§ 2. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України

 

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, переси­лання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 КК). Безпосереднім об ’єктом злочину є кредитно-фінансова система України.

Предмет злочину — підроблені національна валюта України у ви­гляді банкнот чи металевої монети, іноземна валюта, державні цінні папери, білети державної лотереї. Не визнаються предметом цього злочину грошові знаки та цінні папери, що були вилучені з обігу і ма­ють лише колекційну цінність.

Об’єктивна сторона злочину може виражатися у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну з метою збуту, а також збуті зазначених предметів.

Виготовлення полягає у виготовленні будь-яким способом повніс­тю фальшивих предметів або в їх частковій підробці, наприклад під­роблення номера та серії лотерейного білета.

Підроблені предмети повинні мати значну схожість зі справжніми за формою, розміром, кольором і основними реквізитами. У разі гру­бого підроблення, що легко виявляється, і обманного способу збуту діяння кваліфікується як шахрайство (ст. 190 КК). Злочин вважається закінченим з моменту виготовлення хоча б одного фальшивого при­мірника для подальшого збуту.

Зберіганням є утримання предмета злочину у володінні винного: при собі, у приміщенні, у тайниках чи інших визначених ним місцях.

Придбання — це отримання предметів злочину в будь-який спосіб, наприклад шляхом купівлі, обміну на інші товари, у рахунок сплати боргу, як дар тощо.

Під перевезенням слід розуміти переміщення предметів злочину з використанням будь-якого транспортного засобу.

Пересилання — це переміщення тих самих предметів за умови, що транспортування здійснюється без участі відправника, наприклад у ви­гляді поштових або багажних відправлень.

Ввезення в Україну передбачає переміщення предметів злочину з-за кордону на територію України з використанням будь-якого тран­спортного засобу.

Зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Укра­їну визнаються закінченим злочином з моменту вчинення хоча б од­нієї з цих дій.

Збут предметів злочину означає випуск їх в обіг шляхом оплати куплених товарів, розміну, дарування, надання позики, продажу, пред’явлення облігації до оплати тощо. Збут може вчинятися як під­роблювачем, так й іншими особами. Злочин визнається закінченим з моменту, коли був збутий хоча б один підроблений предмет.

Суб ’єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний з ме­тою збуту вищевказаних предметів.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Відповідно до Міжнародної конвенції від 20 квітня 1929 р. щодо боротьби з підробкою грошових знаків, ратифікованої Урядом СРСР 3 травня 1931 р., особа підлягає кримінальній відповідальності за вказаний у ній злочин незалежно від місця його вчинення, навіть якщо вона вчинила його за кордоном, проти грошової системи будь-якої з держав — учасниць конвенції.

У частинах 2 та 3 ст. 199 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені: 1) повторно (ч. 2); 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2); 3) організованою групою (ч. 3); 4) у великому розмірі (ч. 2) або в особливо великому розмірі (ч. 3). Сума підробки за таких розмірів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян відповідно у двісті та чотириста разів (згідно з приміткою до статті).

Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200 КК). Безпосередній об’єкт цього злочи­ну — суспільні відносини у сфері випуску в обіг і використання доку­ментів на переказ та інших засобів доступу до банківських рахунків.

Предметом злочину є підроблені документи на переказ, платіжні картки, інші засоби доступу до банківських рахунків.

Згідно з приміткою до цієї статті під документами на переказ слід розуміти документ в паперовому або електронному виді, що викорис­товується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інфор­мації на переказ грошових коштів між суб’єктами переказу грошових коштів (розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанків- ського переказу та платіжного повідомлення, інші).

Платіжна картка — це спеціальний платіжний засіб у вигляді емі­тованої в установленому законодавством порядку пластикової чи ін­шого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахун­ків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 р.¹ розкриває зміст термінів, що використовуються в диспозиції ст. 200 КК для позначення предмета злочину, у тому чис­лі інших засобів доступу до банківських рахунків.

Об ’єктивна сторона злочину може виражатися в підробленні за­значених вище предметів, придбанні, зберіганні, перевезенні, пере­силанні з метою збуту підроблених документів на переказ чи платіжних карток або їх використанні чи збуті.

