Печать
PDF

Розділ І Предмет і метод статистичної науки

Posted in Учебные материалы - Правова статистика (В.В. Голіна)

Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

Розділ І Предмет і метод статистичної науки

 

§ 1. Історія виникнення та розвитку статистики

Відтоді як людство позбулося стихійності тваринного життя, спра­ва виживання окремих племен була нерозривно пов’язана з їх умінням розрахувати свої зусилля по здобуттю їжі, захисту від нападників, освоєнню нових територій. Найперші статистичні дослідження ще не мали наукового підґрунтя, а методологія їх проведення нароблялась емпіричним шляхом виходячи зі ступеня розвинутості суспільства.

Підрахунок кількості населення спочатку проводився із викорис­танням різних предметів, що символізували собою осіб, які підлягали обчисленню. Так, наприклад, у VI ст. до н. е. афіняни вели облік на­роджених та померлих за допомогою принесення в храм богині Мінер- ви відповідно міри пшениці або ячменю. У V ст. до н. е. перський цар Дарій для обчислення кількості свого війська наказував кожному воїну перед походом покласти камінь у певному місці, а після повернення — забрати його. За кількістю каміння, що залишилося, довідувалися про кількість загиблих.

З розвитком суспільства переписом населення та державних ресур­сів за розпорядженням глави держави стали займатися спеціально призначені для цього посадовці. У Персії їх називали «вуха та очі царя». З’явилися перші статистичні звіти. Їх були зобов’язані подавати особи, які володіли або виконували розпорядчі функції стосовно зе­мель, корисних копалин, будівель тощо.

Розвиток цивілізованого суспільства приніс із собою не тільки під­вищення загальнонаукового потенціалу, а й усвідомлення необхіднос­ті володіння вичерпною інформацією щодо всіх сфер життя. Це по­тягло за собою необхідність розробки науково обґрунтованої методо­логії збирання й обробки такої інформації. У XVII ст. оформилися два основних статистичних напрямки: державознавство (описова школа) та політична арифметика (математична школа).

Засновником першого напрямку був німецький учений Г. Конринг (1606-1681). Він розробив описову систему державного ладу. Засто­сування терміна «статистика» пов’язане саме з цим напрямком. По­слідовник Г Конринга професор філософії і права Г Ахенваль (1719­1772) уперше в 1746 р. у Марбурзькому університеті започаткував читання нової дисципліни, основним змістом якої був опис політич­ного стану держав, і назвав цей предмет статистикою. Узагалі слово статистика походить від латинського status, що означає стан, станови­ще. Прибічники описової системи використовували його у значенні «політичний стан», «державознавство». Характеризуючи суспільний лад, вони віддавали перевагу якісним показникам, описуючи станови­ще в державі шляхом перерахування її ресурсів, які оцінювали за до­помогою категорій «більш» чи «менш», зазначаючи при цьому кращим чи гіршим є державоустрій тієї чи іншої країни. Цифровим (кількісним) показникам представники цієї школи не приділяли достатньої уваги.

Другий напрямок формувався в Англії. Його засновником вважа­ється В. Петті, який у 1672 р. опублікував працю «Політична анатомія Ірландії», а в 1690 р. — «Політична арифметика». Аналіз суспільства він здійснив за допомогою кількісних показників і, усвідомивши об­меження можливостей по збиранню первинних даних, за допомогою методу побічних обчислень доповнив первинні дані реконструйовани­ми на їх основі показниками. Саме цей напрямок виявився більш при­датним для потреб індустріального суспільства, яке швидко розвива­лося. Математичну статистику було розвинуто в працях таких провід­них учених, як Д. Граунт (1620-1674), Г Кінг (1648-1712), П. Зюсміх (1707-1767) Ф. Гальтон (1822-1911), Ч. Пірсон (1857-1936), В. Госсет (1876-1936), Р. Фішер (1890-1962), У. Мітчелл (1874-1948) та ін.

Вагомий внесок у розробку теорії статистики вніс бельгійський учений А. Кетле (1796-1874). Він уперше здійснив спробу за допо­могою теоретичних розробок та практичних можливостей статистичної науки вивчати закономірності суспільних явищ. Ґрунтуючись на ви­вченні масових явищ і процесів суспільного життя, він сформулював низку положень про закономірності розвитку людського суспільства, а пізніше — закон великих чисел.

