§ 5. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів

 

Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК). Безпосеред­нім об ’єктом злочину є суспільні відносини у сфері надання фінансо­вих ресурсів і податкових пільг. Додатковими об’єктами можуть ви­ступати власність або відносини щодо формування доходної частини державного та місцевого бюджетів.

Предмет злочину — неправдива інформація, що надається вказа­ним у цій статті адресатам і в конкретному випадку має юридичне значення як підстава для прийняття рішення щодо надання фінансових ресурсів чи податкових пільг. Ця інформація може неправдиво відо­бражати фінансово-економічний стан або певні сторони діяльності суб’єкта господарювання, мету отримання коштів чи засоби забезпе­чення їх повернення тощо.

Об ’єктивна сторона злочину полягає у наданні завідомо неправ­дивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину про­ти власності.

Надання неправдивої інформації спрямоване на введення указаних адресатів в оману для незаконного одержання в такий спосіб субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків.

Під іншими кредиторами слід розуміти тих суб’єктів відносин у сфері господарської діяльності, які згідно із законодавством мають право надавати кредити суб’єктам господарювання.

Субсидія — це допомога у грошовій або натуральній формі, що надається за умови цільового призначення для стимулювання певної діяльності. Субвенція — це фінансова допомога, яка надається для ці­льової реалізації конкретних програм, проектів і підлягає поверненню у разі нецільового використання. Дотація — це надання суб’єктам гос­подарської діяльності бюджетних коштів за умови їх безповоротності, для покриття виробничих витрат, збільшення обсягів виробництва, ре­алізації та підвищення якості продукції тощо. Кредит — це грошова чи товарна позика, що надається кредитором позичальнику за умови по­вернення у певний строк і, як правило, зі сплатою відсотків.

Надання суб’єктам господарювання субсидій, субвенцій, дотацій та кредитів за рахунок бюджетних коштів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України, Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік та окремих спеціальних норма­тивних актів.

Пільги щодо податків — це повне або часткове звільнення від спла­ти всіх або окремих податків (загальнодержавних чи місцевих), які пе­редбачені законодавством про оподаткування, зокрема Законом України «Про систему оподаткування» у редакції від 18 лютого 1997 р.

Злочин вважається закінченим з моменту надання завідомо неправ­дивої інформації.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, який ха­рактеризується усвідомленням особою неправдивості інформації ще до фактичної передачі її адресату та поєднаний з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків.

Зміст і спрямованість умислу особи, мотив, мета та момент їх ви­никнення мають вирішальне значення для відмежування цього зло­чину від злочинів проти власності. Якщо у момент надання неправди­вої інформації особа мала за мету безвідплатно звернути чуже майно на свою або інших осіб користь (наприклад, одержати кредит і не по­вертати його), вчинене кваліфікується як незакінчене або закінчене шахрайство (ст. 190 КК). Мотивом цих дій є прагнення особи неза­конно збагатити себе чи інших осіб за рахунок чужого майна. Якщо такий умисел був направлений на привласнення лише частини одер­жаних коштів або виник після фактичного незаконного їх одержання — вчинене кваліфікується як злочин проти власності та за ст. 222 КК.

Суб ’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку і є громадя­нином — засновником (учасником) або службовою особою суб’єкта господарської діяльності, або громадянином — підприємцем.

У частині 2 ст. 222 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, що в п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 218). Така шкода може полягати в нецільовому використанні субсидій, субвенцій чи дотацій, неповерненні кредиту, ненадходженні до бюджетів коштів у вигляді податків тощо.

При відмежуванні цього злочину від ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) (ст. 212 КК) слід враховувати, що: а) у ст. 222 КК йдеться про пільги щодо податків, а в ст. 212 КК — також про збори (обов’язкові платежі); б) є відмінності між цими злочинами за колом суб’єктів, зокрема за ст. 212 КК може нести відповідальність громадянин, який не є підприємцем, засновником (учасником) або службовою особою суб’єкта господарської діяльності. При конкурен­ції цих норм у випадках, коли завдана шкода менше 5000 неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян, застосовується лише ст. 222 КК, а при більшій шкоді — Пленум Верховного Суду України рекомендує кваліфікувати вчинене за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 222 та ч. 3 ст. 212 КК (п. 24 постанови «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25 квітня 2003 р. № 3).

