3.4.2.I.     Правові основи безготівкових операцій у народному господарстві



Безготівковими є операції, змістам яких є перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів*.
' Якщо підприємства (підприємці) та фізичні особи здійснюють розрахунки без відкриття поточного рахунка шляхом унесення до банків готівки для подальшого її перерахування на рахунки інших підприємств (підприємців) або фізичних осіб, то такі розрахунки для платників коштів є готівковими, а для отримувачів коштів безготівковими.
З метою створення умов для поліпшення структури грошового обі­гу, скорочення частки готівкових розрахунків та збільшення інвести­ційних можливостей банків шляхом залучення коштів громадян, суб'єктів господарювання на банківські рахунки Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2006 р. схвалено Концепцію поширен­ня безготівкових розрахунків з використанням спеціальних платіжних засобів1.
Правові основи безготівкових операцій в народному господарстві визначають Цивільний та Господарський кодекси України, закони Укра­їни «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяль­ність», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», інші за­конодавчі акти України та нормативно-правові акти Національного банку України, зокрема затверджена Постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 р. № 22 Інструкція про безготівкові розрахунки в Украї­ні в національній валюті1, затверджене Постановою Правління НБУ від 25 вересня 2001 р. № 403 Положення про розрахункові палати для пред 'явлення векселів до платежу1, затверджене Постановою Правлін­ня НБУ від 19 квітня 2005 р. № 137 Положення про порядок емісії ттатіжних карток і здійснення операцій з їх застосуваням4, затвердже­ні Постановою Правління НБУ від 10 грудня 2004 р. № 620 Правила Національної системи масових електронних платежів Л тощо.
Під час здійснення розрахункових операцій можуть використову­ватись такі види платіжних інструментів:
1)  меморіальний ордер (розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій);
2)  платіжне доручення (розрахунковий документ, що містить пись­мове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отри­мувача);
3)  платіжна вимога-доручення (розрахунковий документ, який скла­дається з двох частин: верхньої — вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів; нижньої — доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка визна­ченої ним суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача);
4)  платіжна вимога (розрахунковий документ, що містить вимогу стягувана або в разі договірного списання отримувача до банку, що об­слуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ ви­значеної суми коштів з рахунка платника на рахунок отримувача);
5)  розрахунковий чек (розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержа- телю зазначеної в чеку суми коштів);
6)  акредитив (договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає ін­шому (виконуючому) банку здійснити цей платіж);
7)  вексель (простий вексель — здійснене у письмовій формі та нічим не зумовлене зобов'язання векселедавця сплатити визначену грошову суму в певний термін та у визначеному місці векселедержателю або за його наказом; переказний вексель — письмовий документ, що містить безумовний наказ векселедавця платнику відносно сплати визначеної грошової суми у певний термін та у певному місці векселедержателю або за його наказом);
8)   платіжні картки (платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації, за допомогою якого держателем цього інструмен­та ініціюється переказ коштів з відповідного рахунка платника або банку, а також здійснюються інші операції, передбачені договором про надання та використання платіжної картки). Емітент надає фізичним особам, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, особисті пла­тіжні картки, а юридичним особам і фізичним особам-підприємцям — корпоративні платіжні картки;
9)  інші спеціальні платіжні засоби.
Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.
Банки приймають до виконання лише розрахункові документи:
-    своїх клієнтів, які подають їх у банк у порядку, передбаченому договорами банківського рахунка цих клієнтів; клієнтів інших банків або органів державного казначейства, якщо документи надсилають безпосередньо інші банки або органи державного казначейства;
-   платіжні вимоги стягувана на примусове списання коштів, на яких є підпис відповідального виконавця та відбиток штампа банку, що об­слуговує цього стягувача, якщо він доставляє їх у банк платника само­стійно (посильним, рекомендованим або цінним листом тощо).
Банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.
Якщо до банку надійшло одночасно кілька розрахункових докумен­тів, на підставі яких здійснюється списання коштів, то вони виконують­ся в такій послідовності:
1)  у першу чергу списуються кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ін­шим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;
2)  у другу — списуються кошти на підставі рішення суду для роз­рахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;
3) у третю — списуються кошти на підставі інших рішень суду;
4) у четверту — списуються кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету;
5)  у п'яту — списуються кошти за іншими розрахунковими доку­ментами в порядку їх послідовного надходження.
Платіжне доручення від платника банк приймає до виконання за умови, якщо його сума не перевищує суму, що є на рахунку платника. Якщо немає або недостатньо коштів на рахунку платника, то банк при­ймає від нього платіжні доручення, якщо порядок їх приймання та виконання передбачено договором між банком та платником.
Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами. Фізичні особи використовують платіжні до­ручення в разі перерахування коштів зі своїх поточних та вкладних/ депозитних рахунків згідно з режимом використання цих рахунків, що встановлений нормативно-правовими актами Національного банку з питань порядку відкриття та використання рахунків, без будь-яких підтверджувальних документів.
Платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків. Верхня частина вимоги- доручення оформляється отримувачем коштів, у разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню. Сума, яку платник по­годжується сплатити отримувачу та зазначає в нижній частині вимоги- доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати отри­мувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення. Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазна­чена платником, перевищує суму, яка є на його рахунку.
Відповідно до ст. 1071 ЦК України кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його доручення на підставі рішення суду. При­мусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі на підставі виконавчих документів, виданих судами. Для примусового списання коштів стягувач оформляє платіжну вимогу, в реквізиті «При­значення платежу» якої стягувач зазначає назву, дату видачі та номер (якщо він присвоєний) виконавчого документа. У разі недостатності коштів на рахунку платника банк виконує платіжну вимогу в межах залишку коштів.
Платник у договорах банківського рахунка або інших договорах про надання банківських послуг може передбачати доручення банку на до­говірне списання коштів з його рахунків на користь третіх осіб або на свої рахунки, які відкриті в цьому чи іншому банку.
Розрахункові чеки використовуються в безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи, надані послуги). Чеки викорис­товуються лише для безготівкових перерахувань з рахунка чекодавця на рахунок отримувача коштів і не підлягають сплаті готівкою. Чеки виготовляються на замовлення банку Банкнотно-монетним двором На­ціонального банку чи іншим спеціалізованим підприємством на спеці­альному папері та брошуруються в розрахункові чекові книжки. Чеки, що використовуються фізичними особами для здійснення одноразових операцій, виготовляються як окремі бланки, облік яких банки ведуть окремо від чекових книжок.
Для гарантованої оплати чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки чеками» відповідних балансових ра­хунків у банку-емітенті. Строк дії чекової книжки — один рік, чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, — три місяці з дати їх видачі. Строк дії невикористаної чекової книжки може продовжуватися за погодженням з банком-емітентом, про що він робить відповідну від­мітку на обкладинці чекової книжки (у правому верхньому куті), засвідчу­ючи її підписом головного бухгалтера і відбитком штампа банку.
Підприємствам не дозволяється здійснювати обмін чека на готівку та отримувати готівкою здачу із суми чека. Фізичні особи можуть об­мінювати чек на готівку або отримувати здачу із суми чека готівкою (але не більше ніж 20 % від суми цього чека).
Чекодавець виписує чек із чекової книжки під час здійснення пла­тежу і видає за отримані ним товари (виконані роботи, надані послуги). Виписуючи чек, чекодавець переписує на його корінець залишок ліміту з корінця попереднього чека і зазначає новий залишок ліміту. Чек під­писує службова особа чекодавця, яка має право підписувати розрахун­кові документи, та скріплює відбитком печатки чекодавця (за винятком чеків, що видаються фізичними особами).
У разі здійснення фізичною особою розрахунку за одноразовим чеком працівник підприємства торгівлі або сфери послуг ставить на зворотньому боці цього чека свій штамп і календарний штемпель, підписує його та робить відмітку у відомості про прийняті до оплати розрахункові чеки.
Прийняті на інкасо чеки обліковуються за відповідним позабалан­совим рахунком групи «Документи та цінності, що прийняті і відіслані на інкасо». Умови інкасування чеків мають зазначатися в договорі бан­ківського рахунка клієнта.
Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами перед­бачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива і не повинні суперечити законодавству України, у тому числі нормативно- правовим актам Національного банку. Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів у редакції 1993 р. (публікація Міжнародної торгової палати № 500) у частині, що не суперечить законодавству України, у тому числі нормативно- правовим актам Національного банку.
За операціями за акредитивами всі зацікавлені сторони мають спра­ву лише з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.
Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:
1)  покритий — акредитив, для здійснення платежів за яким завчас­но бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредити­ва бронюються на аналітичному рахунку «Розрахунки за акредитивами» відповідних балансових рахунків;
2)  непокритий — акредитив, оплата за яким (якщо тимчасово немає коштів на рахунку платника) гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.
Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазнача­ється на кожному акредитиві. Якщо немає такої позначки, то акредитив є безвідкличним.
Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком- емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, до­строкової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом). Відкликання акредитива не створює зобов'язань банку- емітента перед бенефіціаром.
Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару лише через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній — бенефіціара.
Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпо­середньо від заявника акредитива (за винятком, якщо банк-емітент є виконуючим банком).