Історія виникнення статистичної науки в Україні бере свій початок з часів Київської Русі, а її розвиток тісно пов’язаний із науковими, еконо­мічними та історичними процесами в Російській імперії. Для обліку зе­мель, інвентарю, тварин, робочої сили, прибутків та видатків розробляли­ся різні системи обліку, а відомості заносилися в облікові книги. Перший статистико-економічний огляд Російської імперії було підготовлено I.  Кириловим (1689-1737), обер-секретарем Сенату, який, використавши відомості, що надходили до Сенату, про кількість населення, монастирів, шкіл, доходи казни, промисловість та ін., написав книгу «Цветущее со- стояние Всероссийского государства, в каковое начал, привел и оставил неизреченньїми трудами Петр Великий, отец отечествия, император и са- модержец всероссийский, и прочая, и прочая, и прочая» (1727).

У XVIII ст. для впорядкування облікової роботи з’явилися перші друковані інструкції, до яких належать «Инструкции дворецкому Йва­ну Немчинову...», «Регламент, или устав Конюшенньїй» (1733), «Наказ для управителей или приказчика о порядочном содержании и управ- лении деревень в отсутствие господина» (1770) та ін.

Значним внеском у розвиток статистичної думки стала праця ста­тистика та демографа Д. Журавського (1810-1856) «Об источниках и употреблении статистических сведений», яка містила в собі розроб­ку теоретичної та методологічної бази статистичної науки.

У радянський період статистика набула особливого значення, оскільки управління всіма сферами життєдіяльності великої держави здійснювалося централізованим способом та жорстко контролювалося. У червні 1918 р. було проведено перший з’їзд статистиків, на якому було схвалено проект Положення про державну статистику, яке на­брало чинності 25 липня 1918 р. Відповідно до цього положення було сформовано Центральне статистичне управління (ЦСУ), яке збирало та обробляло всю статистичну інформацію (у тому числі й дані право­охоронних органів). Однак у цілому до 30-х рр. ХХ ст. статистична робота на території радянської держави характеризується недоскона­лістю структури та роботи статистичного апарату.

У період з 1931 по 1954 р. органи статистики перейшли в підпо­рядкування органів планування. Статистичні дослідження у сфері суспільного життя зазнали суттєвих обмежень, відомості, пов’язані з питаннями правоохоронної та правозастосовної діяльності, отрима­ли грифи «Для службового користування» та «Таємно».

З 1955 по 1985 р. статистика стала більш відкритою для суспільства, щорічно став виходити статистичний збірник «Народне господарство України», удосконалювалася структура статистичного апарату й тех­нічна сторона збирання та обробки інформації.

11 січня 1960 р. Радою Міністрів СРСР було затверджено Положен­ня про Центральне статистичне управління, де закріплювалися загальні принципи організації державної статистики й визначалися основні за­вдання статистичних органів. Розвитку теоретичних засад статистичної науки сприяло систематичне проведення всесоюзних нарад статистиків. На них обговорювалися питання про значення закону великих чисел у статистиці, застосування кореляційного аналізу, теорії індексів, питан­ня впровадження в практику міжнародних стандартів обліку. Найбільш видатними науковцями в галузі статистики в радянський період були В. Немчинов (1894-1964), М. Птуха (1884-1961), Є. Слуцький (1880­1948), О. Петров (1897-1980), Л. Володарський (1911-1989), П. Маслов (1902-1978), А. Боярський (1906-1985) та ін.

Починаючи з 1986 р. і по теперішній час відбувається процес іс­тотного збільшення аналітичних функцій статистики, подальше вдо­сконалення технічних можливостей збирання емпіричної інформації, суттєвого розширення кола питань, які підлягають відкритій публікації (у тому числі тих, що стосуються діяльності правоохоронних та право- застосовчих органів).

Історія виникнення та розвитку статистики свідчить про те, що її формування та розвиток були обумовлені практичними потребами управління виробництвом і життям суспільства. Таке становище збе­рігається і сьогодні. Оволодіння статистичною наукою є неодмінною умовою адекватного сприйняття тенденцій розвитку будь-якого сус­пільства, урахування помилок та позитивного досвіду, обрання най­кращої стратегії і тактики подальшого розвитку, прийняття оптималь­них рішень на всіх рівнях.