Печать
PDF

Розділ VIII Злочини у сфері господарської діяльності - § 6. Злочини у сфері обслуговування споживачів та захисту їх прав

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Особлива частина

§ 6. Злочини у сфері обслуговування споживачів та захисту їх прав

 

Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма (ст. 217 КК). Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини щодо захисту прав і законних інтересів спожи­вачів у сфері господарської діяльності з виробами із дорогоцінних металів. Ці відносини регулюються Законом «Про державне регулю­вання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18 листопада 1997 р.1 та іншими нормативно-правовими актами.

Предмет злочину — державне пробірне клеймо, тобто знак уста­новленого єдиного зразка, що засвідчує цінність виробів із дорогоцін­них металів і вміст вагових одиниць основного дорогоцінного металу в одній тисячі вагових одиниць сплаву. Для кожного виду дорогоцінних металів встановлені проби (державні стандарти), наприклад для пла­тини — 900 та 950 проби. Предметом злочину може бути як незаконно виготовлене державне пробірне клеймо, так і справжнє клеймо.

Об’єктивну сторону злочину характеризують альтернативні дії: незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірно­го клейма.

Під виготовленням слід розуміти як повне створення державного пробірного клейма, так і відновлення не придатного для використання клейма. У всякому випадку тут ідеться про виготовлення предмета (приладу), яким клеймується виріб, а не самого знака на виробі.

Збут державного пробірного клейма — це його відчуження в будь- який спосіб (продаж, дарування, обмін тощо). Збутом є відчуження як законно виготовленого, так і незаконно виготовленого державного пробірного клейма. В останньому випадку дії особи, яка сама неза­конно виготовила клеймо, слід кваліфікувати як незаконне виготовлен­ня та збут, а в інших випадках — тільки як незаконний збут.

Використання означає незаконне нанесення відбитку державного пробірного клейма на виріб. Таке нанесення можливе: 1) законно ви­готовленим або незаконно виготовленим клеймом; 2) на ювелірні та побутові вироби із дорогоцінних металів або на інші вироби (включа­ючи ті, що виготовлені не із дорогоцінних металів); 3) особами, яким надано право клеймувати вироби, або іншими особами.

Диспозиція ст. 217 КК є бланкетною і вимагає звернення до інших нормативних актів для визначення незаконності дій, зокрема до зазначе­ного Закону, Інструкції про здійснення державного експертно-пробірного контролю за якістю дорогоцінних металів, вставок дорогоцінного каміння, виробів з них та матеріалів, що містять дорогоцінні метали та вставки дорогоцінного каміння (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 5 лютого 2004 р. № 1431), та ін. Наприклад, незаконним використанням державного пробірного клейма можуть визнаватися: клеймування виробів не власного виробництва чи незаконно виготовлених виробів; клеймуван­ня виробів, покритих іншим дорогоцінним металом, не за основним сплавом; нанесення відбитку пробірного клейма, яке не відповідає пробі сплаву, з якого виготовлено виріб.

Нанесення відбитку державного пробірного клейма на виріб, ви­готовлений не з дорогоцінного металу, і подальший продаж цього ви­робу під виглядом виробу з дорогоцінного металу потребує додаткової кваліфікації за ст. 190 як шахрайство. Так само кваліфікується зави­щення проби при нанесенні клейма на виріб із дорогоцінного металу і подальший продаж цього виробу.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої з дій — виготовлення, збуту або використання.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 217 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно.

 

Обман покупців та замовників (ст. 225 КК). Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері реалізації това­рів та надання послуг суб’єктами господарської діяльності. Додатковий об’ єкт — власність покупців та замовників.

Предметом злочину можуть виступати товари або гроші.

Об’єктивну сторону цього злочину характеризують: 1) діяння — обмірювання, обважування, обраховування чи інший обман покупців або замовників під час реалізації товарів або надання послуг; 2) на­слідок — матеріальна шкода громадянинові в сумі, що перевищує три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян; 3) причинний зв’язок між діянням та наслідком.

Обмірювання як спосіб учинення цього злочину характеризується тим, що особа вводить в оману покупця чи замовника щодо виміру, зокрема, довжини, площі чи об’єму, внаслідок чого при обчисленні оплати товарів чи послуг враховуються завищені результати виміру. При обважуванні аналогічний обман стосується виміру ваги.