Якщо виконуючий банк не є банком-емітентом, то зміна умов від­кличного акредитива або його анулювання відбуваються лише після отримання від виконуючого банку відповідного повідомлення, яким підтверджується те, що до часу зміни умов або анулювання акредитива документи за акредитивом не були подані.
Документи за акредитивом, що відповідають умовам акредитива та подані бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до отримання останнім повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива, підлягають оплаті.
У разі здійснення виконуючим банком платежу до отримання по­відомлення про зміну або анулювання акредитива проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива, банк- емітент зобов'язаний відшкодувати втрати виконуючому банку, який уповноважений на здійснення платежу.
Безвідкличний акредитив — це акредитив, який може бути анульо­ваний або умови якого можуть бути змінені лише за згодою на це бене- фіціара, на користь якого він був відкритий.
Безвідкличний акредитив, що підтверджений виконуючим банком, не може бути змінений або анульований без згоди виконуючого банку. Безвідкличний акредитив — це зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та у строки, визначені умовами акредитива, якщо до­кументи, що передбачені ним, подано до банку, зазначеному в акреди­тиві, або банку-емітента та дотримані строки й умови акредитива.
Умови акредитива є чинними для бенефіціара, поки він не повідо­мить про згоду на внесення змін до нього того банку, який авізував ці зміни. Бенефіціар має письмово повідомити про погодження або від­мову щодо внесення змін.
Бенефіціар може достроково відмовитися від використання акреди­тива.
Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву про відкриття акредитива (далі — заява), а в разі відкриття покритого акре­дитива також відповідні платіжні доручення на перерахування коштів для бронювання їх у виконуючому банку. Акредитив є відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення бенефіціару про відкриття та умови акредити­ва (далі — повідомлення).
Виконуючий банк списання коштів з аналітичного рахунка «Роз­рахунки за акредитивами» на підставі першого примірника реєстру документів за акредитивом, який поданий разом з іншими документами, що відповідають умовам акредитива, оформляє меморіальним ордером. У всіх акредитивах обов'язково має передбачатися дата закінчення строку і місце подання документів для платежу. Дата, яку зазначено в заяві, є останнім днем для подання бенефіціаром до оплати реєстру документів за акредитивом та документів, передбачених умовами акре­дитива. Банки мають здійснювати контроль за строком дії акредитива, який зазначений у заяві.
У день закінчення строку дії акредитива, кошти за яким заброньо­вані у виконуючому банку, останній в кінці операційного дня списує кошти з аналітичного рахунка «Розрахунки за акредитивами» та пере­раховує в банк-емітент на рахунок, з якого вони надійшли. Банк-емітент зараховує одержані кошти на рахунок заявника акредитива та списує потрібну суму з відповідного позабалансового рахунка, що призначений для обліку акредитивів.
Підприємства, що мають постійні господарські зв'язки за постав­ками товарів (виконанням робіт, наданням послуг), можуть здійснюва­ти розрахунки за заліком взаємної заборгованості, що передбачає по­гашення взаємних зобов'язань боржників і кредиторів у рівнозначних сумах, та здійснення платежу лише за різницею взаємних зобов'язань на загальних підставах. У такому разі у договорах між підприємствами повинні передбачатися періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, строки та платіжні інструменти, із застосуванням яких здійснюватимуться розрахунки. Після складання акта звіряння взаємної заборгованості сторона, на користь якої склало­ся кредитне сальдо взаємозобов'язань, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, вимогу-доручення) або оформляє переказний вексель.
Оперативне ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмін тех­нологічною інформацією, визначеною в договорі між банком та клієн­том, клієнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговування: «клієнт — банк», «клієнт — Інтернет — банк».
Юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою систем дистанційного обслуговування і оброблення банком дистанційних роз­поряджень клієнта є договір банківського рахунка. У договорі обов'язково мають обумовлюватися права, обов'язки та відповідаль­ність сторін, порядок вирішення спорів у разі їх виникнення тощо.
Під час здійснення розрахунків за допомогою систем дистанційно­го обслуговування застосовуються електронні розрахункові документи. Якщо це передбачено договором між банком та клієнтом, то викорис­тання клієнтом системи не виключає можливе оброблення банком до­кументів клієнта на паперових носіях.
Відповідальні особи платника, які вповноважені розпоряджатися рахунком і на законних підставах володіють особистим ключем, від свого імені або за дорученням особи, яку представляють, накладають підписи під час створення електронного розрахункового документа.
Платник може формувати електронні розрахункові документи на підставі належним чином оформлених платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, а також з використанням платіжних карток. Дистан­ційне розпорядження вважається таким, що передане клієнтом та при­йняте банком до виконання, якщо клієнт: для доступу до системи увів правильне значення засобу ідентифікації; увів код операції та всі пара­метри, які запитуються системою; підтвердив це розпорядження.