Поняття підробки, придбання, зберігання, перевезення, пересилан­ня та збуту визначаються аналогічно ст. 199 КК.

Використання підроблених документів на переказ або платіжних карток здійснюється за їх прямим призначенням, тобто для розрахунків з банком чи іншою фінансовою установою.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення особою будь- якої дії, передбаченої ст. 200 КК.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, який при під­робленні, придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні вказаних предметів поєднаний з метою їх збуту.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 200 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

 

Контрабанда (ст. 201 КК). Безпосередній об’єкт злочину — сус­пільні відносини у сфері державного регулювання переміщення това­рів та інших предметів через митний кордон України і внесення до бюджету мита та інших платежів. Додатковими об’єктами можуть ви­ступати громадська безпека та здоров’я населення.

Предмети контрабанди, зазначені у ст. 201 КК, можна поділити на дві групи, що має значення для кваліфікації цього злочину. Перша група — це товари, тобто будь-яке рухоме майно (у тому числі валют­ні цінності), електрична, теплова та інші види енергії, а також тран­спортні засоби, за винятком транспортних засобів, що використову­ються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України. Друга група — це історичні і культурні цінності, отруйні, сильнодіючі або вибухові речовини, радіоактивні матеріали, зброя і боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойо­вих припасів до неї), а також стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством встановлені відповідні правила вивезення за межі України.

Об ’єктивна сторона злочину виражається: 1) у незаконному пере­міщенні товарів (що належать до першої групи предметів контрабанди) через митний кордон України поза митним контролем або з прихову­ванням від митного контролю, вчиненому у великих розмірах, тобто коли їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 201 КК); 2) у не­законному переміщенні через митний кордон України предметів контра­банди другої групи незалежно від способу переміщення, вартості чи розміру предмета злочину (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 р. № 8 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил»¹).

Під переміщенням слід розуміти ввезення товарів на митну тери­торію України, вивезення з цієї території чи переміщення їх митною територією України транзитом.

Митний кордон — це межі митної території України. Митний кордон збігається з державним кордоном України або з межами територій спе­ціальних митних зон. Поняття митної території, митного контролю та спеціальних митних зон визначені у Митному кодексі (МК) України.

Переміщення предметів поза митним контролем означає: 1) поза місцем розташування митного органу; 2) поза часом здійснення митного оформлення; 3) з використанням незаконного звільнення від митного контролю внаслідок зловживання службовим становищем службовими особами митного органу (ст. 351 МК України).

Переміщення предметів з приховуванням від митного контролю здійснюється: 1) з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів; 2) шляхом надання одним товарам вигляду інших; 3) із поданням митному органу як підстави для переміщення товарів під­роблених документів чи одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві дані (ст. 352 МК України).

Злочин вважається закінченим з моменту незаконного переміщен­ня предметів через митний кордон України.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 201 КК передбачає відповідальність за контрабанду, вчинену за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше су­димою за контрабанду.

Кримінальна відповідальність за незаконне переміщення через мит­ний кордон України деяких предметів може наставати лише за спеціаль­ними нормами, передбаченими статтями 199, 300, 301, 305 КК.

 

Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК). Безпосередній об ’єкт цього злочину — суспільні відносини у сфе­рі валютного регулювання та валютного контролю.

Предметом злочину є: 1) виручка в іноземній валюті, отримана від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг); 2) товари та інші матері­альні цінності, отримані від цієї виручки.

Об’єктивна сторона злочину виражається в ухиленні від повер­нення в Україну в передбачені законом строки вищеназваного пред­мета злочину або в його приховуванні будь-яким способом.