 

Розміщення цінних паперів без реєстрації їх випуску (ст. 223 КК). Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері розміщення цінних паперів.

Предмет злочину — емісійні цінні папери, розміщення яких від­повідно до закону здійснюється лише за умови попередньої реєстрації їх випуску у встановленому законом порядку. Такі цінні папери по­свідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосов­но особи, яка бере на себе відповідні зобов’язання (емітента).

Предметом цього злочину, зокрема, можуть виступати: акції, об­лігації (підприємств, іпотечні та місцевих позик) і сертифікати (інвес­тиційні, іпотечні та фондів операцій з нерухомістю). Обов’язковість реєстрації їх випуску передбачена Законами України «Про цінні папе­ри і фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р.^[40], «Про інститути спільно­го інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р.^[41], «Про іпотечне кредитування, операції з консолідова­ним іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 р.^[42], «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівни­цтві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 р.^[43], «Про іпотечні облігації» від 22 грудня 2005 р.^[44]

Об’єктивна сторона злочину — це розміщення цінних паперів у значних розмірах без реєстрації їх випуску в установленому законом порядку.

Розміщенням цінних паперів визнається відчуження цінних паперів емітентом або андеррайтером (торговцем цінними паперами, який діє за дорученням, від імені та за рахунок емітента) шляхом укладення цивільно-правового договору з першим власником (наприклад, шляхом підписки на акції або продажу облігацій). Самі цінні папери при цьому можуть існувати у документарній формі, що передбачає виготовлення сертифікатів, або в бездокументарній формі — у вигляді облікового запису на рахунку у системі електронного обігу цінних паперів.

Реєстрація випуску цінних паперів здійснюється у Державній ко­місії з цінних паперів та фондового ринку (далі — ДКЦПФР) одно­часно з реєстрацією проспекту їх емісії.

Порядок розміщення цінних паперів та державної реєстрації їх випуску встановлений Цивільним та Господарським кодексами Укра­їни, законами, зазначеними вище, а також «Про господарські товари­ства» від 19 вересня 1991 р.^[45], «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р.^[46], «Про Національну депози­тарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р.^[47], «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р.^[48]; Положенням про порядок реєстрації випуску акцій, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 26 квітня 2007 р. № 942^[49]; По­ложенням про порядок здійснення емісії облігацій підприємств та їх обігу, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 17 липня 2003 р. № 322 (у редакції рішення від 26 жовтня 2006 р. № 1178^[50]) та іншими норма­тивними актами ДКЦПФР.

Відповідно до примітки до ст. 223 КК розміщення цінних паперів вважається у значних розмірах, якщо номінальна вартість таких цінних паперів у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний міні­мум доходів громадян.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій — розмі­щення цінних паперів у значних розмірах без реєстрації їх випуску в ДКЦПФР.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб ’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку і була упов­новажена на розміщення цінних паперів. Такі повноваження певна особа отримує від емітента, який прийняв рішення про розміщення цінних паперів, а у випадку залучення до розміщення цінних паперів андеррайтера — ще й від нього.

 

Підроблення документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів (ст. 223¹ КК). Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері розміщення цінних паперів.

Предметом злочину виступають документи, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів. Переліки таких документів, що обов’язково подаються до ДКЦПФР, передбачають нормативні акти, вищеназвані стосовно ст. 223 КК, а також інші рішення ДКЦПФР.

Об’єктивну сторону злочину характеризують: 1) дії — внесення в документи, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів, завідомо неправдивих відомостей; 2) наслідок — значна матеріальна шкода інвесторові в цінні папери; 3) причинний зв’язок між дією та наслідком.

