§ 6. Інші заходи процесуального примусу

Поміщення у приймальник-розподільник особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у віці від 11 років до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність (ст. 7³ КПК) — захід процесуального примусу, який за своїм характером є схожим із запо­біжним заходом і полягає в обмеженні свободи малолітнього у зв'язку із вчиненням ним суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке КК передбачене покарання у виді позбавлення волі понад п'ять років. Відповідно до ст. 6 Сімейного кодексу України дитина вважається малолітньою до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Умови застосування даного примусового заходу: вчинення мало­літньою особою у віці від 11 років до виповнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, суспільно небезпечного діяння, що під­падає під ознаки діяння, за яке КК передбачене покарання у вигляді позбавлення волі понад п'ять років; винесення судом мотивованого рішення про поміщення малолітнього до приймальника-розподільника; дотримання строку дії даного заходу — до 30 діб.

Участь захисника у цьому разі забезпечується з моменту поміщен­ня малолітнього у приймальник-розподільник.

Підставою застосування зазначеного примусового заходу відповідно до ч. 4 ст. 447 КПК є достатні фактичні дані, які дають можливість вва­жати, що особа буде займатися протиправною діяльністю. Цей захід може бути також застосований і з метою виконання судового рішення.

Відсторонення обвинуваченого від посади (ст. 147 КПК) — захід процесуального примусу, який може бути здійснений лише щодо служ­бової особи, яка визнається такою кримінальним законодавством (див. примітку до ст. 364 КК України). Щодо підозрюваного він не може бути застосований. Відсторонення обвинуваченого від посади визна­ється допустимим у тих випадках, коли є підстави вважати, що, зали­шаючись на посаді, обвинувачений буде протидіяти встановленню істини і нормальному ходу розслідування (приховувати або знищувати документи, перешкоджати виклику і явці підлеглих до органу розслі­дування) або навіть може продовжити злочинні дії. За змістом закону цей примусовий захід може бути застосований одночасно із запобіж­ними заходами, які не пов'язані із позбавленням волі обвинуваченого. Відсторонення обвинуваченого від посади провадиться з санкції про­курора або його заступника. Копія постанови надсилається для вико­нання за місцем роботи (служби) обвинуваченого.

Питання про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України на підставі мотивованої постанови Генерального прокурора України.

Відсторонення обвинуваченого від посади скасовується постано­вою слідчого або прокурора, коли в подальшому застосуванні цього заходу відпадає потреба (ч. 4 ст. 147 КПК).

Накладення арешту на майно (статті 125, 126 КПК). Полягає в забороні, адресованій власнику або володільцеві майна, розпоряджа­тися або користуватися цим майном, а також у вилученні майна та передачі його на зберігання представникам підприємств, установ, ор­ганізацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам.

При наявності достатніх даних про те, що злочином завдана мате­ріальна шкода або понесені витрати закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину або якщо за вчинений злочин може бути застосована додаткова міра покарання у вигляді конфіскації майна, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову або можливої кон­фіскації майна обвинуваченого (ст. 29 КПК). Вжиття таких заходів є обов'язком осіб, які здійснюють провадження по справі, який обумов­лений публічним характером їх діяльності.

Забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна про­вадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше май­но обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які за законом несуть матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на вклади зазначених осіб про­водиться виключно за рішенням суду.

Таким чином, правовою підставою накладення арешту на майно в стадії досудового розслідування є постанова слідчого, а якщо йдеться про накладення арешту на вклади — постанова суду. КПК не перед­бачає порядку звернення до суду і судового розгляду подання слідчого про накладення арешту на вклади. Здається, що в даному випадку ви­правданим є застосування порядку, передбаченого ст. 177 КПК стосов­но прийняття судом рішення про проведення обшуку житла та іншого володіння особи.

Арешту підлягають предмети, які можуть і не мати статусу речових доказів, що суттєво відрізняє даний кримінально-процесуальний захід від обшуку або виїмки, під час яких вилучаються предмети та докумен­ти, що відносяться до справи і тому набуватимуть статусу речових до­казів. Застосування даного заходу має іншу мету — забезпечити мож­ливу конфіскацію майна обвинуваченого або відшкодування шкоди, завданої злочином. Не підлягають арешту та описові предмети першої необхідності, що використовуються особою, у якої проводиться опис, і членами її родини. Перелік цих предметів визначено в Додатку до КК.

Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким пере­дано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відпові­дальність за його незбереження (ст. 388 КК).

При складанні опису майна, на яке накладається арешт, обов'язковою є присутність не менше двох понятих (ч. 1 ст. 127 КПК).

Арешт майна і передача його на зберігання оформляються прото­колом, який підписується особою, що проводила опис, понятими і особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна. Для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запро­шується спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою.

Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба (ст. 126 КПК).

Якщо арешт помилково накладений на майно осіб, які не мають статусу підозрюваного або обвинуваченого та не несуть за законом матеріальну відповідальність за їх дії, вони можуть оскаржити таке рішення слідчого до прокурора відповідно до ст. 234 КПК, а також у суді при попередньому розгляді справи або розгляді її по суті.

Привід є примусовим заходом, передбаченим КПК України, За­коном України «Про міліцію», що застосовується до підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих, які ухиляються без поважних причин від добровільної явки у призначений час за викликом органу дізнання, слідчого, прокурора або судді.

Стаття 136 КПК регламентує порядок застосування приводу ви­ключно до обвинуваченого. Проте ч. 2 ст. 70 та ч. 3 ст. 72 КПК, будучи бланкетними нормами, надають право застосування даного примусо­вого заходу також і щодо свідка та потерпілого, які без поважних при­чин не з'являються за викликом органу дізнання, слідчого, прокурора та суду. Таким чином, привід застосовується до: підозрюваного; обви­нуваченого; підсудного; засудженого; свідка; потерпілого.

