Розділ І Предмет і метод статистичної науки
Розділ І Предмет і метод статистичної науки
§ 1. Історія виникнення та розвитку статистики
Відтоді як людство позбулося стихійності тваринного життя, справа виживання окремих племен була нерозривно пов’язана з їх умінням розрахувати свої зусилля по здобуттю їжі, захисту від нападників, освоєнню нових територій. Найперші статистичні дослідження ще не мали наукового підґрунтя, а методологія їх проведення нароблялась емпіричним шляхом виходячи зі ступеня розвинутості суспільства.
Підрахунок кількості населення спочатку проводився із використанням різних предметів, що символізували собою осіб, які підлягали обчисленню. Так, наприклад, у VI ст. до н. е. афіняни вели облік народжених та померлих за допомогою принесення в храм богині Мінер- ви відповідно міри пшениці або ячменю. У V ст. до н. е. перський цар Дарій для обчислення кількості свого війська наказував кожному воїну перед походом покласти камінь у певному місці, а після повернення — забрати його. За кількістю каміння, що залишилося, довідувалися про кількість загиблих.
З розвитком суспільства переписом населення та державних ресурсів за розпорядженням глави держави стали займатися спеціально призначені для цього посадовці. У Персії їх називали «вуха та очі царя». З’явилися перші статистичні звіти. Їх були зобов’язані подавати особи, які володіли або виконували розпорядчі функції стосовно земель, корисних копалин, будівель тощо.
Розвиток цивілізованого суспільства приніс із собою не тільки підвищення загальнонаукового потенціалу, а й усвідомлення необхідності володіння вичерпною інформацією щодо всіх сфер життя. Це потягло за собою необхідність розробки науково обґрунтованої методології збирання й обробки такої інформації. У XVII ст. оформилися два основних статистичних напрямки: державознавство (описова школа) та політична арифметика (математична школа).
Засновником першого напрямку був німецький учений Г. Конринг (1606-1681). Він розробив описову систему державного ладу. Застосування терміна «статистика» пов’язане саме з цим напрямком. Послідовник Г Конринга професор філософії і права Г Ахенваль (17191772) уперше в 1746 р. у Марбурзькому університеті започаткував читання нової дисципліни, основним змістом якої був опис політичного стану держав, і назвав цей предмет статистикою. Узагалі слово статистика походить від латинського status, що означає стан, становище. Прибічники описової системи використовували його у значенні «політичний стан», «державознавство». Характеризуючи суспільний лад, вони віддавали перевагу якісним показникам, описуючи становище в державі шляхом перерахування її ресурсів, які оцінювали за допомогою категорій «більш» чи «менш», зазначаючи при цьому кращим чи гіршим є державоустрій тієї чи іншої країни. Цифровим (кількісним) показникам представники цієї школи не приділяли достатньої уваги.
Другий напрямок формувався в Англії. Його засновником вважається В. Петті, який у 1672 р. опублікував працю «Політична анатомія Ірландії», а в 1690 р. — «Політична арифметика». Аналіз суспільства він здійснив за допомогою кількісних показників і, усвідомивши обмеження можливостей по збиранню первинних даних, за допомогою методу побічних обчислень доповнив первинні дані реконструйованими на їх основі показниками. Саме цей напрямок виявився більш придатним для потреб індустріального суспільства, яке швидко розвивалося. Математичну статистику було розвинуто в працях таких провідних учених, як Д. Граунт (1620-1674), Г Кінг (1648-1712), П. Зюсміх (1707-1767) Ф. Гальтон (1822-1911), Ч. Пірсон (1857-1936), В. Госсет (1876-1936), Р. Фішер (1890-1962), У. Мітчелл (1874-1948) та ін.
Вагомий внесок у розробку теорії статистики вніс бельгійський учений А. Кетле (1796-1874). Він уперше здійснив спробу за допомогою теоретичних розробок та практичних можливостей статистичної науки вивчати закономірності суспільних явищ. Ґрунтуючись на вивченні масових явищ і процесів суспільного життя, він сформулював низку положень про закономірності розвитку людського суспільства, а пізніше — закон великих чисел.