Внесення в документи завідомо неправдивих відомостей може здійснюватися під час їх складання (виготовлення) чи затвердження або виражатися в підробленні уже виготовленого документа (напри­клад, у зміні тексту). Неправдиві відомості — це відомості про вига­дані факти (наприклад, про збори акціонерів, які не проводилися) або спотворення дійсних фактів (наприклад, спотворення даних фінансо­вого звіту), або заперечення дійсних фактів.

Інвестор у цінні папери — це фізична або юридична особа, яка придбає цінні папери від свого імені та за свій рахунок із метою одер­жання доходу чи збільшення вартості цінних паперів або набуття від­повідних прав, що надаються власнику цінних паперів згідно з чинним законодавством.

Матеріальна шкода, заподіяна інвесторові в цінні папери, вважа­ється значною, якщо вона в двадцять і більше разів перевищує не­оподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до цієї статті). Така шкода може виражатися у втраті інвестованих грошових коштів унаслідок банкрутства емітента цінних паперів чи фактичного знецінення цінних паперів після розкриття недостовірної інформації тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідку — значної матеріальної шкоди інвесторові в цінні папери.

Суб ’єктивна сторона злочину — прямий умисел, який характери­зується завідомістю, тобто усвідомленням особою неправдивості відо­мостей у момент внесення їх до зазначених у ст. 223¹ КК документів.

Суб’єкт злочину — уповноважена особа, яка досягла 16-річного віку. У такої особи можуть бути повноваження скласти (виготовити) або затвердити документ, необхідний для реєстрації випуску цінних паперів, або безпосередньо подати його до ДКЦПФР.

 

Порушення порядку ведення реєстру власників іменних цінних паперів (ст. 223² КК). Безпосереднім об’єктом цього злочину є сус­пільні відносини у сфері обліку цінних паперів, їх емітентів, власників та прав на них інших осіб, які регулюються Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р. та іншими нормативно- правовими актами.

Предметом злочину можуть виступати система реєстру власників іменних цінних паперів або система депозитарного обліку.

Система реєстру власників іменних цінних паперів — сукупність даних, що забезпечує ідентифікацію зареєстрованих у цій системі влас­ників, номінальних утримувачів та емітента, а також іменних цінних паперів, зареєстрованих на їх ім’я, облік усіх змін інформації щодо ви­щевказаних осіб та цінних паперів, одержання та надання інформації цим особам і складання реєстру власників іменних цінних паперів.

Система депозитарного обліку цінних паперів — сукупність за­писів про цінні папери (вид, номінальна вартість і кількість, характер зареєстрованих обмежень в обігу або реалізації прав за цінними папе­рами), їх емітентів, власників іменних цінних паперів, уповноважених ними осіб, управителів, заставодержателів, інших осіб, наділених від­повідними правами щодо цінних паперів, що містять інформацію, яка дає можливість ідентифікувати названих осіб, а також іншу передба­чену законодавством інформацію.

Об’єктивна сторона злочину може виражатися в будь-якій із таких форм: 1) невнесенні змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів або до системи депозитарного обліку, або 2) внесенні завідомо недостовірних змін до такої системи; або 3) іншому порушенні по­рядку ведення реєстру власників іменних цінних паперів, якщо воно призвело до втрати системи реєстру (її частини).

Порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів вста­новлений вищеназваним Законом, а також Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим Рішенням ДКЦПФР від 17 жовтня 2006 р. та іншими нормативно- правовими актами.

У першій та другій формах злочин вважається закінченим з момен­ту вчинення самого діяння, а в третій формі — з моменту настання наслідку у вигляді втрати системи реєстру (її частини).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується: у першій та другій формах — умислом, а в третій формі — умислом або необережністю.

Суб’єкт злочину — службова особа емітента чи професійного учасника фондового ринку, яка досягла 16-річного віку.

Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів (ст. 224 КК). Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері обігу недержавних цінних паперів.

Предмет злочину — підроблені недержавні цінні папери. Недер­жавними визнаються цінні папери, що випускаються від імені органу місцевого самоврядування, юридичної або фізичної особи, зокрема облігації місцевих позик, акції, облігації підприємств, ощадні (депо­зитні) сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, сертифікати фондів операцій з нерухомістю, заставні, іпотечні облігації та серти­фікати, товаророзпорядчі цінні папери, а також похідні цінні папери. Такі цінні папери можуть існувати в документарній або бездокумен- тарній формі.