Ухилення від повернення з-за кордону валютної виручки — це зло­чинна бездіяльність, яка полягає в неповерненні виручки в іноземній валюті, отриманої за кордоном від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг) і яка належить, відповідно до законодавства України, обов’язковому зарахуванню на рахунки уповноваженого банку Украї­ни. Переказ такої виручки має бути зроблений у строки, вказані в конт­рактах, але, за вимогою загальних правил, не пізніше ніж через 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної ван­тажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання документа, що засвідчує такий експорт, виконання робіт, надання послуг (ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення роз­рахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р.¹). Закон передбачає й інші строки, а також можливість їх продовження.

Відповідальність за ст. 207 КК може настати тільки у разі, якщо конкретна особа була зобов’язана повернути в Україну валютну ви­ручку або інші матеріальні цінності, отримані від цієї виручки, і мала реальну можливість здійснити цю дію. Злочин вважається закінченим з моменту неповернення в Україну зазначених предметів у передбаче­ний законом строк.

Приховування валютної виручки, інших матеріальних цінностей, одержаних від цієї виручки, — це дії щодо приховування цих пред­метів від належного документального обліку і державного валютного контролю (перекручення фактів в облікових документах, внесення в них недостовірних даних тощо). Злочин вважається закінченим із мо­менту вчинення таких дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину спеціальний: 1) службова особа підприємства, установи чи організації незалежно від форми власності; 2) особа, яка здійснює господарську діяльність без створення юридичної особи.

У частинах 2 і 3 ст. 207 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно (ч. 2) або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2), у великих розмірах (ч. 2) або в особливо великих розмірах (ч. 3).

Згідно з приміткою до ст. 207 КК, виручка, товари або інші мате­ріальні цінності перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян: при великому розмірі — в тисячу і більше, а при особливо великому розмірі — у три тисячі і більше разів. При визначенні роз­міру здійснюється перерахунок у валюту України за офіційним курсом національної валюти, визначеним Національним банком України, на останній день строку, передбаченого законодавством для перерахуван­ня виручки в іноземній валюті з-за кордону.

 

Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 208 КК). Безпосередній об ’єкт злочину такий самий, як у ст. 207 КК.

Предмет злочину — валютні рахунки, що незаконно відкривають­ся чи використовуються за межами України. Це рахунки як юридичних, так і фізичних осіб, у тому числі тих, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

Об’єктивна сторона злочину виражається у незаконному відкрит­ті або використанні за межами України валютних рахунків.

Незаконне відкриття резидентами України рахунків в іноземній валюті за межами України має місце, якщо воно здійснюється без отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України. Така ліцензія надається на підставах і в порядку, передбачених Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93^[1], Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними осо­бами) валютних цінностей на рахунках за межами України, затвердже­ним постановою Правління Національного банку України від 14 жовт­ня 2004 р. № 485^[2].

Незаконне використання валютних рахунків має місце, зокрема, коли резидент України використовує незаконно відкритий за межами України валютний рахунок або коли законно відкритий валютний ра­хунок використовує для здійснення операцій, що не передбачені інди­відуальною ліцензією, або у разі використання такого рахунка після закінчення терміну дії ліцензії.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з указаних дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб ’єктом злочину можуть бути: 1) громадянин України, який по­стійно проживає на її території; 2) службова особа підприємства, установи чи організації (юридичних осіб) незалежно від форми влас­ності, які діють на території України, або інша особа, яка вчинила дії, передбачені ст. 208 КК, за дорученням такої службової особи; 3) осо­ба, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

У частині 2 ст. 208 КК встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

 

Порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 210). Безпосередній об’єкт цього злочину — суспільні відносини у сфері використання бюджетних коштів.

Предмет злочину — бюджетні кошти. Це кошти, що включаються до бюджетів усіх рівнів незалежно від джерела їх формування. Склад злочину матиме місце, якщо його предметом були бюджетні кошти у великих розмірах, тобто коли їх сума в тисячу і більше разів переви­щила неоподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміт­кою до цієї статті).

Об’єктивна сторона злочину може виражатися у використанні бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, у недотриманні вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету чи пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів.

Використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призна­ченню — це, наприклад, фінансування за рахунок бюджету видатків, не передбачених бюджетом, або фінансування одних статей видатків бюджету за рахунок інших.