Історія виникнення статистичної науки в Україні бере свій початок з часів Київської Русі, а її розвиток тісно пов’язаний із науковими, економічними та історичними процесами в Російській імперії. Для обліку земель, інвентарю, тварин, робочої сили, прибутків та видатків розроблялися різні системи обліку, а відомості заносилися в облікові книги. Перший статистико-економічний огляд Російської імперії було підготовлено I. Кириловим (1689-1737), обер-секретарем Сенату, який, використавши відомості, що надходили до Сенату, про кількість населення, монастирів, шкіл, доходи казни, промисловість та ін., написав книгу «Цветущее со- стояние Всероссийского государства, в каковое начал, привел и оставил неизреченньїми трудами Петр Великий, отец отечествия, император и са- модержец всероссийский, и прочая, и прочая, и прочая» (1727).
У XVIII ст. для впорядкування облікової роботи з’явилися перші друковані інструкції, до яких належать «Инструкции дворецкому Йвану Немчинову...», «Регламент, или устав Конюшенньїй» (1733), «Наказ для управителей или приказчика о порядочном содержании и управ- лении деревень в отсутствие господина» (1770) та ін.
Значним внеском у розвиток статистичної думки стала праця статистика та демографа Д. Журавського (1810-1856) «Об источниках и употреблении статистических сведений», яка містила в собі розробку теоретичної та методологічної бази статистичної науки.
У радянський період статистика набула особливого значення, оскільки управління всіма сферами життєдіяльності великої держави здійснювалося централізованим способом та жорстко контролювалося. У червні 1918 р. було проведено перший з’їзд статистиків, на якому було схвалено проект Положення про державну статистику, яке набрало чинності 25 липня 1918 р. Відповідно до цього положення було сформовано Центральне статистичне управління (ЦСУ), яке збирало та обробляло всю статистичну інформацію (у тому числі й дані правоохоронних органів). Однак у цілому до 30-х рр. ХХ ст. статистична робота на території радянської держави характеризується недосконалістю структури та роботи статистичного апарату.
У період з 1931 по 1954 р. органи статистики перейшли в підпорядкування органів планування. Статистичні дослідження у сфері суспільного життя зазнали суттєвих обмежень, відомості, пов’язані з питаннями правоохоронної та правозастосовної діяльності, отримали грифи «Для службового користування» та «Таємно».
З 1955 по 1985 р. статистика стала більш відкритою для суспільства, щорічно став виходити статистичний збірник «Народне господарство України», удосконалювалася структура статистичного апарату й технічна сторона збирання та обробки інформації.
11 січня 1960 р. Радою Міністрів СРСР було затверджено Положення про Центральне статистичне управління, де закріплювалися загальні принципи організації державної статистики й визначалися основні завдання статистичних органів. Розвитку теоретичних засад статистичної науки сприяло систематичне проведення всесоюзних нарад статистиків. На них обговорювалися питання про значення закону великих чисел у статистиці, застосування кореляційного аналізу, теорії індексів, питання впровадження в практику міжнародних стандартів обліку. Найбільш видатними науковцями в галузі статистики в радянський період були В. Немчинов (1894-1964), М. Птуха (1884-1961), Є. Слуцький (18801948), О. Петров (1897-1980), Л. Володарський (1911-1989), П. Маслов (1902-1978), А. Боярський (1906-1985) та ін.
Починаючи з 1986 р. і по теперішній час відбувається процес істотного збільшення аналітичних функцій статистики, подальше вдосконалення технічних можливостей збирання емпіричної інформації, суттєвого розширення кола питань, які підлягають відкритій публікації (у тому числі тих, що стосуються діяльності правоохоронних та право- застосовчих органів).
Історія виникнення та розвитку статистики свідчить про те, що її формування та розвиток були обумовлені практичними потребами управління виробництвом і життям суспільства. Таке становище зберігається і сьогодні. Оволодіння статистичною наукою є неодмінною умовою адекватного сприйняття тенденцій розвитку будь-якого суспільства, урахування помилок та позитивного досвіду, обрання найкращої стратегії і тактики подальшого розвитку, прийняття оптимальних рішень на всіх рівнях.