Виготовлення з метою збуту, а також збут підроблених держав­них цінних паперів чи білетів державної лотереї кваліфікується за ст. 199 КК.

Об’єктивна сторона злочину — це виготовлення з метою збуту, збут чи використання іншим чином підроблених недержавних цінних паперів.

Під виготовленням підроблених цінних паперів слід розуміти ство­рення повністю фальшивих цінних паперів або часткову підробку справ­жніх цінних паперів (підробка номера, серії облігації чи інших реквізи­тів цінних паперів). Способи виготовлення можуть бути різними.

Виготовлення характеризується тим, що виготовлювач підроблює недержавні цінні папери таким чином, щоб вони мали значну схожість за формою та основними реквізитами зі справжніми цінними папера­ми, що за його задумом у звичайних умовах ускладнить або зовсім виключить виявлення підробки під час їх збуту, зробить можливим перебування таких цінних паперів в обігу. У разі грубого підроблення, що легко виявляється, і обманного способу збуту діяння кваліфікуєть­ся як шахрайство (ст. 190 КК).

У цій статті йдеться про виготовлення цінних паперів реально іс­нуючих емітентів. У разі виготовлення особою «цінних паперів» неіс­нуючої юридичної особи з метою продажу і заволодіння в такий спосіб чужими коштами дії можуть кваліфікуватися як готування до шахрай­ства (ст. 14 та ст. 190 КК).

Збут цінних паперів — це їх відчуження будь-яким способом (на­приклад, продаж, обмін, дарування), вчинене їх виготовлювачем або іншою особою.

Використання підроблених цінних паперів іншим чином охоплює всі інші, крім відчуження, способи їх пред’явлення під виглядом справ­жніх цінних паперів для придбання або реалізації певних прав або звільнення від обов’язків (наприклад, використання їх як заставу або для отримання дивідендів, можливості голосування на зборах акціо­нерів).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої із за­значених дій з хоча б одним підробленим екземпляром цінних паперів.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел; виготовлення цінних паперів поєднано з метою їх збуту.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

У частинах 2 та 3 ст. 224 КК передбачена підвищена відповідаль­ність за вчинення цього злочину повторно (ч. 2) або організованою групою (ч. 3), а також за заподіяння великої (ч. 2) чи особливо великої (ч. 3) матеріальної шкоди.

Повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчи­нила злочин, передбачений цією статтею або ст. 199 КК.

Матеріальна шкода завдається державі, юридичним особам або окремим громадянам. Вона може виражатися у втраті коштів чи іншо­го майна покупцями підроблених цінних паперів або особами, які виконали майнове зобов’язання, посвідчене такими цінними паперами (наприклад, сплатили борг, виплатили дивіденди, передали майно при ліквідації емітента), у збитках від знецінення дійсних цінних паперів тощо. Визначення шкоди як великої (триста і більше неоподатковува­них мінімумів доходів громадян) та особливо великої (тисяча і більше таких мінімумів) передбачене в примітці до ст. 224 КК.

 

Незаконне використання інсайдерської інформації (ст. 232¹ КК). Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини щодо розкриття та використання інформації на фондовому ринку, які регу­люються Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Предмет злочину — інсайдерська інформація, тобто будь-яка не опублікована або не оприлюднена в інший спосіб інформація про емітента, його цінні папери або правочини щодо них, оприлюднення якої може значно вплинути на вартість цінних паперів (ст. 44 зазна­ченого Закону). Державна комісія з цінних паперів та фондового рин­ку визначає, яка саме інформація належить до інсайдерської, а також встановлює порядок її розкриття. Зокрема, перелік видів такої інформації наведений у рішенні ДКЦПФР від 21 листопада 2006 р. № 1344 «Про визначення інформації, яка належить до інсайдерської»^[51].