Фактичною підставою для застосування приводу є дані, які свідчать про те, що особа без поважних причин не з'являється за викликом осо­би, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді або суду. Оскіль­ки привід застосовується лише в тих випадках, коли особа не з'являється за викликом без поважної причини, то причини її неявки мають бути встановлені до прийняття рішення про застосування приводу, тобто в матеріалах справи повинні бути дані про те, що особі відомо про ви­клик до слідчого або суду, проте вона не з'являється без поважних причин.

Правовою підставою для виконання приводу є: ухвала суду, по­станова прокурора, постанова судді, постанова слідчого чи органу дізнання.

Привід здійснюється органами внутрішніх справ та Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України (щодо військово­службовців та працівників Збройних Сил України). Привід, крім ви­няткових випадків, не може проводитися в нічний час (з 22 до 6 годи­ни за місцевим часом). Постанова (ухвала) про привід розглядається начальником органу внутрішніх справ, який повинен невідкладно забезпечити її виконання. Привід виконується органом внутрішніх справ, як правило, за місцем фактичного проживання особи, яка ухиляється від явки за викликом. Якщо особа, яка підлягає приводу, проживає чи фактично перебуває за межами України (країн СНД), привід її здій­снюється відповідно до міждержавних угод.

Постанова про привід оголошується особі, щодо якої вона вине­сена, перед її виконанням під розписку. Якщо особа, яка підлягає при­воду, виявила бажання добровільно слідувати до місця виклику, від неї береться письмове зобов'язання про явку в зазначений строк, яке на­чальником органу внутрішніх справ негайно надсилається прокурору, слідчому, до органу дізнання чи суду, що винесли постанову (ухвалу) про привід. У разі відмови від добровільної явки особа, яка підлягає приводу, доставляється до місця виклику примусово у супроводі пра­цівника міліції. Привід неповнолітнього свідка, потерпілого, обвину­ваченого чи підсудного, що не досягли шістнадцяти років, проводить­ся з оповіщенням його батьків або інших законних представників (усиновителів, опікунів, піклувальників, представників установ і ор­ганізацій), під опікою яких перебуває неповнолітній. Інший порядок приводу неповнолітніх допускається лише у випадках, якщо він обу­мовлений у постанові (ухвалі) про привід.

Застосування зброї, наручників, зв'язування або інших спеціальних засобів при цьому забороняється.

Запобіжне обмеження щодо особи, відносно якої порушено кримінальну справу, полягає у винесенні прокурором або суддею рішення про заборону особі, щодо якої порушено кримінальну справу, виїжджати за межі України до закінчення досудового розслідування чи судового розгляду (ст. 98¹ КПК).

Незважаючи на схожість даного заходу з підпискою про невиїзд, він не входить до системи запобіжних заходів, проте має примусовий характер, а тому й розглядається як засіб кримінально-процесуального примусу. За характером обмежень він полягає в тому, що особі забо­роняється виїжджати за межі України, проте на території України вона може вільно пересуватися (на відміну від підписки про невиїзд, відпо­відно до якої особі забороняється відлучатися із зареєстрованого міс­ця проживання чи перебування або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого).

Умовами застосування даного заходу є такі положення: пору­шення кримінальної справи щодо певної особи; прийняття рішення про його застосування компетентною особою (на відміну від інших запобіжних заходів, які не пов'язані з ізоляцією особи і можуть застосовуватися за рішенням особи, яка проводить дізна­ння, слідчого, прокурора, судді (суду), рішення про застосування запобіжного обмеження приймається виключно прокурором або суддею); постанова або ухвала про запобіжне обмеження має бути вмотивованою.

Питання для самоконтролю

1.         Розкрийте нормативну сутність ознак, які притаманні захо­дам кримінально-процесуального примусу.

2.         Охарактеризуйте систему заходів кримінально-процесу­ального примусу.

3.         Розкрийте поняття запобіжних заходів. Чим зумовлене ви­ділення їх в окремий вид заходів кримінально-процесуально­го примусу?

4.         Яким чином реалізуються міжнародні стандарти забезпечен­ня права особи на свободу та особисту недоторканність у Конституції України та кримінально-процесуальному зако­нодавстві?

5.         Охарактеризуйте правову природу, загальні підстави та про­цесуальний порядок застосування підписки про невиїзд як запобіжного заходу. У чому полягають правові наслідки її порушення?

6.         Назвіть сутність, підстави обрання та процесуальний по­рядок застосування застави як запобіжного заходу.

7.         Охарактеризуйте загальні підстави та порядок обрання за­побіжного заходу у вигляді взяття під варту.

8.         Вкажіть вимоги щодо форми та змісту подання органу ді­знання, слідчого та прокурора про застосування запобіжно­го заходу у вигляді тримання під вартою.

9.         Розкрийте порядок судового розгляду подання органу дізнан­ня, слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді три­мання під вартою. Яке рішення приймає суд за результатами цього розгляду?

10.       Назвіть передбачені законом строки тримання під вартою та порядок їх продовження.

11.       Охарактеризуйте гарантії захисту прав особи, щодо якої ви­рішується питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

12.       Проаналізуйте правову природу затримання, підстави та процесуальний порядок застосування затримання як тим­часового запобіжного заходу.

13.       Розкрийте сутність судового контролю, який здійснюється при затриманні особи як підозрюваного і застосуванні до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у ви­гляді взяття під варту.