Використання бюджетних коштів в обсягах, що перевищують за­тверджені межі видатків, — це фінансування передбачених бюджетом видатків у сумах, які перевищують межі, встановлені щодо фінансу­вання конкретних заходів, або загальні межі видатків.

Недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету — це зменшення фінансування лише за окремими статтями видатків, непропорційне зниження фінансування за всіма статтями видатків тощо.

Недотримання вимог щодо пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів виражається у непропорційному фінансуванні визначених бюджетом статей видатків: фінансуванні у повному обсязі одних статей з одночасним частковим фінансуванням або з нефінан- суванням інших; порушенні вимог щодо пропорційного фінансування залежно від певних періодів бюджетного року (кварталів чи місяців) тощо.

Вчинення названих дій пов’язане з порушенням певних статей Бюджетного кодексу України, інших нормативно-правових актів, що встановлюють порядок виконання бюджету.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з вищезазначених дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єктом злочину виступають службові особи, уповноважені здійснювати діяльність, пов’язану з виконанням бюджету і розпоря­дженням бюджетними коштами, у тому числі службові особи підпри­ємств, установ та організацій, фінансування яких здійснюється за ра­хунок бюджету.

У частині 2 ст. 210 КК передбачена відповідальність за ті самі ді­яння, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих роз­мірах (згідно з приміткою до цієї статті це три тисячі і більше неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян), або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

 

Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому за­коном порядку (ст. 211 КК). Безпосередній об’єкт цього злочину — встановлений законом порядок видання (прийняття) нормативно- правових або розпорядчих актів, які впливають на прибуткову або видаткову частину бюджету.

Предмет злочину — бюджетні кошти у великих розмірах, тобто в сумі, що у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний міні­мум доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 210 КК).

Об’єктивна сторона злочину полягає у виданні нормативно- правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бю­джету всупереч встановленому Бюджетним кодексом України та інши­ми законодавчими актами порядку.

Нормативно-правовий акт — це офіційний документ, прийнятий уповноваженим на те суб’єктом у встановленому законом порядку та формі, який спрямований на регулювання суспільних відносин, вста­новлення загальнообов’язкових прав і обов’язків для невизначеного кола осіб, і розрахований на тривале багаторазове застосування.

Розпорядчий акт не містить загальних правил, а є актом застосу­вання права до конкретних осіб і випадків.

Злочин вважається закінченим з моменту видання (прийняття) нормативно-правового або розпорядчого акта незалежно від того, чи спричинило це зміни у прибутковій чи видатковій частині бюджету.

Суб ’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб ’єкт злочину — службова особа, наділена правом видання (прийняття) нормативно-правових або розпорядчих актів.

У частині 2 ст. 211 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах (згідно з приміткою до ст. 210 КК це три тисячі і більше неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян), або вчинені повторно.

 

Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) (ст. 212 КК). Безпосередній об’єкт злочину — суспільні відносини у сфері державного регулювання оподаткування і формування доходної частини бюджетів та державних цільових фондів.

Предметом злочину є податки, збори (обов’язкові платежі), що вхо­дять у систему оподаткування і введені у встановленому законом по­рядку. Страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне стра­хування визнаються предметом злочину, передбаченого ст. 212¹ КК.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування» в редакції від 18 лютого 1997 р.¹ під податком, збором (обов’язковим платежем) розуміється обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, який здійснюється платниками у порядку та на умовах, що визначаються законами України про опо­даткування. Предметом цього злочину є лише ті обов’язкові платежі, які передбачені цим Законом.

Об’єктивна сторона злочину полягає в ухиленні від сплати по­датків, зборів (обов’язкових платежів), якщо це призвело до фактич­ного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, тобто в сумі, що в тисячу і більше разів перевищує установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до цієї статті).

Ухилення від сплати податків, зборів (обов’ язкових платежів) може відбуватися у формі бездіяльності, наприклад неподання податкових декларацій і розрахунків у тих випадках, коли таке подання є обов’язковим, або у формі бездіяльності, поєднаної з активною поведінкою. Способи ухилення можуть бути різними: внесення до поданих податкових де­кларацій, розрахунків завідомо неправдивих відомостей про доходи і видатки, приховування або заниження об’єктів оподаткування, від­мова сплатити податок тощо. Якщо способом є вчинення самостійно­го злочину (наприклад, підроблення документів), можлива кваліфікація за сукупністю злочинів.