Обмірювання та обважування під час реалізації товарів призводить до того, що покупці одержують їх у меншій, ніж оплачено, кількості вимірних одиниць, тобто менше за довжиною, площею, об’ємом, вагою тощо. Обманний вимір можливий як під час безпосередньої реалізації товарів, так і під час їх попереднього фасування. Обмірювання та об­важування під час надання послуг, зокрема, може виражатися в об­мані щодо виміру наданих послуг (наприклад, тривалості телефонних переговорів), отриманих від замовника предметів тощо.

Обраховування характеризується тим, що особа вводить в оману покупця чи замовника щодо розрахунку вартості товарів, послуг, ви­користаних матеріалів, або щодо кількості одиниць товарів, які реалі­зуються, або щодо суми грошей, які приймаються чи видаються під час оплати товарів чи послуг.

Під іншим обманом покупців та замовників слід розуміти продаж фальсифікованих товарів (наприклад, розбавлених водою молока чи пива) або неповного комплекту товарів, передача одного предмета під виглядом іншого, продаж товарів нижчого сорту за ціною вищого, стягування плати за послуги, що надаються безкоштовно, перевищен­ня встановлених цін на товари чи послуги, приписку робіт, що не ви­конувалися, тощо.

Загальною ознакою обману в цьому складі злочину є те, що особа умисно повідомляє потерпілому неправдиві відомості чи приховує певні обставини з метою ввести його в оману або продовжити стан омани щодо тих дій, якими завдається матеріальна шкода. Унаслідок цього потерпілий, перебуваючи в стані омани, більше передає або менше одержує грошей чи іншого майна.

Для кваліфікації обману покупців та замовників не має значення, де вчинюється цей злочин: на підприємствах торгівлі, комунального господарства, громадського харчування (ресторанного господарства), побутового обслуговування населення, на ринках чи в інших місцях.

Покупцями і замовниками в значенні ст. 225 КК виступають тільки окремі громадяни. Обман представників підприємств, установ або організацій кваліфікується як шахрайство (ст. 190 КК).

Злочин вважається закінченим з моменту, коли матеріальна шкода у вищезазначеній сумі була фактично завдана покупцеві або замовни­кові. Як правило, це момент закінчення розрахунків за товари чи по­слуги.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб ’єкт злочину — особа, яка після досягнення 16-річного віку реа­лізує товари або надає послуги від імені зареєстрованого суб’єкта госпо­дарювання (юридичної особи чи громадянина — підприємця). Обман громадянина при реалізації товару або наданні послуги в інших випадках, наприклад під час продажу продукції, вирощеної в особистому підсобно­му господарстві, кваліфікується як шахрайство (ст. 190 КК).

У частині 2 ст. 225 КК встановлена підвищена відповідальність за вчинення цього злочину особою, раніше судимою за обман покупців чи замовників.

 

Фальсифікація засобів вимірювання (ст. 226 КК). Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини у сфері забезпечення єдності вимірювань в Україні, захисту громадян і національної економіки від наслідків недостовірних результатів вимірювань. Ці відносини регулю­ються Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» у редакції від 15 червня 2004 р.1 та іншими нормативними актами.

Предмет злочину — фальсифіковані вимірювальні прилади та інструменти.

Прилади та інструменти є видами засобів вимірювальної техніки — технічних засобів, які застосовуються під час вимірювань і мають нормовані метрологічні характеристики. Вимірювання приладами базується на дії самого приладу, який конструктивно здатний до само­стійної роботи та відображення результатів вимірювання, наприклад вимірювання лічильниками спожитої електроенергії, води чи газу. Інструменти використовуються людиною в процесі вимірювання як допоміжний засіб, наприклад вимірювання мікрометром, штангенцир­кулем тощо. Належність технічних засобів до засобів вимірювальної техніки визначається в порядку, передбаченому відповідним наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та спо­живчої політики від 4 травня 2005 р. № 1101.

