§ 2. Запобіжні заходи: поняття та система

Запобіжні заходи—це різновид заходів кримінально-процесуального примусу попереджувального характеру, які застосовуються за наявно­сті підстав і в порядку, встановленому законом, уповноваженими на те органами та посадовими особами відносно підозрюваного, обвинува­ченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства і суду, перешкодити встановленню істини у кри­мінальній справі, продовжити злочинну діяльність, а також для забез­печення виконання процесуальних рішень.

Система запобіжних заходів, підстави та порядок їх застосування регулюються гл. 13 КПК. Вони можуть застосовуватися як на досудо-вому провадженні, так і при розгляді справи судом першої та апеля­ційної інстанцій.

Запобіжні заходи характеризуються певними ознаками: вони завжди пов'язані з обмеженням конституційних прав особи; застосову­ються виключно за наявності підстав, передбачених ст. 148 КПК; за­стосовуються до обмеженого кола осіб — підозрюваного, обвинуваче­ного, підсудного та засудженого; мають специфічну мету — запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства і суду, перешкодити встанов­ленню істини у кримінальній справі, продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень; їх перелік, встановлений законом, є вичерпним (статті 149, 436 КПК).

Відповідно до КПК запобіжними заходами є: 1) підписка про не­виїзд; 2) особиста порука; 3) порука громадської організації або тру­дового колективу; 4) застава; 5) взяття під варту; 6) нагляд команду­вання військової частини; 7) затримання як тимчасовий запобіжний захід; 8) віддання під нагляд батьків, опікунів або піклувальників (за­стосовується до неповнолітніх обвинувачених), віддання під нагляд адміністрації дитячої установи (застосовується до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі).

У юридичній літературі запропоновано декілька класифікацій за­побіжних заходів, які здійснюються за різними критеріями.

За видом примусу запобіжні заходи в літературі поділяють на фізично-примусові та психолого-примусові. Фізично-примусові запо­біжні заходи — взяття під варту (ст. 155 КПК), затримання (статті 106, 115 КПК). Ці заходи фізично обмежують особисту свободу підозрю­ваного, обвинуваченого, ізолюючи його від суспільства. Характер правообмежень у даному випадку обумовлює необхідність встанов­лення строку дії цих заходів. Психолого-примусові запобіжні заходи пов'язані із застосуванням щодо підозрюваного, обвинуваченого пси­хічного впливу, який полягає у покладенні на них певних обов'язків, пов'язаних із забезпеченням їх належної поведінки і можливості за­стосування більш суворих запобіжних заходів у випадку їх невиконан­ня. До цієї групи належать усі інші запобіжні заходи.

Залежно від строку, на який вони можуть бути застосовані, запо­біжні заходи поділяють на заходи з обмеженим строком дії (затриман­ня, взяття під варту) та запобіжні заходи без обмеженого строку дії (всі інші запобіжні заходи).

За порядком застосування запобіжні заходи можна поділити на такі групи: запобіжні заходи, що застосовуються за постановою особи, яка здійснює дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду (підписка про невиїзд; особиста порука; порука громадської організа­ції або трудового колективу; застава; нагляд командування військової частини; віддання неповнолітнього обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів або піклувальників або під нагляд адміністрації дитячої уста­нови); запобіжні заходи, які застосовуються виключно за постановою судді або ухвалою суду (взяття під варту).

У кожному випадку застосовується лише один запобіжний захід, який з урахуванням обставин кримінальної справи та поведінки обви­нуваченого, підсудного може бути змінений у ході подальшого прова­дження. Отже, питання щодо запобіжного заходу може вирішуватися органами досудового розслідування та судом неодноразово. Проте їх застосування можливо лише після порушення кримінальної справи.

Виходячи із завдань кримінального судочинства та обставин кон­кретної кримінальної справи, органи дізнання, слідчий, прокурор та суд мають право застосовувати запобіжні заходи. За загальним прави­лом, це право належить тій посадовій особі, у провадженні якої пере­буває кримінальна справа: на досудовому розслідуванні — органу ді­знання, слідчому, у судових стадіях — суду (судді). Прокурор застосо­вує запобіжні заходи у кримінальній справі, прийнятій до свого про­вадження, а також дає письмові вказівки слідчому про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу. Запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосовується виключно за рішенням суду.

Якщо запобіжний захід застосовано до винесення постанови про притягнення як обвинуваченого, обвинувачення має бути пред'явлене підозрюваному не пізніше десяти діб з моменту застосування запо­біжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується (ч. 4 ст. 148 КПК).