Об’єктивну сторону злочину характеризують: 1) діяння — неза­конне використання інсайдерської інформації; 2) наслідок — істотна шкода; 3) причинний зв’язок між діянням та наслідком.

Незаконне використання інсайдерської інформації, зокрема, може виражатися: а) у вчиненні з використанням такої інформації на власну користь або на користь інших осіб правочину, спрямованого на при­дбання або відчуження цінних паперів, яких стосується інсайдерська інформація, до моменту оприлюднення такої інформації; б) у даванні будь-якій особі рекомендації стосовно придбання або відчуження таких цінних паперів; в) у переданні інсайдерської інформації або наданні доступу до неї іншим особам.

При встановленні незаконності цих дій потрібно враховувати те, що інформація втрачає правовий статус інсайдерської з моменту її офіційного оприлюднення (розкриття) у визначеному законодавством порядку. Зокрема, такий порядок встановлений рішеннями ДКЦПФР від 19 грудня 2006 р. № 1591 «Про затвердження Положення про роз­криття інформації емітентами цінних паперів»^[52] та від 22 липня 2008 р. № 792 «Про порядок розкриття інсайдерської інформації»³.

Істотна шкода, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збит­ків, — це п’ятсот або більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (відповідно до примітки до цієї статті), а в інших випадках істотність шкоди щоразу визначається з урахуванням всіх обставин справи. Така шкода може бути заподіяна фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідку — іс­тотної шкоди.

Суб’єктивна сторона характеризується умисним вчиненням дій, а щодо наслідку вина може бути як у формі умислу, так і необереж­ності.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку і володіє інсайдерською інформацією. При визначенні кола таких осіб потрібно керуватися положеннями ч. 3 ст. 44 та ч. 3 ст. 45 зазначеного Закону, а також враховувати, що він зобов’язує емітента та певних професійних учасників ринку цінних паперів вести облік осіб, які мають доступ до інсайдерської інформації.

У частині 2 ст. 232¹ КК передбачена підвищена відповідальність за вчинення цього злочину повторно, а також за спричинення вказаними у ч. 1 діями тяжких наслідків. Матеріальні збитки, які у тисячу і біль­ше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян, визнаються тяжким наслідком відповідно до примітки до цієї статті. В інших випадках тяжкість наслідків щоразу визначається з урахуван­ням усіх обставин справи.

 

Приховування інформації про діяльність емітента (ст. 232² КК). Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері захисту прав інвесторів в цінні папери, які регулюються Законом Украї­ни «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Предмет злочину — інформація про діяльність емітента.

Об’єктивну сторону злочину характеризують: 1) діяння — нена- дання інвестору в цінні папери (в тому числі акціонеру) на його пись­мовий запит інформації про діяльність емітента в межах, передбачених законом, або надання йому недостовірної інформації; 2) наслідок — матеріальна шкода у значному розмірі, заподіяна інвестору в цінні папери (в тому числі акціонеру); 3) причинний зв’язок між діянням та наслідком.

Основні вимоги щодо порядку та меж розкриття інформації емі­тентами цінних паперів містяться у Законі України «Про цінні папери і фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р. Відповідно до п. 11 Положен­ня про розкриття інформації емітентами цінних паперів, затверджено­го рішенням ДКЦПФР від 19 грудня 2006 р. № 1591, у разі надходжен­ня звернень емітент зобов’язаний повідомляти акціонерів або інвесто­рів щодо інформації, яка розкрита емітентом відповідно до цього По­ложення. Відповідь на письмовий запит акціонера або інвестора має бути надана емітентом протягом п’ятнадцяти робочих днів з моменту його отримання.

Матеріальна шкода вважається заподіяною у значному розмірі, якщо її розмір у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до цієї статті).

Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідку — значної матеріальної шкоди інвестору в цінні папери (у тому числі акціонеру).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисним вчинен­ням вказаного у цій статті діяння і умисною або необережною форма­ми вини стосовно названого наслідку.

Суб ’єкт злочину — службова особа емітента, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 232² КК передбачена підвищена відповідальність за вчинення цього злочину повторно.