§ 5. Конфуціанство

Китайська цивілізація розбудовувалася протягом тися­чоліть значною мірою під сильним впливом конфуціанст­ва. Конфуціанство, як і даосизм, виникло в VI -V ст. до н. е. Засновником цієї релігії вважається Кун Фу цзи (вчитель Кун), відомий у Європі як Конфуцій, що жив у 551— 479 рр. до н. е. Батько Конфуція був чиновником у кня­зівстві Лу, який у 70 років одружився з 18-річною дівчи­ною, що й народила Конфуція.

Головна книга Конфуція «Лунь Юй» (книга бесід та суджень) стала основою відповідного канону. Щоправ­да, сам Конфуцій не намагався створити нової релігії, а прагнув сформулювати загальні засади соціального жит­тя Китаю в цілому і особливо морального життя окремої людини. Тому Конфуцій виступає як систематизатор ду­ховного досвіду своїх попередників. Він говорив: «Я не формулюю нового, а звертаюсь до традицій минулого, бо хто не знає минулого, той завжди приречений на не­вдачу». Конфуцій вперше сформулював низку принци­пово нових для свого часу приписів поведінки людини в суспільстві. Головних з них декілька.

1.  Принцип «жень» (гуманності) — людина повинна жити, піклуючись про інших і розрізняючи благородних (великих), маленьких (низьких) людей та людей, що не відрізняють добро від зла.

Благородна людина (цюнь цзи) керується любов’ю до людей. Любов — найкращий спосіб перевірки якостей людини. Любов — це бути уважним вдома, старанним та працьовитим на роботі, щирим до всіх, особливо наголо­шується повага та піклуванні про батьків — як матеріаль­не піклування, так і духовне. Проявами матеріального піклування є здобувати їжу, яку вони полюбляють, дба­ти про їхнє здоров’я, слідкувати за житлом тощо. Про­явами духовного піклування є повне підкорення їхній волі, підтримувати авторитет батьків будь за що, навіть якщо вони помиляються; відмова від свідчення проти своїх батьків тощо. Між сином та батьком існує особли­вий зв’язок. Хлопчик-син має право звертатися до духу померлого батька. Коли помирає батько, син на два роки звільняється від роботи, перебуває у траурі.

Гуманність — це риса, притаманна благородній лю­дині. Цзюнь цзи — це людина щира та привітна, розваж­лива та хоробра, уважна в словах та пильна в своїх спра­вах. Цзюнь цзи спочатку обмірковує свої кроки, а потім діє. Він байдужий до матеріального комфорту та спокус тіла, присвячує життя пошуку істини, служінню людям та ідеалам. Конфуцій вважав, що знання є найбільш сут­тєвою річчю в житті. «Якщо оволодів істиною вранці, то можна спокійно померти ввечері». На думку Конфуція, саме благородні люди — цзюнь цзи повинні керувати суспільством. Взагалі порядна людина — це така, до якої добрі люди будуть ставитися добре, а погані поважати.

Маленькі або низькі люди піклуються лише про ма­теріальний добробут, завжди думають про землю та гроші. Ті ж, що не розрізняють зло та добро, можуть роз­виватися як у бік цзюнь цзи, так і в бік маленьких людей.

Оскільки, за Конфуцієм, жах перед покаранням може стримувати пристрасті та кримінальні нахили тільки низьких людей, загрозу покарання можна застосовувати лише до другої та третьої груп людей.

1. Концепція «хе» — соціальної гармонії. Найваж­ливіша засада соціального порядку — це безперечне підкорення тим, хто вище за соціальним станом та віком. Взагалі Конфуцій вважав, що лад у державі в цілому та соціальний спокій можливі лише при дотриманні прин­ципу: «держава — то велика родина, а родина — це ма­ленька держава». Все в світі повинно бути впорядкова­но, кожен повинен займатися своєю справою і робити її дуже добре.

2. Концепція «лі» — ритуалу. Важливою рисою мен­тальності китайців, яку виховувало саме конфуціанство, було вшанування церемоніалу. Для китайців важлива була процесуальна форма тієї чи іншої події. Китаєць за будь яких умов повинен поводити себе згідно зі своїм соціальним статусом та віком. Конфуцій вважав, що най­важливішим зайняттям в житті людини є підвищення знань.

У конфуціанстві немає професійних жерців культу, тобто всіма релігійними обрядами та церемоніями зай­маються авторитетні знавці конфуціанства. Звертання до духів здійснює найстаріший чоловік у родині.