Злочин вважається закінченим з моменту ненадходження зазна­чених сум до бюджету або цільового фонду. У судовій практиці таким моментом визнається наступний день після настання строку, до якого мав бути сплачений податок, збір чи інший обов’язковий платіж, а коли закон пов’язує цей строк із виконанням певної дії, — з моменту фак­тичного ухилення від їх сплати (див. п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів» від 8 жовтня 2004 р. № 15^[3]).

Суб ’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що харак­теризується наявністю в особи наміру не сплачувати належні до спла­ти податки, збори (обов’язкові платежі) в повному обсязі чи певну їх частину.

Суб ’єктом злочину можуть бути: 1) службова особа підприємства, установи, організації будь-якої форми власності; 2) особа, що займа­ється підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; 3) інша особа, яка зобов’язана сплачувати вищезазначені платежі.

У частинах 2 та 3 ст. 212 КК встановлена відповідальність за ті самі діяння, вчинені: 1) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2); 2) осо­бою, раніше судимою за цей злочин (ч. 3); 3) якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фон­дів коштів у великих розмірах (ч. 2) чи в особливо великих розмірах (ч. 3). Згідно з приміткою до цієї статті великий розмір — це три ти­сячі і більше, а особливо великий розмір — п’ять тисяч і більше не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частина 4 ст. 212 КК встановлює, що від кримінальної відповідаль­ності звільняється особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, якщо вона до притягнення до криміналь­ної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня). Під притягненням до кримінальної відпові­дальності слід розуміти стадію кримінального переслідування: вине­сення слідчим постанови про притягнення особи як обвинувачуваного і пред’явлення обвинувачення.

 

Ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (ст. 212¹ КК). Безпосереднім об ’єктом злочину є суспільні відносини у сфері загальнообов’язкового держав­ного пенсійного страхування.

Предмет злочину — страхові внески на загальнообов’язкове дер­жавне пенсійне страхування — цільовий загальнообов’язковий платіж, який справляється на всій території України в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне стра­хування» від 9 липня 2003 р.^[4]

Об ’єктивна сторона злочину полягає в ухиленні від сплати стра­хових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, якщо це призвело до фактичного ненадходження до Пенсійного фонду України коштів у значних розмірах, тобто в сумі, що в тисячу і більше разів перевищує установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до цієї статті).

Поняття «ухилення» від сплати страхових внесків розуміється аналогічно ст. 212 КК.

Злочин вважається закінченим з моменту ненадходження зазна­чених сум коштів до Пенсійного фонду України.

Суб ’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що харак­теризується наявністю в особи наміру не сплачувати належні до спла­ти страхові внески в повному обсязі чи певну їх частину.

Суб’єктом злочину можуть бути: 1) службова особа підприємства, установи, організації будь-якої форми власності; 2) особа, що займа­ється підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;

3)   будь-яка інша особа, яка зобов’язана сплачувати вищезазначені страхові внески.

У частинах 2 та 3 ст. 212¹ КК встановлена відповідальність за ті самі діяння, вчинені: 1) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2); 2) особою, раніше судимою за цей злочин (ч. 3); 3) якщо вони при­звели до фактичного ненадходження до Пенсійного фонду України коштів у великих розмірах (ч. 2) чи в особливо великих розмірах (ч. 3). Згідно з приміткою до цієї статті великий розмір — це три тисячі і більше, а особливо великий розмір — п’ять тисяч і більше неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян.

Частина 4 ст. 212¹ КК встановлює, що від кримінальної відпові­дальності звільняється особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, якщо вона до притягнення до криміналь­ної відповідальності сплатила страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

 

Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортуван­ня з метою збуту підакцизних товарів (ст. 204 КК). Безпосередній об’єкт злочину — суспільні відносини у сфері державного регулю­вання оподатковування і формування доходної частини державного бюджету. Додатковим безпосереднім об’єктом може виступати здоров’я людей.

