Розділ 6 Пізні и сучасні національні релігії Південної та Південно-Східної Азії - § 2. Джайнізм
§ 2. Джайнізм
Ще однією поширеною національною релігією Індії є джайнізм. Джайнізм заперечує авторитет вед, існування бога-творця і значущість жертвопринесення як шляху для досягнення остаточного звільнення. Відкидає він і претензії брахманів на панівний статус у суспільстві і взагалі станово-кастовий поділ суспільства, надаючи першорядного значення ненасильству — ахімсі, пустельництву і чернечому життю як умовам вищої праведності. Ці риси споріднюють його з буддизмом. Є й інші, більш дрібні деталі, що давало підстави деяким дослідникам розглядати джайнізм як відгалуження буддизму.
На відміну від інших індійських релігій, джайнізм дуже мало відомий на Заході. Тим часом у самій Індії він має значення більше, ніж буддизм, який з середини І тис. став поширюватися головним чином за її межами. Джайнізм же кордонів Індії ніколи не переступав. Він найбільш поширений у ряді штатів Південної Індії (Біхар, Гуджарат, Орісса ).
У сучасній Індії джайнів відносно мало — приблизно 0,5% (близько трьох мільйонів) населення, але їхня роль в економічному житті країни досить помітна, бо вони в основному займаються торгівлею та лихварством.
Санскритська назва цієї релігії джайна-дхарма («вчення переможців») походить від терміна «джина»— переможець, тобто той, хто переміг свою карму і вийшов із круговороту життів і смертей. Титулом «Джина», а також «Махавіра» (Великий герой) назвали засновника віровчення Вардхамана. Вважається, що він був двадцять четвертим провісником істинної віри, тиртханкаром («творцем броду через океан буття»). Саме ж зародження своєї релігії джайни відносять до незапам’ятних часів і пов’язують з першим тиртханкаром Ришабхою.
Легендарна біографія Вардхамани в багатьох рисах нагадує життєписання Будди. Він народився в 540 або в 599 р. до н. е. і був сином вождя. Його юність також проходила в царському палаці і не була затьмарена ніякими труднощами. Він одержав гідну церевича освіту, у належному віці оженився, у нього народилася дочка. У 30- літньому віці, після смерті батьків, Вардхамана залишив батьківський дім і став пустельником. 12 років він мандрував по Індії як аскет, живучи без одягу і майже без їжі. Він піддавав свою плоть самокатуванням, займався медитацією, брав участь у диспутах. Його головним опонентом був глава секти адживіків Маккхалі Госала. Після закінчення мандрів Вардхамана отримав вище знання (кеваладжняна) і отримав почесне звання «переможця» — Джини. Він помер на 72-му році життя в містечку Пава.
Ще за життя Махавіра Джина став популярним у багатьох областях Індії і навіть за її межами — в Афганістані, мав багато послідовників і учнів.
Перші датовані відомості про джайнів містяться в на- скальних едиктах царя Ашоки (ІІІ ст. до н.е.). Цілком імовірно, що прихильником джайнізму був син цього царя Чандрагупта й онук Сампраті.
У І ст. н. е. велика кількість джайнів переселялися на південь Індії. Переселення стало поштовхом для розколу джайнізму на дві течії. Ті, що переселилися на південь, дотримувалися обітниці наготи за прикладом Ма- хавіри, тоді як члени північної громади носили білий одяг. Перші стали називатися дагамбарами («одягнені повітрям», тобто голі), а другі — шветамбарами (одягнені в біле). Цей розкол зберігся до наших днів, причому кожна з двох течій має свої секти. Розбіжності між цими течіями і сектами стосуються лише деталей догматики і культу, але не торкаються самих основ віровчення.
На півдні Індії вже в V ст. джайнізм став переважною релігією, а джайнські вчені, філософи і поети вплинули на культуру через так звану «сангха Ваччхирананду», своєрідну акдемію (створена в 470 р. у м. Мадураї). Цей вплив мав місце майже 1000 років, проте з ХІІІ ст. став зменшуватися і водночас до кінця ХУІ ст. помітно послабшала і джайнська громада.
За легендою, у Махавіри було 11 учнів-ганадхарів. Вони зберегли його повчання в усній передачі у вигляді 14 оповідань, названих пувва (перші). Згодом кожний з учнів склав по одній книзі повчань, названих анга (частина). Саме вони стали ядром джайнського канону, затвердженого на з’їзді в Паталіпутрі в ІІІ ст. до н. е. Остаточне оформлення джайнського канону відбулася лише у У ст. на соборі у місті Валлабха.
