу сплачувати аліменти на утримання дітей як неповнолітніх, так і непрацездатних повнолітніх.

Злісне ухилення, про яке йдеться в ч. 1 ст. 164 КК, — це тривале, систематичне і наполегливе ухилення від виконання цього обов’язку, як-от: приховання свого місця проживання, місця роботи, повтор­не ухилення від сплати аліментів, незважаючи на відповідні попере­дження, тощо. Злочин вважається закінченим з моменту злісного ухи­лення від сплати аліментів, встановлених рішенням суду.

Злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх (тобто тих, які не досягли 18 років) або непрацездатних (інвалідів І і ІІ груп, а та­кож тимчасово непрацездатних) дітей, які перебувають на їх утриман­ні, має місце у випадках, коли дітям не надаються необхідні для їхньо­го існування кошти, їжа, одяг, житло або необхідний догляд у разі хвороби тощо. Потерпілі повинні перебувати на утриманні винного, при цьому для кримінальної відповідальності, на відміну від злісного ухилення від сплати аліментів, не потрібно, щоб у справі попередньо було винесене судове рішення.

Суб’єктивна сторона цього злочину передбачає прямий умисел і, як правило, має корисливі мотиви.

Суб’єкт злочину спеціальний, тобто особа, записана як матір або батько у свідоцтві про народження дитини, або особи, прирівняні до статусу батьків: усиновлювачі (опікуни), вітчим, мачуха, особа, яка взяла дітей на постійне виховання або на утримання за умови, що обов’язок сплати аліментів покладений на цих осіб рішенням суду.

За злісне ухилення від утримання дітей, які перебувають на утри­манні, навіть за відсутності рішення суду, відповідальність за ст. 164 КК можуть нести батьки, тобто особи, які записані матір’ю або батьком дитини у свідоцтві про народження, у тому числі особи, батьківство яких встановлено на підставі ст. 128 Сімейного кодексу України. По­збавлення батьківських прав на підставі судового рішення не звільняє батьків від відповідальності за ст. 164 КК. За цією ж статтею відповіда­ють батьки дітей, які поміщені на повне державне утримання, якщо такі батьки злісно ухиляються від сплати стягнутих за рішенням суду коштів на утримання дітей. Особи, які всиновили дитину, прирівню­ються до законних батьків і також можуть нести відповідальність за ст. 164 КК. Опікуни та піклувальники за даною статею відповідаль­ності не несуть.

У частині 2 ст. 164 КК передбачена відповідальність за вчинення цього злочину особою, раніше судимою за такий самий злочин.

 

Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків (ст. 165 КК). Безпосереднім об’єктом злочину виступають суспільні відносини, що забезпечують захист майнових інтересів не­працездатних батьків.

З об’єктивної сторони цей злочин полягає у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непраце­здатних батьків. Непрацездатними є батьки — жінки, що досягли 55 років, чоловіки — 60 років, а також інваліди І та ІІ групи.

Необхідною умовою притягнення особи до кримінальної відпові­дальності за даний злочин є наявність рішення суду, яке набрало чин­ності, згідно з яким винна особа зобов’язана сплачувати кошти на утримання своїх непрацездатних батьків.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб’єктом злочину можуть бути рідні діти, усиновлені (удочерінені), а також пасинки і падчерки, які досягли 18 років і зобов’язані у випадках, встановлених рішенням суду, надати утримання непраце­здатним вітчиму або мачусі.

У частині 2 ст. 165 КК передбачена відповідальність за те саме ді­яння, вчинене особою, раніше судимою за такий самий злочин.

 

Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (ст. 166 КК). Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечу­ють нормальний розвиток і виховання неповнолітніх, а також здоров’ я, безпеку життя або здоров’я, особисту свободу, честь та гідність осіб, що підлягають опіці (піклуванню).

Потерпілими від цього злочину можуть бути: а) діти; б) інші, крім дітей, особи, стосовно яких встановлені опіка чи піклування. Відпо­відно до ст. 243 Сімейного кодексу України опіка і піклування встанов­люються над дітьми, які залишилися без батьківського піклування; опіка — над дитиною, що не досягла чотирнадцяти років, а піклуван­ня — над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає в діянні (дії або безді­яльності) і виражається в злісному невиконанні обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, а саме: у залишенні дітей без нагляду, харчування, одягу, ненаданні грошового утримання, ухиленні від догляду і лікування важкохворого тощо, що призвело до тяжких наслідків. Обов’язки батьків по догляду за дитиною, по її вихованню і захисту покладені на батьків ст. 150 Сі­мейного кодексу України. Невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за підопічним повинно мати злісний характер, тобто бути тривалим за часом або систематичним, незважаючи на відповідні попередження з боку органів опіки і піклування або місцевих органів влади.

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслід­ків. Під тяжкими наслідками слід розуміти різні види фізичної або моральної шкоди, заподіяної дитині або підопічному: розлад здоров’я, психічне захворювання, інвалідність, самогубство потерпілого тощо. При цьому обов’язковою умовою кримінальної відповідальності бать­ків, опікунів чи піклувальників є наявність причинного зв’язку між вчиненим діянням і тяжкими наслідками, що настали.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, на який вказує злісний характер діяння. Ставлення винної особи до наслідків злочину є необережним.

Суб’єкт злочину спеціальний — батьки дитини, а також особи, визнані згідно із законом опікунами чи піклувальниками.

