§ 4. Грошова система України: поняття та види

Категорію «грошова система» слід розглядати у двох аспектах, які мають відповідний зміст. По-перше, досліджувана категорія — це конкретно-історичний тип організації грошових відносин; вона відо­бражає еволюція організаційно-правової форми грошового обороту. Тип грошової системи залежить від того, які метали виконують роль загального еквівалента, які гроші функціонують як засоби обігу і пла­тежу, а також який існує зв’язок між паперовими й повноцінними грошима^[15]. Залежно від цього виділяють такі типи грошових систем:

а) система металевого обігу, при якій грошовий товар безпосередньо перебуває в обігу й виконує всі функції грошей, а кредитні гроші роз­мінні на метал;

б) система обігу кредитних і паперових грошей, при якій повноцінні гроші витиснені з обігу^[16].

Тип грошової системи — це характер зв’язку між загальним екві­валентом і грошима, що перебувають в обігу, який спочатку складаєть­ся стихійно, а пізніше закріплюється законодавчим рішенням.

У правовій науці склалося досить однакове бачення змісту катего­рії «грошова система». На підставі наведених точок зору фахівців можна зробити висновок, що грошова система держави являє собою результат державно-правового впливу на процес руху грошей, який виступає об’єктом цього впливу.

Грошова система — категорія особливого роду. її особливість по­лягає в тому, що вона одночасно належить до економічного базису і політичної надбудови. Як базисна категорія грошова система є сукуп­ністю економічних відносин, що складаються в процесі функціонуван­ня грошового обороту між його суб’єктами на території держави. Бу­дучи надбудовним явищем, ця система є державно-правовою формою організації грошового обороту, включаючи сукупність державних ор­ганів, які здійснюють управління грошовим оборотом і наділені для цього відповідним правовим статусом. Отже, грошова система в пер­шому випадку є об’єктивною економічною категорією, а в другому — правовою.

Єдність економічного і правового аспектів організації грошового обороту є визначальним моментом сутності грошової системи дер­жави. Виокремлення різних аспектів грошової системи є певною мірою результатом використання методу наукової абстракції. У дій­сності ж економічний і правовий аспекти грошової системи нероз­ривно взаємопов’язані. Тому за своєю природою розглядувана катего­рія — економіко-правова. Показовою в цьому сенсі є позиція А. С. Галь­чинського. На його думку, інституційне регулювання грошових від­носин у рамках діючої в тій чи іншій країні грошової системи є од­нією з головних функцій держави. Законодавчими актами закріплю­ються основні функціональні ланки грошової системи: грошові знаки, що наділяються державою законною платіжною силою; форми безготівкового обігу; порядок емісійного процесу й характер його кредитного забезпечення; механізм організації регулювання грошо­вого обігу; нормативних валютних відносин. Законодавчими норма­ми визначаються також структура й функціональні обов’язки грошово- кредитних інститутів держави, способи їх взаємодії, основні прин­ципи, напрямки й механізм реалізації грошової політики, яку вони здійснюють.

Таким чином, з урахуванням викладених підходів під грошовою системою України слід розуміти організаційно-правову форму грошо­вого обороту на її території.

Зміст грошової системи необхідно розглядати як внутрішню форму організації грошового обороту. Подальший аналіз слід провадити на основі методологічних посилок з урахуванням ключових моментів, закладених у визначенні грошової системи. Використання терміна «організація» передбачає внутрішню впорядкованість змісту певного системного об’єкта.

Важливим моментом теоретичного аналізу змісту грошової систе­ми є визначення поняття «елемент грошової системи». В. А. Карташев особливо підкреслює, що «зміст вирізнення елемента системи полягає насамперед не в його “фізичній”, матеріальній інтерпретації, а саме у визначенні його співвідношення з усією системою, у з’ясуванні тієї “ролі”, яку він відіграє в створенні глобального ефекту, але, з другого боку, саме матеріальна конкретність елементу дозволяє окреслити “конструктивні”, морфологічні контури системи»^[17].

Методологічна важливість дослідження структури грошової сис­теми полягає в тому, що саме таким чином створюється теоретична організаційно-правова модель функціонування грошового обороту на території окремої держави, зокрема в Україні. Перш ніж перейти до детального розгляду структури грошової системи, зауважимо, що спе­цифіка елементного складу будь-якої національної грошової системи зумовлена її типом. Відповідно й особливості правового режиму гро­шової системи залежать від типу останньої. У цьому проявляється історичний чинник.

Л. А. Лунц зазначав, що регулююча діяльність держави у сфері грошового обігу знаходить своє формальне завершення в тому, що всі грошові знаки, які випускаються урядом чи з його дозволу, об’єднуються в грошову систему країни, яка з юридичної точки зору визначається як сукупність різних видів грошових знаків, виражених в одній і тій же грошовій одиниці, що визначає їхню відносну платіжну силу^[18].