Дагамбари не визнають цього канону, вважаючи, що первісний священний варіант загублений, а в збереженому немає справжніх текстів, авторство яких вони приписують Ришабсі. Авторитетні тексти дагамбарів склали більш пізні тексти на пракриті і на санскриті: «Пратхама- нуйога» (історичні перекази), «Каранануйога» (космологічні тексти), «Дравйануйога» (релігійно-філософські трактати) і «Чаранануйога» (етичні і ритуальні розпорядження).
Канон шветамбарів «Сіддханта» або «Агама» містить у собі 11 анг (розділів), 12 упанг (малих розділів) і кілька дрібних текстів.
Тексти джайнів містять досить важкі для розуміння короткі афористичні висловлення, тому незабаром виникла велика коментаторська література до них. Пізніше до цих коментарів додалися теологічні трактати, а також численні наукові і художні тексти.
Догматика джайнізму. Джайнізм виник і сформувався в тому ж історично-культурному полі, що й індуїзм, буддизм і сикхізм, і тому має багато загальних з ними рис, характеристик, ідей і понять (карма, санса- ра, дхарма, нірвана або мокша тощо). Водночас до за- гальноіндійського ідейного фонду увійшли джайнські класифікаційні схеми, надбання космології, міфології тощо.
Джайнізм не заперечує існування богів, але в загальній схемі світобудови відводить їм досить незначне місце. Світом рухає деперсоніфікований закон, що періодично створює і руйнує цей світ, а не воля бога-творця. Вічне існування всесвіту поділяється на нескінченну кількість циклів, кожний з яких проходить фази покращення (ут- сарпини) і занепаду (авасардини).
У центрі джайнської релігійно-філософської доктрини стоїть проблема буття особистості. У трактатах джай- нів викладається вчення про шляхи до звільнення з круговороту нескінченної зміни народжень і смертей. Його можна досягнути завдяки знаходженню «трьох коштовностей» (триратна): правильного погляду, бачення істини (самьягдаршана), правильного пізнання (самьягджня- на) і правильної поведінки (самьягчарита).
Правильний погляд є визнанням того, що світ функціонує внаслідок взаємодії нескінченної кількості видів живого (дживи) і неживого, яке має п’ять видів: простір (акаша), умови руху (дхарми), умови спокою (адхарма), матерія або речовина (пудгала) і час (кала). Дживи мають не лише люди, боги, тварини і рослини, але й скелі, води тощо. Дживи взаємодіють з кармічною матерією, знаходять тіла і народжуються в цьому світі у вигляді живих істот, потрапляючи в нескінченний кругообіг сансари.
Відносини живого і неживого проходять різні стадії, починаючи від «притікання» кармічної речовини до дживи і закінчуючи мокшею — повним звільненням джи- ви від пут матеріального світу. Різні фази цих відносин й описані в категоріях «правильного погляду».
Друга «коштовність» — «правильне пізнання» — пропонує засоби (прагмана) і методи (найя) пізнання. Джайн- ська теорія пізння була досить витончено розроблена. Особливу роль у ній відігравала доктрина неодиничності (анеканта-вада), що припускає умовність і неповноту усякого висловлення про об’єкт пізнання. Знищення карми може бути досягнуте через подвижництво, а запобігання новому припливу «кармічної речовини» забезпечується чіткою дисципліною. Вона полягає у дотриманні основних обітниць: ненасильства, тобто незавдан- ня шкоди всім живим істотам (ахимса), правдивості (сатья), неприсвоєння чужого (астея), цнотливості (брахмачарья), а також відмови від власності і суєтних прихильностей (апариграха).
Джайни не займалися сільським господарством, тому що воно пов’язане зі знищенням рослин і вбивством комах і дрібних тварин у ґрунті. Їм пропонувалася сувора вегетаріанська дієта. Воду для пиття належало проціджувати, на роті носити пов’язку, щоб зберегти життя дрібним істотам, які живуть у воді і повітрі. Джайни носили із собою спеціальні вінички, щоб змітати з дороги комах, а з настанням темряви і взагалі не виходили з будинків. Подібні суворі аскетичні приписи є основою джайнської етики, хоча для мирян, на відміну від ченців, правила були менш суворими.
Основу культової практики джайнів складає шанування тиртханкарів. Значне місце в релігійному житті належить паломництву і пов’язаним з ним постам і святам. Проте повсякденне життя джайнів-мирян мало чим відрізняється від індуського. Завдяки цьому джайнські громади вписалися в індуїстську соціальну структуру, утворивши в ній особливі касти.