Розділ ІІ Предмет і метод правової статистики. Роль правової статистики в забезпеченні законності в Україні

§ 1. Історія розвитку в Україні правової статистики

Правова статистика — це одна з галузей статистичної науки. Ви­никнення правової статистики обумовлено тими ж чинниками, що й статистики взагалі. Практика свідчить, що стабільність будь-якого суспільного устрою великою мірою залежить від стану правопорядку в країні. Тому відомості про правове оформлення шлюбно-сімейних стосунків, договірних питань, кількісні та якісні ознаки суспільно не­безпечних посягань та інші аспекти, пов’язані з реалізацією (або по­рушенням) прав та обов’язків населення, завжди були й будуть необ­хідними керівництву будь-якої держави. Успіх вирішення питання захисту населення від суспільно шкідливих та суспільно небезпечних посягань здебільшого залежить від адекватної оцінки ефективності роботи органів, відповідальних за протидію руйнівним для суспільства процесам. Необхідна інформація може бути отримана шляхом збиран­ня та аналізу статистичних даних.

Формуванню правової статистики передувала так звана моральна статистика. Цей термін у науковий обіг увів французький адвокат А. Геррі (1802-1867), який у 1833 р. оприлюднив працю під назвою «Досвід моральної статистики Франції». Вивченню питань, пов’язаних із моральною статистикою, приділяли увагу багато науковців, зокрема такі прибічники школи політичної арифметики, як Д. Граунт, В. Петті, Е. Галей та ін. У 1853 р. на І Міжнародному статистичному конгресі в Гаазі А. Кетле відмічав, що існують 180 різних визначень моральної статистики. З урахуванням цього слід зазначити, що предмет моральної статистики був дуже широким. Вона вивчала всі аспекти життєдіяль­ності суспільства, які стосувалися питань моральності: від ставлення населення до політичного устрою держави, суспільних обов’язків, праці, способу проведення вільного часу тощо до фактів порушення законодавства у вигляді цивільних, адміністративних або злочинних діянь.

Дійсний член Російської академії наук К. Герман у 1823 р. у допо­віді про кількість вбивств і самогубств у Росії за 1819-1820 рр. висунув ідею про наявність закономірностей розвитку злочинності та залеж­ність цього процесу від суспільних умов. Зокрема, він науково обґрун­тував зв’язок між насильницькою смертністю та окремими соціальни­ми явищами. Проте президентом академії О. Шишковим ця доповідь була визнана шкідливою, тому в Росії подальший розвиток цієї ідеї на деякий час призупинився.

Однак наукова думка про можливість статистичного дослідження взаємообумовленості реалій соціуму та процесів, які в ньому відбува­ються, розвивалася в країнах Європи. А. Кетле у своїй доповіді на засіданні Бельгійської королівської академії наук у Брюсселі 9 липня 1831 р. зазначив: «Ми можемо підрахувати заздалегідь, скільки інди­відуумів обагрять руки кров’ю своїх співгромадян, скільки людей стануть шахраями, отруйниками, майже так само, як ми заздалегідь можемо підрахувати, скільки людей народиться і скільки помре. Існує бюджет, який сплачується з жахливою акуратністю та регулярністю. Це — бюджет в’язниць, рудників та ешафотів». А. Кетле так само, як і К. Герман, у великій масі окремо взятих, здавалося б не пов’язаних між собою, фактів (таких, наприклад, як народження людини, одру­ження, самогубство, злочини тощо) простежив наявність закономір­ності, на яку можуть справляли вплив різні чинники.

Найбільшу увагу науковців привертав такий розділ моральної ста­тистики, як кримінальна статистика, оскільки вона містила відомості та аналіз стосовно діянь, що становили найбільшу загрозу суспільству. У 60-ті р. ХІХ ст. побачили світ наукові праці Е. Анучіна щодо осіб, яким було призначено покарання у вигляді заслання, М. Неклюдова, який вивчав вікові характеристики злочинців. Кожне нове досліджен­ня було внеском у розвиток статистичної науки взагалі та кримінальної статистики зокрема.

Судовою реформою 1864 р. у Росії було передбачено видання що­річних даних про всі кримінальні справи. У 1870 р. ці відомості стали оформлюватися у вигляді офіційних збірників статистичних відомос­тей щодо кримінальних справ. Вступні нариси до цих видань писав Є. Тарновський. Дані про злочинність за 1874-1894 рр. було опублікова­но у збірнику «Итоги русской уголовной статистики», а дані за 1905­1915 рр. — в «Ежегодньїх сборниках статистических сведений Минис- терства юстиции».

З 1872 р. у Росії діяла система 12 купонів, за допомогою якої здій­снювався облік та контроль за рухом кожної кримінальної справи. Ці 12 купонів являли собою зошит, який підшивався до кожної кримінальної справи, і кожний із купонів містив відомості про той чи інший крок у провадженні справи. Недоліком цієї системи була її громіздкість. Крім того, паралельно з купонною системою в царській Росії існували й інші системи обліку, які частково дублювали одна одну: кожні півроку до Міністерства юстиції подавалися звіти за 83 формами. Тому в 1909 р. купонна система була скасована. Однак після її скасування з’ясувалося, що без неї важко відстежити рух кримінальної справи, стадію її прова­дження, кількість та якість здійснених за нею процесуальних дій.

У 1918 р. радянською владою було прийняте перше положення про організацію державної статистики в країні, а в 1923 р. згідно з ним при ЦСУ СРСР було створено відділи моральної статистики, які збирали дані не тільки про злочинність, а й про інші правопорушення та про­яви асоціальності й аморальності (безпритульність, алкоголізм тощо). Важливим внеском у розвиток статистики в цей період була видана у 1922 р. монографія М. Гернета (1874-1953) «Моральна статистика», у якій він піддавав аналізу злочинність у дореволюційній Росії, приді­ляючи значну увагу питанням сезонності вчинення злочинів, розподі­лу їх кількості в добовому циклі.

Наприкінці 1930-х рр. відділи моральної статистики було ліквідо­вано. Облік злочинності й інших правопорушень набув відомчого ха­рактеру. До 60-х рр. уся звітність, що стосувалася діяльності правоохо­ронних і судових органів, мала грифи «Для службового користування» та «Таємно після заповнення». При цьому облікові бланки не були уніфіковані.

Єдина система обліку та звітності розпочала працювати у 1961 р., коли за ініціативою органів прокуратури було впроваджено уніфікова­ні бланки для обліку злочинності. А з 1988 р. статистика щодо зло­чинності перестала вважатися відомчою таємницею. Поступово в Укра­їні розширювався спектр загальнодоступної інформації. Відповідно до вимоги гласності статистичні відомості щодо злочинності в державі у зведеній знеособленій формі публікуються в засобах масової інфор­мації, в Інтернеті. Утім, незважаючи на в цілому єдиний методологіч­ний підхід до фіксації відомостей про злочин та особу злочинця, спіль­ної системи обліку злочинності у правоохоронних та судових органів ще й досі немає. Це ускладнює роботу з аналітичної обробки первин­них даних.