Стаття 236. Органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби

Органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням державних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм (стаття 42), а також про адміністративні правопорушення, передбачені частиною другою статті 41, статтями 78, 80 - 83, 90\ 95, 167, 168¹, 170 (коли вони є порушеннями санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), та статтею 188¹¹ цього Кодексу.

Від імені органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення в межах територій та об'єктів нагляду, визначених законодавством, мають право:

1)   головний державний санітарний лікар України та його заступники, головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, областей, міст  Києва та  Севастополя,  головні державні  санітарні лікарі  водного, залізничного,  повітряного транспорту,  водних басейнів, залізниць та їх заступники,   головні  державні  санітарні  лікарі   районів,   міст,   районів у містах, лінійних підрозділів та об'єктів водного, залізничного, повітряного транспорту,  об'єктів,  що мають особливий режим  роботи,  Міністерства оборони   України,    Міністерства   внутрішніх   справ   України,   Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, з'єднань, частин та підрозділів і їх заступники;

[У пункті 1 частини другої статті 236 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2171-ІН від 21.12.2000 р.]

[У пункт 1 частини другої статті 236 внесено зміни згідно із Законом України № 662-IVвід 03.04.2003 p.]

2)    лікарі-гігієністи,   лікарі-епідеміологи   органів,   установ   і   закладів державної  санітарно-епідеміологічної  служби   -   щодо   адміністративних правопорушень,   передбачених   статтею   42,   а  також   частиною  другою статті 41, статтями 78, 80 - 83, 95, 167, 168¹, 170 (коли вони є порушеннями санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм).

[Статтю 236 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 р.]

Державна санітарно-епідеміологічна служба України є системою органів, установ, закладів, частин і підрозділів, діяльність яких спрямовується на профілактику інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан їх здоров'я і життя факторів середовища життєдіяльності, здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду щодо безпеки для життя і здоров'я людини продукції та середовища життєдіяльності.

Державна санітарно-епідеміологічна служба України діє на підставі Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 p., Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2002 р. за № 1218, Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.1999 за № 1109 та інших нормативно-правових актів.

Основними завданнями державної санітарно-епідеміологічної служби України є:

-  здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

-      визначення   першочергових   заходів   щодо   профілактики   інфекційних   хвороб, професійних    захворювань,    масових    неінфекційних    захворювань    (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан здоров'я і життя людини факторів середовища життєдіяльності;

-      аналіз   причин    і   умов   виникнення   ситуацій   санітарного   та   епідемічного неблагополуччя,  підготовка пропозицій щодо запобіжних заходів  і здійснення контролю за їх проведенням;

-      участь у координації діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

-      координація роботи з проведення гігієнічного виховання населення.

До системи державної санітарно-епідеміологічної служби України належать:

-      Державна   санітарно-епідеміологічна   служба   -   урядовий   орган   державного управління, який діє у складі МОЗ (Держсанепідемслужба);

-      регіональні       (міжобласні)       установи       Держсанепідемслужби,       установи Держсанепідемслужби в Автономній Республіці Крим, областях, у містах, районах, на  водному,   залізничному  та  повітряному  транспорті,   об'єктах  з  особливим режимом роботи;

-      заклади   Держсанепідемслужби   в   Автономній   Республіці   Крим,   областях,   у містах, районах, на водному, залізничному та повітряному транспорті, об'єктах з особливим режимом роботи;

-      дезінфекційні станції;

-      спеціалізовані заклади Держсанепідемслужби, утворені для боротьби з особливо небезпечними   (у   тому   числі   карантинними)   і   небезпечними   інфекційними хворобами;

-      установи, заклади, частини і підрозділи Міноборони, МВС, СБУ, Адміністрації Держприкордонслужби, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного управління справами;

-      наукові установи санітарно-епідеміологічного профілю;

-      об'єднання,   центри,   лабораторії   (наукові   та   науково-практичні,   контрольні, експертні, проблемні);

-      Комітет з питань гігієнічного регламентування;

-    інші установи і заклади, утворені згідно із законодавством.

Посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України є головні державні санітарні лікарі та їх заступники, інші працівники державної санітарно-епідеміологічної служби України, уповноважені здійснювати державний санітарно-епідеміологічний нагляд згідно з законом.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України, яким за посадою є перший заступник керівника центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я. Призначення на посаду і звільнення з посади головного державного санітарного лікаря України здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною службою здійснюють:

-      Автономної Республіки Крим - головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, який призначається на посаду та звільняється з посади наказом головного державного санітарного лікаря України;

-      області,   міст   Києва   і   Севастополя   -головний   державний   санітарний   лікар відповідної   адміністративної   території,   який   призначається    на   посаду   та звільняється з посади наказом головного державного санітарного лікаря України;

-      на   водному,   залізничному,   повітряному   транспорті   -   головний   державний санітарний лікар відповідного виду транспорту, який призначається на посаду і звільняється з посади наказом головного державного санітарного лікаря України;

-      в районі, місті, районі в місті — головний державний санітарний лікар відповідної адміністративної території, який призначається на посаду і звільняється з посади наказом    відповідно   головного   державного   санітарного   лікаря    Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя за погодженням з головним державним санітарним лікарем України;

-      на лінійних  підрозділах та об'єктах транспорту - головні державні  санітарні лікарі   (організація  державної санітарно-епідеміологічної  служби   на  водному, залізничному, повітряному транспорті забезпечується за лінійним принципом);

-      на об'єктах з особливим режимом роботи — головні державні санітарні лікарі цих об'єктів;

-      в галузі оборони, внутрішніх справ, у справах охорони державного кордону, з питань виконання покарань, Державного управління справами, Служби безпеки України - головні державні санітарні лікарі відповідного державного органу.

Головний державний санітарний лікар України:

-      затверджує  державні   санітарні   норми,  регламенти   використання   небезпечних факторів, гранично допустимі концентрації, орієнтовно безпечні рівні хімічних і біологічних чинників у харчових продуктах, предметах та виробах, у воді, повітрі, ґрунті, а також встановлює норми радіаційної безпеки та допустимі рівні впливу на людину інших фізичних факторів;

-      застосовує   передбачені   законодавством   заходи   для    припинення    порушень санітарного законодавства;

-      погоджує методи контролю і випробувань продукції щодо її безпеки для здоров'я і життя населення;

-      погоджує інструкції (правила) використання продукції підвищеної небезпеки;

-      погоджує    перелік    установ,    організацій,    закладів,    яким    надається    право випробування продукції на відповідність вимогам безпеки для здоров'я;

-      здійснює інші повноваження відповідно до закону.

Повноваження керівників відповідних органів, установ, закладів, лікарів-гігієністів, лікарів-епідеміологів, помічників лікарів визначаються законодавством.

Посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби України самостійно приймають в межах своїх повноважень рішення і несуть відповідальність згідно із законодавством за протиправні дії або бездіяльність; здійснюють свої повноваження на відповідних адміністративних територіях, водному, залізничному та повітряному транспорті, об'єктах з особливим режимом роботи, а посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, СБУ, Адміністрації Держприкордонслужби, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного управління справами - на підпорядкованих їм територіях, об'єктах, у частинах і підрозділах.

Головний державний лікар України, його заступники, головні санітарні лікарі відповідних органів, установ, закладів державної санітарно-епідеміологічної служби та їх заступники, а також лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, що передбачені цією статтею. Конкретний склад адміністративних правопорушень, справи про які розглядають ці посадові особи, сформульований у ст. 42,ч. 2 ст. 41, ст. 78, ст. 80-83, ст. 90^і, ст. 95, ст. 167, ст. 168', ст. 170^і, ст. 88" КпАП.

Стаття 237.

[Статтю 237 виключено згідно із Законом України № 352-XIV від 23.12.98 p.]

Стаття 238. Органи державного ветеринарного контролю

Органи державного ветеринарного контролю розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушеннями правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог (стаття 107).