Можна виділити два основні підходи до визначення змісту терміна «грошова система»:

а) у вузькому смислі — це сукупність державних грошових знаків та організація їх обігу;

б) у широкому сенсі під гро­шовою системою слід розуміти сукупний процес функціонування грошового обороту на території держави, тобто, як зазначає М. І. Сав- лук, «за сферою охоплення економічних відносин грошова система — явище надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому обороту»^[19].

Як бачимо, структура грошової системи є похідною від її змісту, що має безпосереднє значення для законотворчої діяльності.

Значення системи правового регулювання зумовлює необхідність осмислення її місця в структурі грошової системи. На нашу думку, система правового регулювання не може розглядатися як однопоряд- ковий елемент національної грошової системи. Це випливає з того, що грошова система будь-якої держави є об’єктом правового регулюван­ня^[20] . Правове регулювання грошового обороту слід розглядати не тіль­ки як спосіб упорядкування процесу руху грошей. Роль права в цьому регулюванні полягає в тому, що воно, як підкреслює Р. Й. Халфіна, є формою суспільних відносин, яка нерозривно пов’язана зі змістом, обумовлена ним і безпосередньо впливає на нього^[21]. Тому грошова система держави повинна розглядатися саме як правова форма органі­зації грошового обороту.

Першим елементом грошової системи, її так би мовити обличчям є грошова одиниця. Л. О. Новосьолова визначає грошову одиницю (чи одиницю рахунку) як таку, яка встановлюється законодавством про грошову систему одиницю, в якій виражається вартість (ціна) товарів, робіт, послуг. У національних грошових одиницях ведеться облік вар­тості майна, у них позначається номінал грошей, які випускаються (емітуються) певною державою^[22]. В Україні відповідно до ст. 99 Кон­ституції України грошовою одиницею України є гривня.

Сучасну сторінку в історії гривні відкрито на початку останнього десятиліття ХХ ст., і вона пов’язана з процесом національно-державного відродження України. Національні гроші і грошова система традицій­но розглядаються як найважливіші атрибути державності. Тому вже на первісному етапі побудови незалежної Української держави була ви­словлена ідея введення власної грошової одиниці і створення само­стійної грошової системи.

У розділі VI Декларації про державний суверенітет України про­голошено, що Українська РСР самостійно створює банківську, цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує Державний бюджет, а при необхідності вводить свою грошову одиницю. Закон УРСР від 3 серпня 1990 р. «Про економічну самостійність Української РСР» (ст. 6) закріпив право республіки на самостійну організацію грошово­го обігу на її території.

У другій половині 1991 р. Україна взяла курс на побудову неза­лежної держави. Введення національної валюти і побудова самостійної грошової системи були серед основних пріоритетів трансформацій в економічній сфері. З розпадом СРСР подальше існування єдиної грошової системи в рамках міждержавного простору стало неможли­вим, і кожна з колишніх союзних республік зіткнулася з необхідністю побудови власної грошової системи.

Введення гривні — повноцінної національної валюти було здій­снено в перебігу проведення грошової реформи у вересні 1996 р. Однак цьому передувала низка подій, які внесли кардинальні зміни в грошову систему. Кожна з проведених трансформацій у системі організації грошових відносин за своїм значенням може бути назва­на грошовою реформою. Але, як справедливо вказують фахівці, якщо виходити із суті і внутрішньої логіки здійснених заходів, слід визна­ти, що була проведена одна грошова реформа, яка тривала майже п’ять років^[23].

У процесі проведення грошової реформи можна виділити три ета­пи: перший — введення в готівковий обіг тимчасової валюти — укра­їнського карбованця (купона багаторазового використання) з 10 січня1992   р.; другим етапом було введення в листопаді того ж року в без­готівковий оборот карбованця; третій, завершальний етап — випуск в обіг у вересні 1996 р. гривні — повноцінної національної української валюти.

Наступним після національної грошової одиниці елементом гро­шової системи України є масштаб цін. З’ясування його сутності як невід’ємного, але досить специфічного елемента грошової системи, на наш погляд, може бути проведено при розгляді його генезису. За доби існування примітивних грошових форм функцію масштабу цін у різних соціальних колективах виконували речі, що використовувались як за­гальноприйняті мінові посередники. Згодом, коли золото стало вико­нувати грошові функції, сформувався ваговий масштаб цін, оскільки в обігу перебувало золото у вигляді зливків різної ваги. Цей історичний чинник зберігає своє значення й сьогодні: грошовою одиницею у Ве­ликій Британії є фунт стерлінгів. Зі зміною типу грошової системи, з переходом від золотозливкового до золотодевізного стандарту суттєво змінюється природа масштабу цін — він набуває яскраво вираженого державно-правового змісту, оскільки нормативно закріплював зв’язок між грошима в обороті й дорогоцінним металом, який вони представ­ляли, що знаходило безпосередній вираз у формуванні державою правового механізму забезпечення кредитних грошей.

