9.4.   Порядок та форми підтвердження відповідності у законодавчо регульованій та нерегульованій сфері. Сертифікація

Законодавство України у сфері підтвердження відповідності скла­дається із Законів України «Про підтвердження відповідності»^[11] від 17 травня 2001 р.; «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності»^[12] від 1 грудня 2005 р. та інших нормативно- правових актів, що регулюють відносини у цій сфері.

Закон України «Про підтвердження відповідності» визначає право­ві та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, сис­тем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу та спрямований на забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності.

Підтвердження відповідності здійснюється шляхом видачі докумен­та (декларація про відповідність або сертифікат відповідності) на осно­ві рішення, яке приймається після проведення відповідних (необхідних) процедур оцінки відповідності, що довели виконання встановлених вимог.

Об’єктами підтвердження відповідності є продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал.

Постановою Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 2003 р. № 1585 затверджено Технічний регламент модулів оцінки відповід­ності та вимог щодо маркування національним знаком відповідності, які застосовуються в технічних регламентах з підтвердження відповід- ності^[13]. Процедури оцінки відповідності, які повинні застосовуватися в технічних регламентах з підтвердження відповідності, обираються з модулів — комплексів уніфікованих процедур оцінки відповідності. Процедури оцінки відповідності можуть відрізнятися від наведених у модулях за умови, що цього вимагають певні обставини, які існують в конкретному секторі економіки. Такі відхилення повинні бути обмеже­ними і коректно обґрунтованими у відповідному регламенті.

Сертифікацією є процедура, за допомогою якої визнаний в уста­новленому порядку орган документально засвідчує відповідність про­дукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам.

Сертифікація продукції здійснюється уповноваженими на те орга­нами з сертифікації — підприємствами, установами і організаціями з метою: запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров’я та майна громадян і навколишнього природного середовища; сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції; створення умов для участі суб’єктів підприємницької діяльності в міжнародному економіч­ному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.

Державну систему сертифікації створює центральний орган вико­навчої влади з питань технічного регулювання — національний орган України з сертифікації.

Сертифікація продукції в Україні поділяється на обов’язкову (в за­конодавчо регульованій сфері) та добровільну (в законодавчо нерегу- льованій сфері).

Сертифікація на відповідність обов’язковим вимогам нормативних документів проводиться виключно в державній системі сертифікації.

Обов’язкова сертифікація в усіх випадках повинна включати пере­вірку та випробування продукції для визначення її характеристик і по­дальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією.

Під час проведення сертифікації та у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат та право марку­вати продукцію спеціальним знаком відповідності. Форма, розміри і технічні вимоги до знаку відповідності визначаються державним стан­дартом. Знак відповідності не може бути застосований, якщо порушено правила його використання.

Відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, стандартам, що діють в Україні, має підтверджува­тися сертифікатом відповідності чи свідоцтвом про визнання відповід­ності, виданим або визнаним центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері. Підтвердження від­повідності харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх мате­ріалів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється в по­рядку, визначеному законом.

Процедура підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері (сфера, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг регламентуються законодавством) для окремих видів продукції, яка може становити небезпеку для життя та здоров’я людини, тварин, рос­лин, а також майна та охорони довкілля, запроваджується технічними регламентами.

Із уведенням в дію технічних регламентів центральний орган ви­конавчої влади з питань оцінки відповідності офіційно публікує перелік національних стандартів, добровільне застосування яких може сприй­матись як доказ відповідності продукції вимогам технічних регламентів. Виробник чи постачальник також має право підтвердити відповідність продукції вимогам технічних регламентів іншими, ніж відповідність стандартам, шляхами, передбаченими цими регламентами.

Сертифікація в законодавчо регульованій сфері провадиться згідно з вимогами технічних регламентів. За результатами проведення серти­фікації у разі позитивного рішення призначеного органу з оцінки від­повідності заявникові видається сертифікат відповідності, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади з питань оцін­ки відповідності.

У законодавчо нерегульованій сфері (сфера, в якій вимоги до продук­ції та умови введення її в обіг не регламентуються законодавством) формою підтвердження відповідності є її декларування. Виробник може складати декларацію про відповідність за власною ініціативою або на підставі до­говору із споживачем, при цьому він несе відповідальність за включення недостовірних відомостей у декларацію згідно із законами України.

Сертифікація в законодавчо нерегульованій сфері провадиться на добровільних засадах у порядку, визначеному договором між заявником (виробником, постачальником) та органом із сертифікації. При цьому підтверджується відповідність продукції, систем якості, систем управ­ління якістю, систем управління довкіллям, персоналу будь-яким за­явленим вимогам.

Орган із сертифікації встановлює правила проведення сертифікації, визначає учасників робіт із сертифікації. Сертифікація на добровільних засадах може провадитися також органами із сертифікації, уповнова­женими на провадження робіт у законодавчо регульованій сфері.

Правові, організаційні та економічні засади акредитації органів з оцінки відповідності в Україні визначає Закон України «Про акредита­цію органів з оцінки відповідності»¹ від 17 травня 2001 р.

Акредитацією є процедура, у ході якої національний орган з акре­дитації документально засвідчує компетентність юридичної особи чи відповідного органу з оцінки відповідності виконувати певні види робіт (випробування, калібрування, сертифікацію, контроль). Метою акреди­тації є: забезпечення єдиної технічної політики у сфері оцінки відпо­відності (оцінка відповідності — доказування, що встановлені вимоги до продукції, процесу, системи, особи або органу виконано шляхом випробування, здійснення контролю або сертифікації); забезпечення довіри споживачів до діяльності з оцінки відповідності; створення умов для взаємного визнання результатів діяльності акредитованих органів на міжнародному рівні; усунення технічних бар’єрів у торгівлі. Акре­дитація здійснюється національним органом з акредитації. Національ­ний орган з акредитації є державною неприбутковою організацією, яка утворюється центральним органом виконавчої влади з питань економі­ки. Положення про національний орган з акредитації затверджується центральним органом виконавчої влади з питань економіки.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого нада­на Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що пе­редбачені внутрішнім законодавством, у сфері підтвердження відповід­ності норми міжнародного договору. Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики укладено низку угод про взаємне співробітництво у сфері оцінки відповідності, стан­дартизації і метрології з національними органами з стандартизації ін­ших країн (зокрема Чехії, Словакії, Італії, Індії, Сірії, Йорданії та ін.).

Сторони цих угод, у межах своїх повноважень, затверджених націо­нальним законодавством і внутрішньодержавними технічними регла­ментами (приписами), зобов’язуються співробітничати за такими на­прямками:

1) співробітництво з питань розвитку національних систем стандартизації і метрології та обмін відповідною інформацією;

2) обмін внутрішньодержавними технічними регламентами (приписами), розро­бленими на основі рішень і директив Європейського Союзу;

3) обмін інформацією про органи з сертифікації (авторизовані особи) кожної зі сторін;

4) співробітництво між органами з сертифікації та авто­ризованими особами у сфері оцінки відповідності для визначення умов визнання результатів робіт з оцінки відповідності;

5) обмін програмами навчання у сфері стандартизації, метрології й оцінки відповідності.