Предмет злочину — незаконно виготовлені підакцизні товари: алкогольні напої, тютюнові вироби та ін.

Підакцизні товари — це товари, до ціни яких включається акцизний збір — непрямий податок. Перелік товарів (продукції), на які встанов­люється акцизний збір, а також його ставки затверджуються Верховною Радою України. Перелік підакцизних товарів визначено законами України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» від 15 вересня 1995 р.^[5], «Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами» від 19 грудня 1995 р.^[6], «Про ставки акцизного збору на тютюнові вироби» від 6 лютого 1996 р. (у редакції Закону від 31 березня 2009 р. № 1201 -VI)^[7], «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої» від 7 травня 1996 р.^[8], «Про ставки акцизного збору на деякі транспортні засоби та кузови до них» від 24 травня 1996 р.^[9], «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)» від 11 липня 1996 р.^[10]

Алкогольні напої — це продукти, отримані шляхом спиртового бродіння матеріалів, що містять цукор, або виготовлені на основі хар­чових спиртів з умістом спирту етилового понад 1,2 % об’ємних оди­ниць. Вони належать до товарних груп Гармонізованої системи опису і кодування товарів під кодами 2204, 2205, 2206, 2208.

Предметом цього злочину також можуть бути алкогольні напої, виготовлені на основі етилового спирту шляхом його розбавляння водою. Виготовлення, придбання, зберігання, транспортування з метою збуту і збут самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення кваліфікується як зайняття забороненим видом господар­ської діяльності за ст. 203 КК.

Тютюнові вироби — сигарети з фільтром або без фільтра, цигарки, сигари, сигарили, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жу­вальний тютюн, махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання чи жування.

До інших підакцизних товарів належать: спирт етиловий, деякі транспортні засоби та кузови до них, дистиляти, спеціальні та моторні бензини, гас, пиво солодове.

Незаконно виготовленими підакцизними товарами є товари, ви­готовлені особою, яка не зареєстрована як суб’єкт підприємництва або без отримання ліцензії, якщо відповідна діяльність підлягає ліцензу­ванню.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК, може виражатися в придбанні, зберіганні, транспортуванні з метою збуту не­законно виготовлених підакцизних товарів, а також у самому їх збуті.

Придбання — це одержання незаконно виготовлених алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів будь-яким способом (купівля, одержання в обмін на інші товари, у рахунок спла­ти боргу тощо).

Зберіганням є утримання предмета злочину у володінні винного: при собі, у помешканні, у тайниках чи інших визначених ним місцях.

Транспортування — це переміщення зазначених предметів будь- яким видом транспорту.

Збут означає будь-яку реалізацію підакцизних товарів: продаж, дарування, обмін, передача в рахунок погашення боргу тощо.

Злочин є закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із зазначених у ч. 1 ст. 204 КК дій.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний з ме­тою збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 204 КК передбачений самостійний склад злочину. Його об ’єктивну сторону характеризує незаконне виготовлення алко­гольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів, яке здійснюється: 1) шляхом відкриття підпільних цехів або 2) з ви­користанням обладнання, що забезпечує масове виробництво таких товарів, або 3) особою, раніше засудженою за цією статтею.

Питання про те, чи є обладнання таким, що забезпечує масове ви­робництво зазначених товарів, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням його технічних можливостей та стану, наявнос­ті кваліфікованого персоналу, умов, у яких обладнання експлуатується, тощо.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 204 КК, є закінченим з моменту не­законного виготовлення будь-якої кількості підакцизних товарів.

У частині 3 ст. 204 КК також передбачений самостійний склад зло­чину. Його об ’єктивну сторону характеризують: 1) незаконне виготов­лення підакцизних товарів, вказаних у частині першій або другій цієї статті, з недоброякісної сировини (матеріалів), що становлять загрозу для життя і здоров’я людей; 2) незаконний збут таких товарів, що при­звело до отруєння людей чи інших тяжких наслідків.