Будучи величиною грошової одинці, масштаб цін змінюється під впливом дії низки об’єктивних чинників. Серед них, на наш погляд, необхідно виокремити такі:

а) встановлений державою і нормативно закріплений ваговий вміст дорогоцінного металу в грошовій одиниці;

б) правовий механізм ціноутворення в державі;

в) інфляція;

г) прове­дення деномінації як одного з видів грошових реформ.

Зміна масшта­бу цін відбувається під впливом як одного з цих чинників, так і різних їх сукупностей. Особливістю цих чинників є те, що вони виступають як система, при цьому лише інфляція має виключно економічну при­роду. Тому з’ясування сутності цього елемента грошової системи пе­редбачає аналіз нормативно-правових актів, на підставі яких відбува­лися його зміни.

Третім елементом у запропонованій структурі грошової системи України є види державних грошових знаків. Грошові знаки, або готівка є таким елементом, який «можна потримати в руках». Готівка є най­більш простим і сприйнятним елементом грошової системи. До того ж він одночасно є найдавнішим з них, оскільки, виникнувши, нату­ральні форми грошей мали вираз саме грошових знаків. Значення го­тівкових коштів на сучасному етапі розвитку економічних відносин пов’язано з тим тривалим періодом, коли саме вони були єдиною гро­шовою формою. Незважаючи на стрімкий розвиток і вдосконалення системи безготівкових розрахунків, грошові знаки не втрачають влас­ної актуальності, виконують усі грошові функції, залишаючись най- ліквіднішою формою грошей та важливим складником національних грошових систем.

В Україні види державних грошових знаків мають подвійне зако­нодавче закріплення: по-перше, у ч. 2 ст. 34 Закону України від 20 травня 1999 р. «Про Національний банк України» встановлено, що «готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків — банкнот (паперових) і монет (металевих)»; по-друге, у п. 3. 2 ст. 3 Закону Укра­їни 5 квітня 2001 р. «Про платіжні системи та переказ грошей в Укра­їні» передбачено, що «грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість». Це означає, що законодавцем встановлено вичерпний перелік державних грошових знаків, які можуть знаходитися в обігу на території України. Будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України, випущені не Національним банком України і виго­товлені з метою здійснення платежів у господарському обороті, визна­чаються в ст. 1 Закону «Про Національний банк України» як грошові сурогати.

Казначейські білети перебувають у грошовому обігу на території СРСР після проведення грошової реформи 1960 р. Статус казначей­ських білетів мали грошові знаки номіналом 1, 3 і 5 карбованців. Інші паперові грошові знаки номіналом 10, 25, 50 і 100 карбованців мали статус білетів Державного банку СРСР. Між банкнотами та казначей­ськими білетами існувала формальна відмінність. Вона полягала в різному порядку їх забезпечення. Білети Держбанку СРСР забезпе­чувалися золотом, іншими дорогоцінними металами та іншими акти­вами Держбанку СРСР, а казначейські білети забезпечувалися всім надбанням Союзу РСР.

Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону «Про Національний банк України», банкноти і монети є безумовними зобов’язаннями Національного бан­ку України і забезпечуються всіма його активами. На наш погляд, у цьому формулюванні слід вирізнити два конститутивних елементи, що визначають правову природу вітчизняної готівки: банкноти і моне­ти є безумовними зобов’язаннями Національного банку України, а також порядок їх забезпечення.

Банкноти й монети, якщо виходити з визначення ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», мають однакову правову природу, оскільки вони є єдиним законним платіжним засобом на те­риторії України, їх приймають усі фізичні й юридичні особи без будь- яких обмежень за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви й для переказів. Отже, між банкнотами і монетами немає суто юридичних відмінностей. Про це свідчить за­стосування єднального сполучника «і» при викладенні норм, що ви­значають статус цих грошових знаків. Відмінність між ними полягає лише в різних фізичних властивостях: банкноти — це паперові грошо­ві знаки, а монети — металеві.

Про банкноту як про зобов’язання емісійного банку можна гово­рити лише тоді, коли існує двосторонній цивільно-правовий зв’язок між суб’єктами такого зобов’язання. Такий зв’язок існує лише за умо­ви вільного розміну банківських білетів на дорогоцінний метал.

Правову природу державних грошових знаків в Україні визначає не зобов’язальний приватноправовий, а публічний державно-правовий елемент. Законодавче положення про визнання банкнот і монет безу­мовними зобов’язаннями Національного банку України та їх забез­печення всіма його активами слід розглядати не з цивільно-правової точки зору, а саме з точки зору реалізації покладеної на Національний банк України конституційної функції — забезпечення стабільності грошової одиниці України.

крім вищевказаних елементів у структурі грошової системи слід виокремити Національний банк України, який є емісійним центром та спеціальним органом, що здійснює регулювання грошового обороту в Україні, а також дві підсистеми: готівкового обігу та безготівкового обороту.