Від імені органів державного ветеринарного контролю розглядають справи про адміністративні правопорушення і накладають адміністративні стягнення:

1)  головний державний інспектор ветеринарної медицини України та його заступники - штраф на громадян до одного неоподатковуваного мінімуму доходів   громадян,   на   посадових  осіб  - до   шести   неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[У пункт І частини другої статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

2)  головні   державні   інспектори   ветеринарної   медицини   Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, головний державний інспектор ветеринарної медицини на транспорті і державному кордоні та їх заступники - штраф на громадян до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, на посадових осіб - до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[У пункт 2 частини другої статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

3)  головні державні інспектори ветеринарної медицини міст, районів, районів у містах, залізниць, транспортних і прикордонних пунктів - штраф на громадян до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, на посадових осіб -до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

[У пункт 3 частини другої статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У пункт 3 частини другої статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-Швід 05.04.2001 p.]

4)  завідуючі дільничними лікарнями державної ветеринарної медицини, дільницями ветеринарної медицини, начальники ветеринарного нагляду на дезинфекційно-промивальних станціях і пунктах, завідуючі лабораторіями ветеринарно-санітарної експертизи на ринках - штраф на громадян до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, на посадових осіб - до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У пункт 4 частини другої статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У пункт 4 частини другої статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-Ш від 05.04.2001 p.]

посадовими особами органів державної ветеринарної медицини штраф може стягуватися на місці з громадян до половини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, із посадових осіб - до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

[У частину третю статті 238 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У статтю 238 внесено зміни згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР №2010-ХІ від 03.04.86 р.; Законом України № 4045-ХП від 25.02.94 p.]

Державний ветеринарно-санітарний контроль - перевірка лікарями державних органів ветеринарної медицини додержання ветеринарно-санітарних вимог, встановлених законодавством, у процесі виробництва, заготівлі, зберігання, транспортування, реалізації, у тому числі експорту, імпорту, продукції тваринного, а на ринках і рослинного походження, ветеринарних лікарських засобів, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини, а також під час будівництва, реконструкції, модернізації та введення в експлуатацію підприємств чи окремих потужностей з виробництва, зберігання, реалізації продукції тваринного походження та ветеринарних препаратів, Органи державного ветеринарного контролю діють на підставі Закону України «Про ветеринарну медицину» від 25.06.1992 p., Положення про Державний департамент ветеринарної медицини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2001 р. за № 641 та інших нормативних актів.

Державний ветеринарно-санітарний нагляд здійснюється Головним державним інспектором ветеринарної медицини України, його заступниками, головними державними інспекторами ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міст, районів, їх заступниками, головними державними інспекторами ветеринарної медицини регіональних служб державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, їх заступниками та державними інспекторами ветеринарної медицини.

Державний інспектор ветеринарної медицини — лікар ветеринарної медицини, функціями якого за посадою в державному органі чи установі ветеринарної медицини є здійснення контролю та нагляду за додержанням ветеринарно-санітарних вимог, встановлених законодавством (офіційний лікар ветеринарної медицини

Державний департамент ветеринарної медицини (Держветмедицини) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінагрополітики і йому п і дпоря дковується.

Державний департамент ветеринарної медицини, його територіальні органи і регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті становлять єдину систему державних органів ветеринарної медицини.

Держветмедицини очолює голова, який є одночасно Головним державним інспектором ветеринарної медицини України. Він призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра аграрної політики.

Державний департамент ветеринарної медицини для виконання покладених на нього завдань утворює відповідні територіальні органи і регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті

Начальники територіальних органів Державного департаменту ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, області, міста, району і регіональних служб державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, їх заступники одночасно є за посадою відповідно головними державними інспекторами ветеринарної медицини та заступниками головних державних інспекторів ветеринарної медицини зазначених регіонів, а спеціалісти ветеринарної медицини Департаменту, його територіальних органів і регіональних служб державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті одночасно є за посадою державними інспекторами ветеринарної медицини.

Посадові особи, які здійснюють державний ветеринарно-санітарний контроль, мають право:

-      перевіряти   додержання    суб'єктами   господарювання    ветеринарно-санітарних правил транспортування об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду і вимог щодо оформлення ветеринарних документів;

-      перевіряти якість та безпеку продукції тваринного походження на всіх стадіях виробництва, її відповідність вимогам, визначеним законодавством;

-      проводити   відбір   проб   продукції  тваринного   походження   для   ветеринарно-санітарної експертизи;

-      брати  участь  у  проведенні  оцінки  зразків  нових видів  продукції тваринного походження та інших об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду з метою додержання ветеринарно-санітарних вимог і норм якості;

-      перевіряти санітарний стан виробничих приміщень та умов зберігання продукції тваринного походження;

-      перевіряти   якість   та   безпеку   виготовлення,   умови   зберігання   та   реалізації ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок, засобів ветеринарної медицини;

-      перевіряти   експортні,   імпортні,   транзитні   об'єкти   державного   ветеринарно-санітарного контролю та нагляду.

