Розділ 6 Пізні і сучасні національні релігії Південної та Південно-Східної Азії

§ 1. Індуїзм

На межі 2—3 тис. до н. е. на територію сучасної Індії з Ірану прийшли індоєвропейські племена, що підкорили місцевих жителів. Вони ж принесли нову релігію. Перші релігійні уявлення було сформульовано у чотирьох книгах так званих вед: Рігведа, Самаведа, Яджурведа і Атхарваве- да. В них описується походження світу, родоводи великої кількості богів, наводяться ритуальні пісні і правила жер­твопринесення. Згідно з Рігведою, найбільш поважні боги

—  Варуна (бог нічного неба); Агні (бог вогню), Сома (бог священного, можливо, навіть наркотичного напою, що вводив людину у транс, який створював ілюзію безпосе­реднього спілкування з богами), Сурья (бог мудрості).

Система ведійського політеїзму заснована на тому, що головного бога немає, а головним є той бог, до якого звертається людина у конкретній ситуації. Стосунки між богами та людиною визначалися принципом «я — тобі, ти — мені». Головним був той бог, до якого саме в цьому випадку зверталася людина. Якщо людина правильно виконувала жертвопринесення, правильно зверталася до богів, вважалося, що бог обов’язково повинен здійсни­ти бажання людини.

Згодом з’являються брахмани — коментарі до вед. Доповнюють релігійні уявлення, що містяться у ведах і брахманах, так звані араньяки («Лісові книги»). Підсумо­вують увесь комплекс ведійської літератури вже скоріше філософські, ніж релігійні тексти, — упанішади (від сан­скритського «сидіти біля ніг», тобто сидіти біля вчителя).

Остання з вед, Атхарваведа — це збірка перш за все магічних правил та формул спілкування з богами. В Ат- харваведі велику увагу приділяють техніці так званого та- пасу (традиція аскези). Вважають, що коли людина веде аскетичний спосіб життя, то вона має магічну силу, може керувати світом, а не лише людьми. Потрібно відмовити­ся від соціально-політичного життя і займатися само­вдосконаленням. Вже в Атхарваведі з’являються боги, які ототожнюються з субстанціально самостійним жіночим образом. Дуже доброзичлива богиня Мадхукаша, вона є близькою до небесної корови, яка дає життя. Богиня Араті — це жінка, яка пристає до сплячих чоловіків та за­бирає в них їх силу. Апва — богиня хвороб.

З’являються й досить абстрактні божества — Вена (з Вени все виходить і туди все повертається), Кала (боже­ство часу), Кама (божество кохання ). В коментарях до вед з’являється уявлення про те, що світом керує брахман (аб­солют, джерело життя, з якого все розпочинається). Згід­но з упанішадами, кожна людина має в собі частинку брахмана, так званий атман. Завдяки йому можна досяг­ти зв’язку між духовним світом людини та абсолютом.

В упанішадах з’являються також специфічно індій­ське і багатозначне поняття — ом (аум). Ом на філо­софському рівні може розумітися як вічність, що охоп­лює минуле, сучасне і майбутнє; на психологічному — як стан глибокого спокою, подібного до сну; на ритуаль­но-практичному — як вихідна формула індійських моли­тов (мантр).

Ведійські релігійні уявлення освячують соціальне розшарування суспільства на варни (касти). Найвищою вважалися брахмани — знавці ведійної літератури, спе­ціалісти з проведення жертвопринесень. В Атхарваведі сказано, що брахмани — ті, хто співає богам гімни, слово брахмана — це слово бога. Друга привілейована варна — кшатрії, воїни і правителі. До третьої, вже непривілейо- ваної, належали вайшьї — люди, що займаються сіль­ським господарством, ремісництвом, торгівлею тощо. Нарешті, четверта варна — це шудри, які мусили бути при­служниками на найбільш брудних і неприємних роботах на зразок асенізації. Щоб не було плутанини, кожна лю­дина мала носити одяг кольору своєї варни.

В упанішадах завершується теоретичне оформлення положень індуїзму. Одним з його вихідних положень є уявлення про те, що смерть — це не припинення існу­вання, а лише крок до наступного народження в іншому тілі, причому не обов’язково людському. Існує навіть за­кон перевтілення — сансара, колесо буття, що визначає подальше перевтілення (реінкарнацію)

 

Тримає це колесо буття в своїх руках чудовисько, що символізує невідступність та обов’язковість розплати за скоєне за життя.

Найменше коло — це зображення півня, змії та свині. Півень символізує пристрасті та спокуси, змія — гнів та злість, свиня — неосвіченість. В наступному колі зобра­жується одна частина чорного кольору (вона символізує сходження життя), інша — білого (білий колір символізує більш високу реінкарнацію). Наступне коло поділяється на світ людей (який зберігає поділ на касти), асурів та претів. Асури — це напівбоги-напівлюди, які зазвичай воюють один з одним та з богами. Прети — це створіння, які завж­ди відчувають спрагу, проходять скрізь різні страждання та готуються до очищення. Знизу розташовані злі духи.

Кількість можливих перевтілень необмежена. Якість подальшого життя та форма тіла залежать від самої люди­ни, від її думок, слів та справ. Потрібно змінювати не світ в цілому, а свій особистий, духовний світ. Карма (закон причинності і розплати) завжди діє невблаганно. Вва­жається, що людина сама утворює особливий тонкий світ, який називається лінгошарір. На цьому тонкому рівні і підсу­мовуються людські думки та вчинки. Вчення про карму доповнюється поняттям дхарми — це універсальний закон, носій певної якості. Коли ми щось робимо, відбувається якісна зміна дхарми. Якість дхарми і визначить місце лю­дини в колесі буття. Наприклад, якщо людина була вбив­цею, вона загине в наступному житті від руки вбивці.

Подальший розвиток індуїзму привів до вчення про божествену Трійцю (тримурті): Брахман став Брахмою, богом, з яким пов’язується створення порядку речей і людини. Але цього бога у сучасному індуїзмі вшановують найменш з усіх інших богів — його конкретних іпостасей. Серед них визначне місце посідає бог Вішну, що виконує охоронну функцію щодо всесвіту. Його зображують як величезну змію. У Вішну є дружина Лакшмі — богиня кохання. Інша іпостась — бог Шива, який визначає хво­роби, смерть, руйнацію тощо. Однак Шива відповідає й за життєву силу та енергію. Ця сила Шиви називається шакті. Шанування бога Шиви є поклоніння лінгамові (чоловічий статевий орган). Ввважається, що сила стає більшою після того, як відбувається взаємодія бога Шиви як чоловіка з його дружиною Калі (або Дургою). Богиня Калі вважається покровителькою усіх злочинців та тих, хто займається нечистими справами.