§ 3. Джерела фінансового права

Традиційно джерелами права вважаються нормативно-правові акти, санкціоновані звичаї, прецеденти (судові чи адміністративні), міжнародні угоди. Є кілька підходів до розгляду джерела права:

—   соціально-економічний, який визначає сукупність соціально- економічних факторів, що регулюють об’єктивні закони;

—   державно-політичний — характеризує реалізацію державної волі в конкретних правових нормах;

—  юридичний — специфічний механізм реалізації, що передбачає волю держави в конкретних нормах права.

Джерело фінансового права повинне: установлювати певні прави­ла поведінки, що виключають її індивідуалізацію стосовно окремого суб’єкта; бути виданим компетентним органом (в основному органами державної влади); чітко відповідати матеріальній і процесуальній сто­роні функціонування.

таким чином, джерелом фінансового права є форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права.

Джерела фінансового права можуть бути систематизовані згідно з певними принципами:

I.  На підставі владної територіальної ознаки (в основному це сто­сується видів нормативних актів).

1. Загальнодержавні нормативні акти.

2.  Республіканські (Автономна Республіка Крим).

3.  Місцеві нормативні акти.

II.  За характером правових норм.

1.  Нормативні акти, що містять правові норми загального характе­ру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку.

1. Ненормативні акти, що не містять правових норм загального характеру.

III.  За особливостями правового регулювання і характером вста­новлення.

1.  Звичай, санкціонований компетентними органами у встановле­ному порядку. Найчастіше йдеться про звичай, до якого робиться від­силання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються процесуальні сторони функціонування актів, рамки компетенції державних органів у сфері фінансової діяльності.

2. Прецедент, який одержав поширення в державах англо-саксонської системи, особливо при наявності пробілу в законодавстві. Специфіка в даному разі полягає в тому, що правозастосовний орган фактично ви­ступає як нормотворча структура. Багато процесуальних норм народило­ся в ході судових слухань податкових справ. Так, розгляд податкових правопорушень в американському суді ускладнювався посиланнями на п’яту поправку Конституції США, яка надавала право відмовитися від дачі показань, оскільки це могло призвести до «самозвинувачення». Вер­ховний Суд США, наділений повноваженнями конституційного контролю, відмовив підозрюваним у можливості використовувати п’яту поправку до Конституції у разі розгляду справ про податкові правопорушення.

Подібні ситуації призводять і до необхідності систематизації най­важливіших судових рішень. У США судову нормотворчість здійсню­ють Верховний Суд, апеляційні суди, претензійний суд, федеральні окружні суди і податковий суд США^[4].

3.  Міжнародні договори (конвенції, угоди). Важливого значення набувають вони при врегулюванні подвійного оподаткування, інших питань оподаткування. Застосування даного джерела не завжди є одно­значним. Міжнародні договори наділені різною юридичною чинністю. Якщо в Україні вони мають перевагу над законами, прийнятими Верхов­ною Радою, то в США їх дія рівнозначна законам, і включаються між­народні договори в систему законодавства нарівні з законами США. Це породжує проблеми як забезпечення правового регулювання цих норм, так і системи гарантій такого забезпечення.

4. Правова доктрина, яка характерна для мусульманських країн, де, будучи одним з важливих джерел шаріату, заповнює прогалини законо­давства відповідно до розпоряджень мусульманської доктрини.

5.  Нормативний правовий акт — найважливіше, а іноді єдине джерело фінансового права. У деяких випадках інші джерела розгля­даються як похідні від нормативного акта.

Норми фінансового права, що містяться в різноманітних нормативно- правових актах, представлені насамперед в актах представницьких і виконавчих органів і органів місцевого самоврядування. Саме вони і являють собою джерела фінансового права. отже, джерела фінансо­вого права — це правові акти представницьких, виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що містять фінансово-правові норми.

Система нормативно-правових актів і система законодавства, не будучи синонімами, тісно пов’язані й взаємообумовлені. Саме тому аналіз системи фінансового законодавства і дає основне уявлення про джерела фінансового права України.

Необхідно при цьому провести розмежування між системою фі­нансового права і системою фінансового законодавства. Якщо перша являє собою сукупність відносин, що регулюються фінансовим правом, то система фінансового законодавства — зовнішнє вираження фінан­сових правовідносин, своєрідне усвідомлення їх суспільством на да­ному етапі, закріплене за допомогою наявних у його розпорядженні нормативних важелів. Системи фінансового права і законодавства співвідносяться як специфічні філософські категорії змісту і форми.