Зазначені посадові особи та завідуючі дільничними лікарнями державної ветеринарної медицини, дільницями ветеринарної медицини, начальники ветеринарного нагляду на дезинфікційно-промивальних станціях і пунктах, завідуючі лабораторіями ветеринарно-санітарної експертизи на ринках мають право від імені органів державного ветеринарного контролю розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог.

Стаття 238¹. Органи земельних ресурсів

Органи земельних ресурсів розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства в галузі використання і охорони земель та порядку регулювання земельних відносин (статті 52, 53, 53¹, 53², 54, 55, 56,188⁵ цього Кодексу).

Від імені органів, зазначених у цій статті, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: Голова Державного комітету України по земельних ресурсах та його заступники, Голова Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим та його заступники, начальники обласних, Київського та Севастопольського міських головних управлінь та їх заступники, начальники міських (міст обласного та районного підпорядкування), районних управлінь (відділів) земельних ресурсів та їх заступники, інженери-землевпорядники сіл і селищ.

[Кодекс доповнено статтею 238' згідно із Законом України № 2977-ХП від 03.02.93 p.]

[Статтю 238' викладено у новій редакції згідно із Законом України № 81/96-ВР від 06.03.96 р.]

[У статтю 238' внесено зміни та доповнення згідно із Законом України № 1377-IVвід 11.12.2003 p.]

Використання і охорона земель підлягають державному контролю. Основними  принципами  здійснення  державного  контролю  за  використанням  та охороною земель є:

-      забезпечення    додержання   органами   державної   влади,   органами    місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України;

-      забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель;

-      запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення;

-    забезпечення  додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель   та   зниженню   родючості   ґрунтів,   погіршенню   стану   рослинного   і  тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.

Державний контроль у галузі використання і охорони земель здійснюється відповідно до ЗУ «Про охорону земель» від 19. 06. 2003 p., Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25. 06.  1991  p., Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19. 06. 2003 p., Земельного Кодексу, Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженого Указом Президента України від 14.08.2000 p., Указу Президента України «Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів» від 06. 01. 1996 р. та інших нормативно-правових актів.

До системи державних органів земельних ресурсів належить:

-      Державний комітет України по земельних ресурсах;

-      Державний комітет Автономної Республіки Крим з земельних ресурсах і єдиному кадастру;

-      обласні, Київські та Севастопольські міські управління;

-      районні відділи, міські (міст обласного та районного підпорядкування) управління (відділи) земельних ресурсів;

-      інженери-землевпорядники сіл і селищ.

Державний комітет України з земельних ресурсів (Держкомзем України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України

Основними завданнями Держкомзему України є: підготовка пропозицій щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, викорис­тання, охорони та моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру та забезпечення її реалізації; координація проведення земельної реформи в Україні; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель; організація і забезпечення ведення державного земельного кадастру, здійснення землеустрою; розроблення та участь у реалізації державних, галузевих і регіональних програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання, охорони та моніторингу земель, відновлення родючості грунтів, ведення державного земельного кадастру.

Держкомзем України здійснює свої повноваження безпосередньо та через єдину систему державних органів земельних ресурсів. Держкомзем України очолює Голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України в установленому законодавством порядку.

Голова Держкомзему України є головним державним інспектором України з викорис­тання та охорони земель.

Державний комітет Автономної Республіки Крим з земельних ресурсів і єдиного кадастру очолює Голова.

Обласні, Київські та Севастопольські міські управління та районні відділи, міські (міст обласного та районного підпорядкування) управління (відділи) земельних ресурсів очолюють відповідні начальники. У селах і селищах функції державного органу земельних ресурсів виконують інженери-землевпорядники.

Посадові особи органів, що становлять систему державних органів земельних ресурсів мають право від їх імені розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства в галузі використання і охорони земель та порядку регулювання земельних відносин.