 

Зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК). Безпосереднім об ’єктом злочину є майнові права й інтереси особи, відносно якої встановлені опіка чи піклування.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає у використанні опіки або піклування на шкоду підопічному. Це, наприклад, зайняття житло­вої площі, використання його майна, привласнення речей, розтрата цінностей підопічного, а також порушення майнових прав потерпіло­го внаслідок укладання невигідних для нього договорів.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, причому використання опіки чи піклування на шкоду підопічному по­требує встановлення корисливої мети, тобто прагнення винного мати вигоду майнового характеру за рахунок потерпілого. При цьому реаль­не отримання такої вигоди для складу даного злочину не є обов’яз­ковим.

Суб’єкт злочину — спеціальний: особа, призначена у встановле­ному законом порядку опікуном чи піклувальником.

 

Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ст. 168 КК). Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що за­безпечують нормальне функціонування сім’ї.

Об’єктивна сторона злочину проявляється в розголошенні таєм­ниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя. Згідно із ст. 207 Сімейного кодексу України усиновленням є прийняття усинов- лювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Під розголошенням таємниці усиновлення слід розуміти повідомлення будь-якій особі, у тому числі й усиновленому (удочеріненій), відомостей про те, що юридичні батько або мати дити­ни фактично не є його кровними батьком або матір’ю. Розголошення таємниці може здійснюватися усно, письмово, за допомогою засобів зв’язку, іншими способами. Обов’язковою ознакою розголошення є відсутність волі усиновителя (удочерителя) на розкриття цієї таєм­ниці. Бажання хоча б одного з подружжя усиновителів не розголошу­вати таємницю усиновлення вже виключає правомірність її розголо­шення.

Злочин має формальний склад, він вважається закінченим з моменту розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усино­вителя незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків.

Суб’єктивна сторона цього злочину передбачає прямий умисел. Мотиви, якими керувався винний (наприклад, помста, корисливість, неприязні стосунки) для кваліфікації злочину значення не мають, але повинні враховуватись судом при призначенні покарання.

Суб’єкт злочину — загальний. Ним може бути особа, що досягла 16 років і якій таємниця усиновлення стала відома з будь-яких дже­рел.

У частині 2 ст. 168 КК передбачена відповідальність за кваліфіко­вані види даного злочину: вчинення його спеціальним суб’єктом та спричинення тяжких наслідків. Під спеціальним суб’єктом тут слід розуміти: службову особу або працівника медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння), а саме: перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку, пошук ними дитини для уси­новлення, розгляд справи про усиновлення тощо, стали відомі по службі чи по роботі. Такими особами, наприклад, можуть бути судді, секретарі судів, працівники органів опіки та піклування, органів РАГСу, місцевих державних адміністрацій, медичні працівники: лікарі та ін­ший медичний персонал, яким через виконання професійних обов’язків стало відомо про факт усиновлення (удочеріння) дитини.

Спричинення тяжких наслідків як кваліфікуюча ознака ч. 2 ст. 168 КК передбачає різні види моральної або фізичної шкоди, запо­діяної як усиновленому (удочеріненій), так і усиновителю: розпад сім’ї, психічне захворювання потерпілого тощо. За наявності підстав дії, що спричинили тяжкі наслідки, можуть містити склади самостійних зло­чинів і кваліфікуватися за сукупністю із ст. 168 КК.

 

Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169 КК). Безпо­середнім об ’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальний розвиток і виховання неповнолітніх дітей. Окрім того, в окре­мих випадках цей злочин може спричинити шкоду здоров’ю, життю та іншим правоохоронюваним інтересам усиновителів та усиновлених.

Об’єктивну сторону цього злочину утворюють: а) незаконна по­середницька діяльність щодо усиновлення (удочеріння) дитини; б) інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини; в) незаконні дії щодо передачі дитини під опіку (піклування); г) незаконні дії щодо передачі дитини на виховання в сім’ю громадян. Незаконними такі дії будуть у випадку, якщо вони вчинені з порушенням положень Сімей­ного кодексу України.

Передача дитини на виховання в сім’ю громадян передбачає пере­дачу дитини-сироти або дитини, яка позбавлена батьківського піклу­вання, до прийомної сім’ї або до дитячого будинку сімейного типу, який створений за згодою з органами опіки та піклування.

Посередницька діяльність щодо усиновлення (удочеріння) перед­бачає сприяння у будь-якому вигляді усиновленню (удочерінню) або передачі дитини під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ю гро­мадян чи будь-яке інше сприяння. При цьому винна особа виконує в інтересах однієї із сторін і певні дії, наприклад допомагає в оформ­ленні документів на усиновлення (удочеріння), розшукує батьків уси­новленого для отримання від них згоди на усиновлення тощо. Інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ю громадян можуть полягати, наприклад, у такому: веденні обліку дітей, що підлягають усиновленню, з метою його подальшого використання, примушуванні дитини до згоди на усиновлення, підробленні документів тощо.

Злочин вважатиметься закінченим з моменту вчинення однієї з ука­заних дій.

Суб ’єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотиви злочину для кваліфікації значення не мають.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа.

У частині 2 ст. 169 КК передбачена відповідальність за вчинення злочину щодо кількох дітей, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або якщо він заподіяв тяжкі наслідки. Під тяжкими наслідками цього злочину слід розуміти самогубство потерпілого, його психічний розлад, отримання інваліднос­ті, необережне позбавлення життя тощо. З огляду на те, що норма, яка розглядається, є бланкетною, при аналізі об’єктивної сторони конкрет­ного злочину необхідно встановити, які саме закони і нормативні акти були порушені особою. Передусім слід звернутися до глав 18, 19 Сімей­ного кодексу України, Конвенції про права дитини, яка була ратифікова­на Верховною Радою України 27 лютого 1991 р.^[34], і до постанови Кабі­нету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення» від 28 серпня 2003 р. № 1377 зі змінами від 25 березня 2006 р. № 367^[35].