Фальсифіковані вимірювальні прилади та інструменти зовні ви­глядають як такі, що мають нормовані метрологічні характеристики, а насправді не відповідають метрологічним вимогам, що висуваються до них, і вимірювання ними дає недостовірні результати. Наприклад, зовні справні та точні терези насправді показують неточну вагу, оскіль­ки переналагоджено роботу їх внутрішнього механізму чи програму.

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується виготовлен­ням, переробленням або збутом фальсифікованих вимірювальних при­ладів чи інструментів.

Виготовлення — це дії зі створення вимірювальних приладів чи інструментів, пов’язані з їх фальсифікацією, або лише фальсифікація вже створених приладів чи інструментів. Під переробленням слід ро­зуміти видозміну вже існуючої фальсифікації приладів чи інструмен­тів.

Дії, якими фальсифікується прилад чи інструмент, можуть виявля­тися у заміні деталей, частин чи блоків, внесенні змін до конструктор­ської схеми роботи приладу або до його програми тощо. Фальсифікація може виражатися також у спеціальній технічній наладці, яка пов’язана із втручанням у внутрішню роботу приладу, проте її слід відрізняти від неправильних дій при використанні нефальсифікованого приладу, які можуть призводити до недостовірних результатів вимірювання, напри­клад неправильно виставляються механічні терези, прилад експлуату­ється в умовах надто високої або низької температури чи вологості тощо.

Поняттям збуту охоплюються будь-які види відчуження фальсифі­кованих вимірювальних приладів чи інструментів (продаж, дарування тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї дії, вказаної у ст. 226 КК.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, причому виготовлення і перероблення фальсифікованих приладів чи інструментів учиняється з метою використання (винним або іншими особами) чи збуту.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 226 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені особою, яка була засуджена за цією статтею.

 

Випуск або реалізація недоброякісної продукції (ст. 227 КК). Безпосередній об ’єкт злочину — суспільні відносини, що забезпечують випуск та реалізацію доброякісної продукції і товарів, захист прав споживачів. Додатковим безпосереднім об’єктом може бути життя і здоров’ я споживача.

Предметом злочину є недоброякісна або некомплектна продукція і товари.

Недоброякісність продукції та товарів у ст. 227 КК визначається як їх невідповідність встановленим стандартам, нормам, правилам і тех­нічним умовам. Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов’язковим у випадках, передбачених ч. 2 ст. 15 ГК України. Право­ві та організаційні засади стандартизації в Україні визначені Законом України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 р. № 2408-ІП[53], а по­рядок розроблення, перегляду, внесення змін, прийняття та опубліку­вання стандартів встановлений Законом України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» від 1 грудня 2005 р.[54] Недоброякісну продукцію та товари взагалі не можна вико­ристовувати за призначенням або можна лише після суттєвої перероб­ки. Причини недоброякісності можуть бути різними, зокрема пов’язані безпосередньо з виробничим процесом, порушенням правил зберіган­ня товару, закінченням строків їх реалізації тощо.

Некомплектність продукції та товарів у цій статті розуміється як така їх невідповідність існуючим вимогам за ознакою комплектності, за якої їх взагалі неможливо використовувати за цільовим призначен­ням або таке використання є значно утрудненим.

Об ’єктивна сторона злочину виражається у випуску на товарний ринок або іншій реалізації споживачам недоброякісної або некомплект­ної продукції і товарів, якщо такі дії вчинені у великих розмірах — більше трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (згід­но з приміткою до ст. 227 КК).

Під випуском продукції на товарний ринок слід розуміти передачу або відправлення виробленої чи імпортованої продукції і товарів іншим суб’єктам, які діють на ринку: торговим посередникам, комісіонерам тощо.

Інша реалізація продукції споживачам — це оптова або роздрібна реалізація, що може здійснюватися у вигляді продажу, обміну, бартеру тощо. Під споживачами розуміються фізичні та юридичні особи, які одержують відповідну продукцію і товари для використання за функ­ціональним призначенням.

Злочин вважається закінченим з моменту випуску на товарний ринок або іншої реалізації недоброякісної або некомплектної продук­ції та товарів у зазначеному вище розмірі.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку, відповідаль­на за випуск на товарний ринок або за іншу реалізацію споживачам продукції та товарів. Це може бути як працівник підприємства, уста­нови чи організації, так і підприємець.