Недоброякісними визнаються сировина і матеріали, що не відпо­відають встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам (ст. 227 КК). Саме ця недоброякісність сировини і матеріалів визначає небезпечні властивості виготовлених із них підакцизних то­варів, які можуть завдати шкоди здоров’ю чи життю людей після їх збуту споживачам (можливість смерті хоча б однієї людини, отруєння, радіоактивного опромінення, травмування тощо).

Отруєння людей як один із видів тяжких наслідків може бути пов’язане із заподіянням смерті хоча б одній людині або значної шкоди здоров’ю людей.

Інші тяжкі наслідки — це, наприклад, спричинення тяжких тілес­них ушкоджень, масове захворювання людей, знищення або пошко­дження майна у великих розмірах тощо.

Злочин є закінченим з моменту незаконного виготовлення будь-якої кількості підакцизних товарів, а у випадках їх збуту — з моменту на­стання тяжких наслідків.

Суб’єктивні сторони злочинів, передбачених у частинах 2 та 3 ст. 204 КК, характеризуються прямим умислом на вчинення зазначених діянь і умислом або необережністю щодо тяжких наслідків (у ч. 3).

Суб ’єкт цих злочинів — особа, яка досягла 16-річного віку.

 

Підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків (ст. 215 КК). Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини у сфері надання поштових і транспортних послуг.

Предметом злочину є: знаки поштової оплати, маркована продук­ція, міжнародні купони для відповіді, посвідчення особи для міжна­родного поштового обміну, відбитки маркувальних машин, квитки залізничного, водного, повітряного, автомобільного транспорту, інші проїзні документи і документи на перевезення вантажу.

Знаки поштової оплати — це реквізити поштових відправлень, що підтверджують оплату послуг поштового зв’язку. Як знаки поштової оплати в Україні використовуються поштові марки, відбитки кліше маркувальних машин, відбитки спеціальних штемпелів, міжнародні купони для відповіді.

Під поштовою маркою розуміється державний знак, виготовлений у встановленому законодавством порядку із зазначенням його номі­нальної вартості та держави, який є засобом оплати послуг поштового зв’язку, що надаються національним оператором.

Маркована продукція — це виготовлені друкарським способом поштові відправлення (марковані конверти і марковані поштові картки) із надрукованим на них зображенням поштових марок (віньєтки) (див. Закон України «Про поштовий зв’язок» від 4 жовтня 2001 р.^[11]; Поло­ження про поштові марки, блоки, марковані конверти і картки, затвер­джене наказом Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 18 травня 2004 р. № 104^[12]).

Міжнародний купон для відповіді — це спеціальний знак Міжна­родного бюро Всесвітнього поштового союзу, надрукований на папері з водяними знаками, яким можна замінити поштові марки.

Посвідчення особи для міжнародного поштового обміну — це по­свідчення, що видається поштовими органами країн — учасниць Все­світнього поштового союзу і засвідчує право особи на одержання по­штової кореспонденції, що адресується їй або на поштову скриньку.

Під маркувальною машиною розуміється пристрій, призначений для нанесення на письмову кореспонденцію відбитків державного знака, що підтверджує оплату послуг поштового зв’язку, дату прий­мання й іншої інформації.

Проїзні документи — це документи, що дають право проїзду на залізничному, водному, повітряному або автомобільному транспорті (квитки зазначених видів транспорту, у тому числі талони, жетони, службові проїзні документи тощо). Документами на перевезення ван­тажів є, наприклад, вантажні квитанції, дорожні відомості тощо.

Об’єктивна сторона злочину може виражатися у виготовленні з метою збуту зазначених предметів, їх збуті або використанні.

Під виготовленням слід розуміти повне чи часткове підроблення зазначених предметів або надання використаним знакам поштової оплати вигляду невикористаних знаків.

Збут — це оплатна або безоплатна передача (продаж, обмін, дару­вання тощо) зазначених підроблених предметів іншим особам або організаціям для їх подальшого використання. Збут може вчинювати­ся як особою, що підробила предмети, так й іншою особою.

