§ 2. Система фінансового права

Правова форма певного виду суспільних відносин формується, виходячи зі змісту і завдань тих відносин, що вона регулює. Саме тому правова форма при реалізації цих цілей може включати різні інститути, підгалузі, що часом виходять за межі однієї галузі права. У цьому ви­падку можливий аналіз правових норм і інститутів права в сукупності з іншими галузями науки, що конкретизують розглянутий об’єкт. Та­кими галузями знань можуть виступати філософія, історія, економіка й інші. Правова форма суспільних відносин, охоплюючи сукупність норм і правових інститутів, підлегла змісту регульованих відносин, їх структурі і завданням державного регулювання. Надаючи правової форми певній групі відносин, держава виходить з їх змісту, цілей і за­вдань на конкретному етапі розвитку.

Для галузі фінансового права характерний набір інститутів, що забезпечує всі сторони й елементи юридичного режиму руху державних коштів. Необхідно, природно, враховувати, що інститути фінансового права передбачають регулювання тільки в рамках галузі і мають спе­ціалізований характер стосовно певної групи правових норм.

Таким чином, галузь фінансового права містить весь комплекс норм, що регулюють відносини, що становлять предмет фінансового права, і забезпечують правове регулювання руху державних коштів. Кожний з інститутів реалізує більш вузькі цілі.

На сучасному етапі в системі правового регулювання фінансових відносин склалася специфічна ситуація, викликана швидким розвитком практично всіх складників фінансової системи держави. Мова йде про міру інституціональності фінансового права як галузі. Справа в тім, що галузевий режим регулювання визначається сукупністю елементів: методом регулювання, юридичним інструментарієм, принципами, на­явністю галузі законодавства і кодифікованого акта. У той же час ці елементи для фінансового права в даний момент характерні не в повно­му обсязі. І хоча фінансове право розглядається як галузь права, воно формується через становлення і розвиток інститутів: бюджетного пра­ва, податкового права і т. д. Іншими словами, при відсутності загально­го йде розвиток частки. Ця тенденція і її подальший розвиток можуть негативно позначитися на нормотворчих і правозастосовних процесах у фінансовій сфері, оскільки недооцінка загальногалузевих засад у правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин може при­звести до незв’язаності, розбіжності і конфліктності всієї системи взагалі.

Якщо виходити з визначення галузі права, то це насамперед від­носно замкнута частина системи права, яка включає сукупність норм, що регулюють суспільні відносини у певній сфері діяльності людей, і має принципову своєрідність. Саме замкнутою частиною системи права є фінансове право.

Норми фінансового права обумовлені публічною, тобто загально- визначальною для країни діяльністю, а саме діяльністю з формування грошових фондів для загальнодержавних потреб, для утримання дер­жавних органів та їх матеріально-фінансового забезпечення. Це стосу­ється не лише діяльності органів влади, але й органів, що здійснюють її відповідно до Конституції України і встановлених розмежувань компе­тенції в даній сфері. У ході цієї діяльності формується система бюджетів, що зосереджує кошти для потреб загального значення. Такий же публіч­ний характер має і діяльність органів місцевого самоврядування з фор­мування місцевих бюджетів. Вона спрямована на задоволення місцевих інтересів, які мають загальне значення для даної території, забезпечує формування муніципальних коштів у цих цілях. Отже, публічний харак­тер мають і норми права, що регулюють відносини по встановленню податків органами місцевого самоврядування та їх справлянню в місце­ві бюджети. Відповідно всі ці відносини є владно-майновими.

Фінансове право включає досить широку сукупність фінансово- правових норм, об’єднаних у певну систему. Ця система розбита на групи, що характеризуються специфічними особливостями, логічною структурою. У такий спосіб система фінансового права являє собою сукупність фінансово-правових норм, що обумовлюють внутрішню побудову фінансового права, зміст і особливість розташування його інститутів.

Фінансовому праву притаманні певні ознаки.

1. Однорідність фактичного змісту, що передбачає регулювання чітко визначеного різновиду відносин, пов’язаних з рухом централізо­ваних і децентралізованих фондів
2.  Єдність норм, що утворюють фінансове право. Вони становлять єдину систему, що визначається однорідним фактичним змістом. Це забезпечує регулювання даного різновиду фінансових відносин, що не виключає спеціалізації юридичних норм усередині інституту.

3. Законодавча відособленість, що означає зовні відособлене за­кріплення основних положень галузі в нормах, що її утворюють.

В основі класифікації як безпосередньо галузі права, так і інших підрозділів, традиційно лежить предмет правового регулювання, тоб­то коло суспільних відносин, регульованих нормами того чи іншого правового утворення як первинного, так і вторинного рівня. На пер­винному рівні виділяються галузі права, правові інститути (субінсти- тути) та їх об’єднання — підгалузі. На другому рівні виділяються вторинні утворення: комплексні галузі права, комплексні і змішані правові інститути, що використовують кілька юридичних режимів регулювання в їх об’єднанні. Якщо безпосередньо галузь права — це сукупність норм, що регулюють особливі види суспільних відносин, що за своїм економіко-правовим і соціальним змістом вимагають відо­собленого, самостійного регулювання, то правовий інститут — це підрозділ (група) юридичних норм усередині галузі.

Юридичні норми утворюють галузь права не безпосередньо, а через інститути. Формування галузі може охоплювати кілька ступеней (інститут — складний інститут — підгалузь — галузь). Наприклад, податкове право займає чітко виражене положення. З одного боку, до нього входять інститути вузької групи відносин (інститут місцевих податків і зборів, оподаткування юридичних осіб тощо), з другого — складний інститут податкового права є одним з елементів, що утворю­ють цільну галузь фінансового права.

Фінансове право включає досить велику сукупність фінансових норм, об’єднаних у певну систему. Ця система розбита на групи, що характеризуються специфічними особливостями, логічною структу­рою. Система фінансового права — об’єктивна сукупність суспільних фінансових відносин, що визначає внутрішню структуру фінансового права, зміст і особливість розміщення норм, які регулюють фінансові правовідносини.

У системі фінансового права виділяються частини, підгалузі, ін­ститути. Норми фінансового права залежно від особливостей регульо­ваних ними відносин утворюють окремі структурні підрозділи. У системі галузі фінансового права існує кілька підсистем, інститутів, які можна виокремити в розділи.

Загальна частина акумулює інститути, що закріплюють загальні підходи до регулювання фінансової системи, які стосуються всіх норм Особливої частини. Загальна частина охоплює норми, що ніби вине­сені за дужки. У дужках — інститути Особливої частини і саме до них застосовуються положення Загальної частини, але вже в конкретному випадку, обумовленому характером інституту. До Загальної частини належать фінансово-правові норми, що закріплюють основні принци­пи, форми і методи фінансової діяльності; поняття і функції фінансів; систему фінансових органів, їх повноваження; правове положення інших суб’єктів фінансового права; загальні положення організації фінансового контролю.

Норми Загальної частини конкретизуються в особливій частині, що складається з декількох розділів, підгалузей, що включають від­повідні інститути. Регулюючи більш вузькі й однорідні за змістом фінансово-правові інститути, вони утворюють певні підгалузі і роз­діли. особливу частину становлять фінансово-правові норми, що регулюють відносини у сфері бюджетної системи; державних доходів і видатків; обов’язкового державного страхування; кредитування; публічного регулювання банківської діяльності; валютного регулю­вання.