Фінансове законодавство, виступаючи формою реалізації фінансо­вого права, містить досить широке коло нормативних актів, що регулю­ють фінансову діяльність. основу фінансового законодавства повинні складати тільки закони і найбільш важливі підзаконні акти (у більшості випадків — прирівняні до законів. такими були Декрети Кабінету Мі­ністрів України наприкінці 1992 — на початку 1993 року). Основою нормативних правових актів, що регулюють фінансові правовідносини, безумовно, є закони. Проте їх використання має деякі особливості.

По-перше, варто говорити не про окремі діючі фінансові закони, а про групу взаємозалежних законів (з чітко вираженими від­сильними нормами). Наприклад, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачав дію деяких статей тільки після вве­дення інших нормативних актів (Закону України «Про страхування»).

По-друге, дія багатьох спеціальних фінансових законів неможлива без широкої системи підзаконних актів — інструкцій, роз’яснень. На­приклад, Декрет Кабінету Міністрів України «Про оподаткування до­ходів підприємств» від 26 грудня 1992 року передбачав особливий підзаконний акт, прийнятий у вересні 1993 року, що регулював склад витрат, які відносяться на собівартість. У США, наприклад, Закон про підвищену вологість територій передбачає перегляд умов застосуван­ня поземельного податку в приливно-відливних зонах, водно- болотистих угіддях. Проте до прийняття Управлінням оподаткування відповідних інструкцій податкові інспектори не могли цілком викорис­товувати механізм даного нормативного акта.

Конституція України значно розширила коло питань громадського життя, що визначаються чи установлюються виключно законами Укра­їни як актами вищої після Конституції України юридичної чинності в системі нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 92 Конституції України законами України повинні регламентуватися найбільш важли­ві суспільні і державні інститути (права, свободи й обов’язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади тощо).

Разом з тим особливістю правового регулювання є те, що відноси­ни регламентуються широкою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів. Найбільша соціально важлива частина від­носин визначається тільки законами, інші — законами, постановами Верховної Ради, актами Президента і Кабінету Міністрів України, актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів міс­цевого самоврядування.

Термін «законодавство» досить широко використовується в основ­ному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певних галузей права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118). У законах залежно від важливості і специфіки регульованих суспільних відносин цей термін вживається в різних значеннях: в одних мають на увазі лише закони; в інших, насамперед кодифікованих, у поняття «законо­давство» включаються як закони й інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента, Кабінету Міністрів України, а в деяких випад­ках — також і нормативно-правові акти центральних органів виконав­чої влади. Частиною національного законодавства відповідно до ст. 9 Конституції України є також діючі міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

таким чином, терміном «законодавство» охоплюються закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана верховною радою України; постанови верховної ради України; укази Президента України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в рамках їх повноважень і відповідно до Конституції України і законів України.

Нормативні акти представлені як законами (спеціальними, такими, що регулюють конкретну галузь права, і загальними), так і норматив­ними актами компетентних органів (представницьких і виконавчих органів державної влади, місцевого самоврядування, органів управлін­ня спеціальної компетенції). Фінансове законодавство саме і включає систему цих нормативних актів. основи фінансових правовідносин, компетенція державних органів, регулюються конституціями.

Законодавчі акти, що лежать в основі фінансового законодавства, становлять певну систему.

1.  Загальні нефінансові закони — конституційні закони чи закони, що відносяться до інших галузей права, що містять фінансові норми. Наприклад, найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноважен­ня органів державної влади і управління, загальні принципи оподатку­вання і т. д.). У деяких випадках приймаються спеціальні конституцій­ні й органічні закони — Закон ФрН про фінансову допомогу Федерації і земель 1969 року; Конституційний закон про фінанси, що визначає компетенцію Федерації і земель Австрії у сфері податків; органічний закон 1979 року про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III якого цілком присвячений фінансовим питанням^[5].

2.  Загальні фінансові закони — в основному їх представляють за­кони, що регулюють основи фінансової системи. Це переважно фун­даментальні закони, що встановлюють основи бюджетної системи, місце її окремих елементів. В Україні вони практично не представлені, хоча й обговорювалися перспективи розробки фінансового кодексу, закону про фінанси.

3.  Загальні інституційні закони — законодавчі акти, що містять положення, які регулюють окремі інститути в цілому, їх основи, головні характеристики. У даних актах відсутня деталізація конкретних видів понять. В основному до них належать бюджетні і податкові ко­декси, що поєднують матеріальні і процесуальні сторони, а також основні закони загального характеру (Закон України «Про Державну податкову службу в Україні», Закон України «Про систему оподатку­вання» та ін.).

4.  Спеціальні інституційні закони — законодавчі акти, що регулю­ють окремі частини фінансових інститутів. До них належать, напри­клад, закони, що містять характеристику окремого виду податку, де­тальний механізм його обчислення і сплати.