9.6.  Правове регулювання ціноутворення в Україні. Види цін і тарифів. Відповідальність за порушення законодавства про ціни

Політика ціноутворення є складовою частиною загальної економіч­ної і соціальної політики України і спрямована на забезпечення: рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, еконо­мічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно- територіальних регіонів республіки; збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг; протидії монопольним тенденціям ви­готовлювачів продукції, товарів і послуг; об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну; розширення сфери застосування вільних цін; підвищення якості продукції; соціальних гарантій в першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку із зростанням цін і тарифів; створен­ня необхідних економічних гарантій для виробників; орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Законодавство України про ціноутворення складається з ГК Украї­ни (гл. 21 — «Ціни і ціноутворення»), Закону України «Про ціни і ціноутворення»¹ від 3 грудня 1990 р. та інших актів законодавства України, що видаються відповідно до них.

Ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання. Ціна є істот­ною умовою господарського договору. В господарських договорах, укладених між суб’єктами господарювання України ціна зазначається у гривнях; у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за згодою сторін може визначатися в іноземній валюті.

У сфері господарювання застосовуються вільні ціни і тарифи, державні та комунальні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Вільні ціни визначаються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відноси­нах — також за рішенням суб’єкта господарювання.

Існує два види вільних ринкових цін:

а) тверда ціна (договірна ціна, визначена на основі твердого кошторису, який може коригуватися тіль­ки в окремих випадках за згодою сторін, у визначеному договором порядку. Зміна такої ціни після укладення договору дозволяється тіль­ки у випадках та на умовах, визначених договором або нормами чин­ного законодавства та

б) приблизна (динамічна) ціна (договірна ціна, визначена на основі кошторису, що підлягає коригуванню з урахуванням наступних уточнень обсягів робіт, цін на ресурси та за іншими підста­вами, передбаченими в договорі).

Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, гра­ничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов’язкового декларування зміни цін.

Державні (фіксовані та регульовані) ціни встановлюються:

-   на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рі­вень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттє­ве соціальне значення для населення (перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України);

-   на продукцію (послуги) суб’єктів господарювання — природних монополістів (переліки видів продукції (послуг) зазначених суб’єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України);

-   на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бю­джету України.

Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одер­жання прибутку суб’єктами підприємництва, зобов’язані надати цим суб’єктам дотацію відповідно до закону. Так, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які своїм рішенням установлюють ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги в розмірі, нижчому від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання), зобов’язані відшкодовувати суб’єкту господарювання різницю між за­твердженим розміром ціни (тарифу) та розміром економічно обґрунто­ваних витрат на виробництво (надання) зазначених послуг за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Регулювання внутрішнього ціноутворення на експортну та імпорт­ну продукцію (послуги) визначається Кабінетом Міністрів України. При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з інозем­ними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговель­ні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін. Згідно з Указом Президента України «Про заходи щодо вдосконалення кон’юнктурно-цінової політики у сфері зовніш­ньоекономічної діяльності» від 10 лютого 1996 р. № 124/96, контрактні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначаються суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України відповідно до індикативних цін, запроваджуваних Міністерством економіки України. Указом за­тверджено Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоеконо­мічної діяльності, яким встановлюються порядок запровадження інди­кативних цін, визначення їх рівнів та застосування таких цін.

Індикативними є ціни на товари, які відповідають цінам, що скла­лися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або ім­порту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з ураху­ванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених згідно з законодавством України.

Індикативні ціни можуть запроваджуватись на товари: щодо експорту яких застосовано антидемпінгові заходи або розпочато антидемпінгові розслідування чи процедури в Україні або за її межами; щодо яких засто­совуються спеціальні імпортні процедури відповідно до ст. 19 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»; щодо експорту яких встановлено режим квотування, ліцензування; щодо експорту яких вста­новлено спеціальні режими; експорт яких здійснюється у порядку, перед­баченому ст. 20 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»; в інших випадках на виконання міжнародних зобов’язань України.

Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюється органами, на які ці функції покладено Урядом України. Вказані органи здійснюють контроль у взаємодії з профспілками, спілками споживачів та іншими громадськими організаціями.

Господарські суб’єкти повинні в установленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю вста­новлення і застосування цін.

Вся необгрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залучен­ням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Рес­публіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підпри­ємств, установ та організацій, підлягає вилученню в дохід відповід­ного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій в банківських установах за рішенням суду.

Підприємства, організації та інші юридичні і фізичні особи мають право оскаржити до суду порушення цін з боку державних органів, підприємств, організацій, кооперативів та інших юридичних і фізичних осіб і вимагати відшкодування завданих їм збитків у випадках реаліза­ції їм товарів та послуг з порушенням вимог чинного законодавства. Ціни і тарифи, затверджені з порушенням чинного законодавства, ска­совуються Комітетом цін при Кабінеті Міністрів України.

Особи, винні в порушенні порядку встановлення та застосування цін і тарифів, притягуються до адміністративної або кримінальної від­повідальності.