Використання передбачає будь-яку форму застосування підробле­них предметів, наприклад надання їх замість справжніх, тощо.

Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених дій.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а виготовлення предметів цього злочину — також метою їх збуту.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акциз­ного збору чи контрольних марок (ст. 216 КК). Безпосередній об ’єкт злочину — суспільні відносини у сфері державного регулювання ви­пуску продукції і формування доходної частини державного бюджету.

Предметом злочину є: 1) марки акцизного збору; 2) контрольні марки для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних; 3) гологра­фічні захисні елементи.

Марка акцизного збору — це спеціальний знак, яким маркуються алкогольні і тютюнові вироби. Наявність на цих товарах акцизної марки підтверджує сплату платником акцизного збору, легальність їх ввезення і реалізації на території України.

Контрольна марка — це спеціальний знак, що засвідчує дотриман­ня авторських і (або) суміжних прав і надає право на розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних.

Голографічний захисний елемент — це голографічний елемент, призначений для маркування носіїв інформації, документів і товарів з метою підтвердження їх справжності, авторства тощо, виконаний із використанням технологій, що роблять неможливим його несанкціо­новане відтворення.

Об ’єктивна сторона злочину може виражатися: 1) у незаконному виготовленні предмета цього злочину; 2) у його підробці; 3) у викорис­танні незаконно виготовленого, одержаного чи підробленого предмета злочину; 4) у збуті такого предмета.

Під незаконним виготовленням предметів, зазначених у ст. 216 КК, слід розуміти їх виготовлення без необхідного дозволу, або з порушен­ням порядку одержання, оформлення такого дозволу, за підробленими документами, підприємствами, що не мають ліцензії на виготовлення таких предметів тощо. Тобто йдеться про виготовлення не фальшивих, а дійсних предметів, проте за відсутності необхідних правових підстав або з порушенням встановленого порядку їх виробництва.

Для встановлення незаконності дій мають значення: закони Украї­ни «Про акцизний збір на алкогольні напої і тютюнові вироби» від 15 вересня 1995 р.^[13] та «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп ’ютерних програм, баз даних» у ре­дакції від 10 липня 2003 р.^[14]; постанова Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2001 р. № 171 «Про затвердження Положення про порядок голографічного захисту документів і товарів»^[15]; Положення про вироб­ництво, зберігання, продаж марок акцизного збору нового зразка з го­лографічними захисними елементами і маркування алкогольних напо­їв та тютюнових виробів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 р. № 567^[16]; постанова Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2005 р. № 297 «Про запровадження марок акциз­ного збору нового зразка для маркування алкогольної продукції»^[17]; Порядок виробництва, зберігання, видачі контрольних марок та мар­кування примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп ’ютерних програм, баз даних, затверджений постановою Кабіне­ту Міністрів України у редакції від 24 березня 2004 р.^[18]; Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з розроблення, виробни­цтва та сертифікаційних випробувань голографічних захисних елемен­тів, затверджені наказом Державного комітету України з питань регу­ляторної політики та підприємництва, Міністерства фінансів України від 13 липня 2007 р. № 96/822^[19]; постанова Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 р. № 179 «Про запровадження марок акцизного збору нового зразка для алкогольних напоїв»^[20] та ін.

Під підробленням слід розуміти повне створення фальшивих пред­метів будь-яким способом або часткові зміни тексту, серії, номера чи інших реквізитів.

Незаконно одержаними предметами визнаються ті, що раніше були отримані будь-яким протиправним способом, наприклад шляхом ви­крадення, шахрайства, зловживання службовою особою своїм служ­бовим становищем.

Використання незаконно виготовлених, одержаних або підроблених марок акцизного збору, контрольних марок або голографічних захисних елементів виражається в маркуванні ними певних товарів, творів або інших предметів.

Збут — це будь-яка форма їх оплатного або безоплатного відчужен­ня — продаж, обмін, дарування, передача в борг, у рахунок оплати боргу тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї із зазна­чених дій.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 216 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.